Причини:
а) економіка: вичерпання можливостей екстенсивного розвитку; різке падіння темпів економічного росту; безроздільне панування командно-адміністративної системи керування економікою; криза системи позаекономічного примусу; відсутність реальних економічних стимулів для трудящих; величезні витрати на ВПК; економіка СРСР уже більше не витримувала суперництва і конкуренції з Заходом;
б) політична система: повне домінування в суспільно-політичному житті КПРС і марксистсько-ленінської ідеології; визначальна роль партійного керівництва в прийнятті практично всіх рішень; посилення репресій проти дисидентів і всіх «інакомислячих»; посилення бюрократизації в державному керуванні; поглиблення кризи в міжнаціональних відносинах;
в) духовна сфера: затвердження всебічного ідеологічного контролю над культурою й освітою; широке поширення подвійної моралі й подвійних стандартів поведінки; посилення розриву між словом і справою; відхід від об'єктивного аналізу стану справ усуспільстві; черговий виток реабілітації сталінізму; наростання масового скептицизму, політичної апатії, цинізму; катастрофічне падіння авторитету керівництва на всіх рівнях.
Поступово зростала активність на¬ціональної провідної верстви: української інтелігенції та т. зв. дисидентів, які в другій половині 80-х років масово звільняються з ув'язнення. . У 1987 році група літераторів (О. Гончар, Д. Павличко, І. Драч, С. Плачинда та ін.) у своєму зверненні до уряду республіки гостро ставлять проблему захисту та вживання україн¬ської мови. В цьому ж році в Києві засновується Український культурологічний клуб, а у Львові товариство Лева. По всій кра¬їні починають виникати осередки громадсько-політичних клубів, в яких дискутуються наболілі політичні проблеми. Українськаінтелігенція створює низку об'єднань. Поступово в Україні легалізують УГКЦ та УАПЦ. З часом культурологічні, правозахисні та релігійні рухи перетво¬рюються у політичні. Цьому особливо сприяла діяльність Україн-ської Гельсінської Спілки, створеної на базі колишньої УГТ у 1988 році, її діячі (Л. Лук'яненко, В. Чорновіл, М. та Б. Горині, С. Хмара, О. Шевченко, М. Горбаль, В. Барладяну та ін.) запро¬понували альтернативну до партійної перебудову українського суспільства.Своє незадоволення все частіше люди почали від¬крито проявляти на вулицях, майданах, скверах. Перші несанкці¬оновані мітинги відбулися у Львові вже влітку 1988 року. 26 березня 1989 року у Львові вперше замайорів національ¬ний синьо-жовтий стяг. На рубежі 1989—1990 років починають виникати перші політичні партії в Україні. На базі УГС виникла Українська Республіканська Партія (УРП).А також менш чисельні: Українська Національна Партія (УНП), Українська Християнсько-Демократична Партія (УХДП), Україн¬ська Народно-Демократична Партія (УНДП), Державна Самос¬тійність України (ДСУ), Українська Міжпартійна Асамблея (УМА), Українська Селянсько-Демократична Партія (УСДП), та інші. Демократичний рух остаточно переріс у національно-визвольний. Відзначаючи свято Злуки всіх українсь¬ких земель (22 січня 1990 року) НРУ організував живий людсь¬кий ланцюг від Львова до Києва, що стало символом єдності всіх українців в боротьбі за суверенітет республіки.Для збереження єдиної держави 17 березня 1991 року проводиться всесоюзний ре¬ферендум, який на думку його організаторів мав показати справ¬жні прагнення народу. Але це опитування нічого не дало24 серпня 1991 року Надзвичайна сесія Верховної Ради прого¬лосила повну незалежність України. Була заборонена Компартія .України, її майно передано на баланс Рад усіх рівнів. Над будин¬ком Верховної Ради замайорів синьо-жовтий прапор. Війська ко¬лишнього СРСР дислоковані на території України підпорядкову¬валися її Верховній Раді.
