Розглядаючи духовну культуру Київської Русі, ми повинні враховувати й традиції попередньої язичницької культури. Елементи язичництва тривалий час уживалися в українській культурі із християнством. Можна стверджувати, що до певної міри це зберігається і по-сьогодні. Звичаї, традиції та риси характеру давніх слов’ян, сформовані на основі язичницького світогляду на протязі тисячоліть, позначились і на певних інтерпретаціях та формах засвоєння християнства та християнської філософії. Впливи Візантії, поєднані із давніми традиціями, визначили такі характерні особливості філософської думки часів Київській Русі:
- всесвітня відкритість, здатність до творчого синтезу різних ідей;
- щільний зв'язок давньоруських книжників з надбаннями представників золотого віку болгарської культури;
- вплив культури Західної Європи і Сходу, але не механічний, а творчий;
- плюралізм світоглядних позицій;
- тяжіння до проблем людини і осмислення історії;
- тема спасіння людини і пошук оновленої людини;
- схильність до морального повчання і життєвих настанов.
Запорукою мудрості у Київській Русі того часу вважали розвиток знань і розуму шляхом навчання, але важливим вважалося не знання, як таке, а здатність втілювати його в життя. Сенс життя полягав у трьох актах: пізнання, повага (вшановування) і служіння.
Отже, філософська думка часів Київської Русі була світлою, скерованою на етичні, культурні і соціально – історичні питання.
