У нове тисячоліття філософія входить, безумовно, збагаченою досвідом ХХ ст., вона тепер постає більш внутрішньо вільною, проте – і більш мудрою, більш терпимою до незвичних ідей та позицій, більш виваженою, - одним словом, змужнілою. Навряд чи можна сумніватися у тому, що у ХХІ ст. філософія також залишиться надзвичайно строкатою та різноманітною, здатною надавати нового дихання усім історичним формам свого виявлення. У той же час не можна не помітити й того, що традиції мінімалізму, що запанували у некласичній філософії, навряд чи можуть бути визнаними тепер провідними або вирішальними: сучасна філософія схильна повернутися до абсолютів, ідеалів, еталонів, надавши їм нових контекстуальних інтерпретацій. Варто загадати, наприклад, такий факт: на останньому всесвітньому філософському конгресі, що відбувся у 2000 р. у м.Брайтоні, відзначались хоча б такі переваги класичної, зокрема – середньовічної філософії, як її здатність бути опорою для людини, закликати її до вищого та кращого, не навіювати людині думку про її загубленість серед відчуджених форм сущого, про її принципову безпорадність у зустрічах із несвідомим та ірраціональним. Словом, філософія повинна бути такою ж багатою на прояви, як людське життя, та, проте, повинна йти, може, на пів-кроку попереду життя, надихаючи людину на мужнє протистояння усіляким викликами долі та обставин життя.
