Релігія – це перш за все явище духовне, проте не лише. Тому в структурі розвинених релігій виокремлюють дві сторони – духовну (релігійна свідомість) і практичну (культова діяльність, релігійні організації, релігійні відносини). Релігійна свідомість – це сукупність образів, уявлень, почуттів та переживань, що мають своїм предметом священне, вище та істинне буття та спрямованих до таких предметів. Тут виокремлюють два рівні – буденний і теоретичний (концептуальний). Буденний рівень формується в процесі повсякденного життя шляхом прилучення людини до життя релігійних громад, до певних релігійних та культурно – історичних традицій, до участі в релігійних обрядах та діяннях. Для цього рівня є характерними: наочно – образна форма виявлення її змісту, злиття її змісту з певними ситуаціями життя, переживаннями, емоціями, звичками та звичаями при домінуючій ролі чуттєво – емоційних елементів. На теоретичному рівні релігійна свідомість представлена перш за все богословськими дослідженнями. Тут функціонують не стільки образи та уявлення, скільки догмати (незмінні, незаперечні положення), виважена термінологія, положення священних текстів. Обидва вище згадані рівні тісно пов’язані між собою і не існують окремо один від одного. Отже, можна виділити такі ознаки релігійності як релігійні почуття та емоції (пряме прийняття певних положень або й злиття із їх змістом), віра (такий стан людської свідомості, поза яким неможливе нормальне функціонування свідомості взагалі), культ (шанування чогось вищого, священного) і ін.
