Спираючись на численні існуючі визначення філософії, можна виділити такі найперші риси філософського мислення.
1.Філософське мислення є усвідомленим та свідомо вибудованим, воно постає формою людського самоусвідомлення, тобто у ньому завжди постає відчутним момент присутності людини; це є мислення під кутом зору людини, її життєвих зацікавлень та життєвого вибору.
2.Філософія доводить свої основні твердження до гранично можливого рівня узагальнення. Ця риса зумовлена прагненням філософії відшукати сталі, фундаментальні, еталонні орієнтири для людини. Якщо ми звернемося із таким питанням до фізики чи математики, то отримуємо відповідь, що подібних орієнтирів не існує і існувати не може, оскільки, наприклад, будь-яке велике число можна ще збільшувати, а будь-яке мале – зменшувати. Проте у філософії це не є надумане поняття: коли ми кажемо про гранично широке узагальнення, то йдеться про виведення міркування на межу буття та небуття. Саме таке спрямування філософських пошуків позначається у філософії спеціальною термінологією; що значить, що при цьому якраз і намагаються визначити те, присутність чого робить річ саме такою. Або граничний рівень узагальнення може поставати як ідеалізація певної сторони дійсності; коли ми кажемо, наприклад, “пряма лінія”, то ми маємо на увазі не якусь чи-то пряму, чи-то криву, а саме повноту прямизни. А це і значить, що ми виводимо своє міркування на граничний рівень узагальнення. Цей момент граничного узагальнення справді надає людині сталі та надійні орієнтири. Коли ми їдемо у вагоні і дивимося у вікно, то предмети, що знаходяться поруч із вікном, пролітають повз нас дуже швидко, але якщо ми бачимо на небі Місяць чи зірку, здається, що вони не рухаються взагалі. Саме тому мореплавці колись і брали за орієнтири небесні тіла.
3.Філософія окреслює дійсність не лише у її наявному стані, а переважно через її внутрішню необхідність та через належне, тобто вона не просто каже про те, що є, а й про те, як має бути. Наприклад, у техніці існує коефіцієнт корисної дій машини, але за точку відліку тут приймається коефіцієнт у сто відсотків, який передбачає, що уся теплота перейшла у механічну дію; таке насправді є неможливим, але саме тому цей ідеальний, значить незмінний стан, дозволяє оцінити реальні процеси перетворення енергії. Оця здатність оцінювати дійсність, а не лише сприймати її, постає колосальною перевагою людського інтелекту, запорукою людського прагнення до розвитку, до самовдосконалення.
4.Філософське мислення більшою мірою є мисленням про мислення, думкою про думку, ніж мисленням та думкою про якусь реальність. Реальність самого мислення та самої думки і постає для філософії найпершою реальністю. З одного боку, це пояснюється тим, що філософія намагається осмислювати не часткові явища, а ситуацію перебування людини в світі, спираючись при цьому на здатність людини мислити та усвідомлювати. З другого боку, коли філософія виходить за межі часткових форм, то вийти вона може лише у ментальний простір, тобто у власний простір думки: думка, не підкріплена реальністю, може тримати лише сама себе.
5.Філософське мислення постає внутрішньо пов’язаним, логічно послідовним, а значить–аргументованим, обгрунтованим.
6.Всі зазначені риси філософського мислення резюмуються тим, що саме у філософії та за допомогою філософії людина заявляє про своє бажання взяти на себе саму відповідальність за свідоме вирішення своєї життєвої долі. Тобто тою мірою, якою людина здатна на сьогодні осмислити та зрозуміти себе і своє становище у світі, якою вона просякнута рішучістю пройти усю можливу дистанцію розумового прояснення своєї життєвої ситуації, - саме тою мірою вона філософствує або постає філософом.
