Глибоку і своєрідну концепцію людини в епоху Нового часу розробив Блез Паскаль. У філософії Просвітництва людина постає як неповторна індивідуальність та особистість. Філософські ідеї цього періоду відображали бачення людини в добу Нового часу. Це насамперед непохитна впевненість у величі людського розуму. Вся історія людства, на думку просвітників,– це "попередня" історія. Уся майбутня історія повинна бути розбудована на засадах Розуму. Гармонійність, злагода у природі, "продовженням" якої є людина, повинні існувати також і в суспільстві. Ш.Л.Монтеск'є вважав, що у природі й суспільстві існує усезагальна закономірність. Виступаючи прибічником теорії "природного права", Ш.Л.Монтеск'є не поділяв трактувань його як однаково можливого для усіх народів і держав; "універсальність" цього права, сумнівна тому, що кожен народ має специфічні умови існування і насамперед географічні, а тому кожен окремий народ потребує й особливої форми правління: аристократії, демократії, деспотії або монархії. Ж-Ж.Руссо вважав, що природним станом людини були первісні суспільні форми життя, коли на підставі розуму люди об'єднувалися у певні рівноправні спільноти. Нерівність людей треба усунути розумно: кожна людина повинна володіти рівною часткою власності. На захисті приватної власності стоїть Вольтер. Царство розуму або свободи запанує лише тоді, коли в суспільстві діятимуть "розумні" закони, гарантом яких є держава. Раціонально побудоване суспільство, за Вольтером, це таке, що дає людині свободу слова, передбачає єдність "я" і спільного інтересу. Загальнофілософські погляди Д.Дідро грунтуються на вченні про матерію, що складається з неподільних частинок–молекул. Свідомість своїм походженням зобов'язана не Богові, а є результатом еволюції людини. Питання теорії пізнання Д.Дідро вирішував з позицій сенсуалізму. П.А.Гольбах вірив у здатність людського розуму пізнавати навколишній світ. Віра в людський розум дозволяла П.А.Гольбахові віддавати перевагу діяльності видатних осіб у творенні історії. Та ж сама віра в розум допомагає людям позбутися тривог перед неминучою фатальністю, яка діє у світі. Ця фатальність породжує як "великих", так і "маленьких" людей; свобода — ілюзорна. Тема виховання була однією з провідних у філософії Просвітництва, її теоретичне опрацювання знаходимо в К.А.Гельвеція. Вважаючи, що прагнення до насолоди життям зумовлює вчинки людей і виступає своєрідною рушійною силою розвитку суспільства, К.А.Гельвецій постулював суб'єктом життя ізольованого індивіда. Пристрасті такого індивіда залежать як від природи, так і від навколишнього соціального середовища. Процес формування пристрастей зумовлює етика, і немає жодної людини, яка була б подібна до іншої у своїх пристрастях. Індивідуальні особливості, нерівність розумових здібностей К.А.Гельвецій виводив із конкретної діяльності, з оточення, з досвіду окремої людини. Представниками Просвітництва в Німеччині були Г.Е.Лессінґ, Й.Г.Гердер. Г.Е.Лессінґ був активним борцем за демократичні перетворення, за вільний розвиток культури, наполягав на віротерпимості і мріяв про часи, коли просвітницький розум займе місце релігії. Гуманізм поглядів Г.Е.Лессінґа яскраво виявився у галузі літератури. Й.Г.Гердер не обмежувався уявленням про раціоналізм як функціонування тільки розуму. Він стверджував, що людиною керує не тільки розум, а й відчуття. Світ для Й.Г.Гердера постає як поступовий процес формування Землі й людини. Цим Й.Г.Гердер протистоїть релігійному поясненню світу. Мова людини–результат досвіду й розумової діяльності. У розвитку людство повинно прямувати до встановлення гуманізму як прояву Світового Духу.
