Свідомість як внутрішній світ людини має складну структуру. У XX ст. структуру свідомості вивчали такі філос. школи, як феноменологія, психоаналіз, екзистенціалізм, структуралізм, герменевтика, когнітивна психологія. Складність фіксації структурних одиниць свідомості полягає у необхідності розмежувати її функціональні та результативні властивості, які в дійсному процесі свідомого життя людини перебувають у нерозривній єдності. Можна стверджувати, що структура свідомості є єдністю її властивостей та похідних від них форм прояву. Структуру свідомості можна унаочнити в таких її складових: за рівнями свідомість функціонує в єдність самосвідомості, свідомого та несвідомого, за складовими власне свідомість складається із мислення, емоцій і почуттів та волі. Така структура свідомості засвідчує, що свідомість не тотожна психіці. Психічні процеси стають предметом свідомого становлення людини, що їх вона контролює і спрямовує. Своєю чергою, значна кількість усвідомлених дій людини внаслідок багаторазового повторення набуває значення автоматизму. Такі дії забезпечує несвідоме чи підсвідоме функціонування психіки. Вищим рівнем свідомості є самосвідомість. Це здатність людини робити об'єктом розгляду свою власну свідомість. На рівні самосвідомості людина здійснює самооцінку та самоконтроль. Вона є обов'язковим елементом свідомості; без неї людина не змогла б зрозуміти себе, визначити своє місце у світі та вдосконалюватись. В основі самосвідомості лежить рефлексія–специфічний спосіб мислення, що його можна назвати “подвійним баченням”, тобто це розуміння самого розуміння, мислення самого мислення, сприйняття своїх внутрішніх станів, знань, уявлень, цінностей і, відповідно, умова конструктивної діяльності свідомості. Весь цілісний світ людського духу можна уявити у вигляді трьох великих сфер: мислення, емоцій та почуттів, волі. Ядро свідомості становить мислення–оперування предметним змістом, який свідомість має у вигляді знання. Усі складники людс. свідомості предметне насичені. Формою представлення предметного змісту дійсності в свідомості людини є знання. Внаслідок сказаного стає зрозуміло, що взаємодію свідомості людини з дійсністю можна виразити так: свідомість–знання– дійсність. Без знання свідомості не існує, бо саме у знанні виявляється ідеальний статус її буття. Специфіка мислення полягає в оперуванні предметним змістом свідомості, тобто мислення–це знання в дії; провідною формою мислення постають загальні поняття. Сфера емоцій людини–це процес переживання життєвої значущості явищ і ситуацій, внутріш. стан, що виявляє ставлення особи до зовнішніх подій. Вищим рівнем емоцій є духовні почуття, які формуються унаслідок усвідомлення зв'язків особи з найсуттєвішими соціальними та екзистенціальними цінностями. Почуття характеризуються предметним змістом, постійністю, значною незалежністю від наявної ситуації. Емоційна сфера здійснює значний вплив на всі прояви свідомості людини. Ще однією складовою частиною дух. світу людини є воля. Вона виявляється у здатності людини мобілізувати і сконцентрувати всі дух. та фізичні сили на виконанні мети. Ознакою вольовитості виступає уміння приглушити в собі безпосередні життєві імпульси. У сфокусованому варіанті виділяють 3 основні функції свідомості: пізнавальну, самосвідомості та творчу. Докладніше вони розкриваються так: пізнавальна, інформативна, орієнтувальна, контрольно-регулятивна, оціночна, цілепокладання, прогнозування, організаційно-вольова, соціально-адаптивна. Їх зміст, фактично, вже висвітлений у попередньому розгляді і проблем свідомості, і проблеми людського буття. До вищих функцій свідомості відносять функції сенсоутворення, вироблення ідеалів та переконань, самовиховання.
