Складність релігії, її органічна взаємопов’язаність із суспільною історією зумовлює потребу в аналізі структури релігії, її найперших складових. Адже, як стає зрозумілим, релігія - це перш за все явище духовне, проте - не лише. Тому як правило, в структурі розвинених релігій виокремлюють дві сторони (сфери) -- духовну (релігійна свідомість) та практичну (культова діяльність, релігійні організації, релігійні відносини).
Визначальним елементом у складному релігійному комплексі виступає релігійна свідомість. Як людину не можна уявити без або поза свідомістю, так само релігія не може існувати поза особливим станом чи зорієнтованістю свідомості. Поняття релігійного досвіду, з якого виростають релігії, передбачає розшарування дійсності на звичайну й вищу, проте останню - вищу, священну, єдино істинну дійсність може фіксувати лише людська свідомість, а для чуттєвого прямого сприйняття вона або не є доступною, або ж постає незвичною, незбагненною.
Таким чином, релігійна свідомість - це сукупність образів, уявлень, почуттів та переживань, що мають своїм предметом священне, вище та істинне буття (або ж чудесне) та спрямованих до таких предметів. Вона сама є складним духовним явищем, що має власну структуру. Під структурою релігійної свідомості розуміють сталу сукупність елементів її змісту разом із певними стабільними зв'язками між ними.
Вирішальним психологічним елементом в структурі релігійної свідомості є віра. Однак необхідно зазначити, що віра може бути й нерелігійною. Віра - це такий стан людської свідомості, поза яким неможливе нормальне функціонування свідомості взагалі. Віра виражає пряме, безпосереднє і бездоказове прийняття чогось у якості виправданого, незаперечного або істинного. Віра є там, де існує беззастережне переконання.
Догматична складова релігії безпосередньо переходить у систему життєвих настанов, заборон, вимог; вона вимагає від своїх прихильників виконання певних ритуалів, обрядів, церемоній, а також певного спрямування життя, певного способу життя. Будь-яка релігія виправдана лише тоді, коли вона здатна змінити життя людини, її відношення до світу й до себе самої. Найчастіше ця риса релігії проявляється в якихось діях віруючих (наприклад, хреститися, молитися тощо), в дотримуванні ними заборон або певних релігійних традицій (відвідування храму, участь у богослужіннях), в способах поведінки щодо інших людей тощо. Отже, релігія - це не тільки релігійні уявлення та почуття, але й специфічний спосіб життя, стиль поведінки, визначений тип взаємостосунків з іншими, унормування усіх життєвих процесів.
