Філософія ХХ ст. має своє власне обличчя, яке можна прояснити низкою її особливостей, таких, як її надзвичайна строкатість, переплетіння в ній різних напрямів та традицій, наближення до повсякденних реалій людського життя, переважна некласичність.
- Потужними постали у ХХ ст. напрями сцієнтистського спрямування, тобто такі, які вбачали своє основне завдання у співпраці із наукою, в запровадженні таких методологічних принципів, які б значно підвищували ефективність та достовірність науки.
- Напрями антропологічного спрямування постали у філософії ХХ ст. надзвичайно різноманітними і різноплановими; це пояснюється особливим місцем проблеми людини у мисленні ХХ ст.; тут впливовими були: а) екзистенціалізм, що намагався поставити в основу філософії внутрішнє відчуття людиною свого життя; б) філософська антропологія, яка вважала за необхідне досліджувати людину всебічно; в) персоналізм, який виводив на перший план в людині її здатність бути особистістю; г) фрейдизм та неофрейдизм, які переконливо засвідчили вагомий вплив несвідомого на свідомість та поведінку людини.
- Значне ускладнення соціальних процесів викликало появу напрямів культурологічного та історіософського спрямувань, які часто перепліталися між собою; філософія ХХ ст. виробила цілу низку дуже важливих та авторитетних концепцій культури, історії людства, підвалин людського сприйняття та структурування дійсності.
- Вагому місце належало у духовному житті ХХ ст. релігійній філософії, яка, певною мірою ніби отримавши “друге дихання”, продовжувала розглядати людину у невід’ємних зв’язках із Богом, Абсолютом та наполягати на її особливому всекосмічному призначенні.
На зламі тисячоліть філософія постала змужнілою, досвідченою, здатною бути толерантною та різноманітною; хоча в ній набули певного розголосу новітні модернові течії, вона не втратила інтересу до абсолютів, ідеалів, вічних людських цінностей.
