Модуль 1

1    Основні положення державної інформаційної політики.

 

1.1    Основні напрями національної інформаційної політики.

Сфера дії Концепції національної інформаційної політики поширюється на суспільні відносини у сфері інформаційної діяльності, на формування і здійснення збалансованої інформаційної політики як складової частини соціально-економічної політики держави з пріоритетом національних інтересів України, та стратегії розвитку і використання національних інформаційних ресурсів. Дія Концепції не поширюється на інформаційні відносини, що виникають у процесі побутового спілкування, літературно-мистецької та науково-творчої діяльності, на зміст інформації, що є продуктом художньої творчості.

Концепція національної інформаційної політики пропонує основні напрями національної інформаційної політики у сфері суспільних відносин, в економічній сфері та в організаційній сфері.

Основні напрями національної інформаційної політики у сфері суспільних відносин:

§  забезпечення конституційних прав громадян на свободу слова та діяльності в інформаційному просторі держави, недопущення втручання у зміст і внутрішню організацію інформаційних процесів, окрім випадків, визначених Конституцією України;

§  створення розвиненої інформаційно-комунікаційної інфраструктури для створення, збирання, обробки, зберігання та використання національних інформаційних ресурсів;

§  збереження вітчизняного (національного) інформаційного продукту, національно-культурних і духовних цінностей України, її інформаційна та національно-культурна ідентифікація у світовому інформаційному просторі;

§  всебічна державна підтримка засобів масової інформації та забезпечення соціально-правового захисту журналістів, інших творчих працівників, які займаються інформаційною діяльністю;

§  забезпечення вільного функціонування засобів масової інформації;

§  створення умов для побудови в Україні розвиненого інформаційного суспільства, зростання ролі засобів масової інформації у розвитку українського суспільства.

 

Основні напрями національної інформаційної політики в економічній сфері:

§  збереження та ефективне використання державної та комунальної власності на підприємства, інші об'єкти національного інформаційного простору держави, які в установленому законодавством порядку визнаються об'єктами стратегічного значення;

§  створення сприятливих умов для розвитку та захисту прав суб'єктів права всіх форм власності на об'єкти національного інформаційного простору України;

§  сприяння конкуренції, недопущення монополізації ринків у сфері інформаційної діяльності, в тому числі рекламної;

§  розвиток ринку інформаційних ресурсів у поєднанні з державним регулюванням інформаційної діяльності, створення умов для комерційної діяльності в інформаційній сфері;

§  економічна підтримка державою розвитку інформаційної інфраструктури та інформаційної системи держави в цілому незалежно від форм власності на об'єкти, що будуються і розвиваються, сприяння розробці і впровадженню новітніх інформаційних технологій;

§  підтримка вітчизняного виробника інформаційного продукту.

 

Основні напрями національної інформаційної політики в організаційній сфері:

§  створення умов для своєчасного, якісного і ефективного інформаційного забезпечення громадян, органів державної влади та місцевого самоврядування, об'єднань громадян;

§  адміністративний, технічний, правовий захист вітчизняного (національного) інформаційного продукту України, інформаційних ресурсів у цілому;

§  дотримання принципів Європейської Конвенції про права людини, міжнародних договорів та угод у галузі міжнародного інформаційного співробітництва, згода на обов'язковість яких надана Україною;

§  інтеграція України в міжнародний інформаційний простір, сприяння створенню конкурентоспроможної інформаційної продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках;

§  забезпечення ефективної присутності України в світовому інформаційному просторі шляхом розвитку транскордонного мовлення, поширення у світі вітчизняної культурно-мистецької і друкованої продукції;

§  послідовне здійснення заходів, спрямованих на підвищення кваліфікації, вдосконалення, використання та заохочення творчих кадрів в інформаційній сфері.

Концепція національної інформаційної політики висвітлює стратегію, напрями діяльності та завдання держави в різноманітних галузях інформаційної сфери: засобах масової інформації, інформаційних технологіях та телерадіоінформаційній інфраструктурі, видавничій справі, архівній та бібліотечній справі, кінематографії, рекламній та виставково-ярмарковій діяльності, у сфері етнічної культури [43]. Особливе місце в Концепції займає державна політика забезпечення інформаційної безпеки України.

2    Державна політика забезпечення інформаційної безпеки.

 

2.1    Основні поняття політики забезпечення інформаційної безпеки держави.

Державна політика забезпечення інформаційної безпеки України (рис. 3.2) полягає у:

§  забезпеченні конституційних прав людини на доступ до інформації, використанні інформації в інтересах здійснення незабороненої чинним законодавством діяльності, фізичного, інтелектуального й духовного розвитку, а також у захисті інформації, яка стосується особистої безпеки громадянина;

§  створенні умов для гармонійного розвитку інформаційної структури, для реалізації конституційних прав і свобод людини й громадянина у сфері отримання інформації та використання її з метою забезпечення непорушності конституційного ладу, суверенітету й територіальної цілісності України, політичної, економічної та соціальної стабільності, безумовного забезпечення законності й правопорядку, розвитку та взаємовигідного міжнародного співробітництва.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 3.2. Основні складові політики забезпечення інформаційної  безпеки держави

Засадами державної політики щодо забезпечення інформаційної безпеки є:

• дотримання конституційних прав і свобод людини й громадянина у сфері отримання інформації і користування нею, забезпечення духовного відродження України, зберігання і зміцнення моральних цінностей суспільства, традицій патріотизму й гуманізму, культурного й наукового потенціалу;
• здійснення інформаційного забезпечення державної політики України, пов'язане з доведенням до української та міжнародної громадськості достовірної інформації про державну політику України, її офіційної позиції стосовно соціально значущих подій українського та міжнародного життя, із забезпеченням доступу громадян до відкритих інформаційних ресурсів;
• розвиток сучасних інформаційних технологій, вітчизняної індустрії інформації, в тому числі індустрії засобів інформатизації, телекомунікації і зв'язку, забезпечення потреби внутрішнього ринку її продукцією і вихід цієї продукції на світовий ринок, а також забезпечення накопичення, зберігання та ефективного використання вітчизняних ресурсів;
• захист інформаційних ресурсів від несанкціонованого доступу, забезпечення безпеки інформаційних і телекомунікаційних систем, як наявних, так і тих, що створюються на території України.

 

2.2    Основні загрози інформаційній безпеці держави.

            Основними загрозами інформаційній безпеці держави є:

• обмеження свободи слова та доступу громадян до інформації;
• руйнування системи цінностей, духовного та фізичного здоров'я особи, суспільства, негативні зміни їх цільових настанов;
• маніпулювання громадською думкою;
• обмеження можливостей органів державної влади щодо ухвалення адекватних рішень;
• порушення штатного режиму функціонування (руйнування) критично важливих інформаційних мереж, систем управління;
• несанкціонований витік таємної, конфіденційної та іншої інформації з обмеженим доступом;
• спотворення (знищення) інформаційних ресурсів, програмного забезпечення;
• низький рівень інтегрованості України в світовий інформаційний простір.
• Моніторинг загроз у сфері інформаційної безпеки здійснює Служба безпеки України та інші центральні органи виконавчої влади.

3    Інформаційна безпека України

 

3.1    Національні інтереси України в інформаційній сфері та шляхи їх забезпечення.

Сучасний етап розвитку суспільства характеризується зростаючою роллю інформаційної сфери, що являє собою сукупність інформації, інформаційної інфраструктури, суб'єктів, що здійснюють збирання, формування, поширення й використання інформації, а також системи регулювання суспільних відносин, що виникають при цьому. Інформаційна сфера є системоутворюючим чинником життя суспільства, активно впливає на стан політичної, економічної, оборонної й інших складових безпеки держави. Національна безпека держави істотно залежить від забезпечення інформаційної безпеки, у ході технічного прогресу ця залежність зростатиме.

Багато держав вкрай стурбовані станом інформаційної безпеки. Вони розробляють та впроваджують комплекс правових, організаційно-технічних та економічних заходів забезпечення інформаційної безпеки. Вихідними засадами таких заходів є доктрини, закони, концепції та інші нормативно-правові документи з інформаційної безпеки. Під інформаційною безпекою України слід розуміти стан захищеності її національних інтересів у інформаційній сфері, що визначаються сукупністю збалансованих інтересів особистості, суспільства й держави (рис. 4.1).

Інтереси особистості в інформаційній сфері полягають у реалізації конституційних прав особи й громадянина на доступ до інформації, на використання інформації в інтересах здійснення діяльності, яка не заборонена законом, фізичного, духовного й інтелектуального розвитку, а також у захисті інформації, що забезпечує особисту безпеку.

Інтереси суспільства в інформаційній сфері полягають у забезпеченні інтересів особистості в цій сфері, зміцненні демократії, створенні правової соціальної держави, досягненні і підтримці суспільної злагоди, у духовному відновленні України.

Інтереси держави в інформаційній сфері полягають у створенні умов для гармонічного розвитку інформаційної інфраструктури України, реалізації конституційних прав і свобод людини й громадянина в галузі одержання інформації й користування нею з метою забезпечення непорушності конституційного ладу, суверенітету і територіальної цілісності України, політичної, економічної і соціальної стабільності, у безумовному забезпеченні законності і правопорядку, розвитку рівноправного й взаємовигідного міжнародного співробітництва.

Є чотири основні складові національних інтересів України в інформаційній сфері.

Перша складова національних інтересів України в інформаційній сфері полягає у дотриманні конституційних прав і свобод людини і громадянина в галузі одержання інформації й користування нею, забезпеченні духовного відновлення України, збереження й зміцненні моральних цінностей суспільства, традицій патріотизму, гуманізму, культурного й наукового потенціалу країни. Для цього потрібно:

§  підвищити ефективність використання інформаційної інфраструктури в інтересах суспільного розвитку, консолідації суспільства, духовного відродження багатонаціонального народу України;

§  удосконалити систему формування, зберігання і раціонального використання інформаційних ресурсів, що складають основу науково-технічного потенціалу України;

§  забезпечити конституційні права та свободи людини й громадянина вільно шукати, одержувати, передавати, робити й поширювати інформацію будь-яким законним способом, одержувати достовірну інформацію про стан навколишнього середовища;

§  забезпечити конституційні права й свободи людини й громадянина на особисту та сімейну таємницю, таємницю листування, телефонних переговорів, поштових, телеграфних та інших повідомлень, на захист своєї честі і свого доброго імені;

§  зміцнити механізми правового регулювання відносин у галузі охорони інтелектуальної власності, створити умови для дотримання установлених законодавством обмежень на доступ до інформації, яка не підлягає поширенню;

§  гарантувати свободу масової інформації й заборону цензури;

§  не допускати пропаганду й агітацію, що сприяють розпаленню соціальної, расової, національної чи релігійної ненависті і ворожнечі;

§  забезпечити заборону на збір, зберігання, використання й поширення інформації про приватне життя особи без її згоди та іншої інформації, доступ до якої обмежено законодавством.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 4.1. Види національних інтересів України в інформаційній сфері

Друга складова національних інтересів України в інформаційній сфері полягає у інформаційному забезпеченні державної політики України, доведенні до громадян України та міжнародної громадськості достовірної інформації про державну політику України, її офіційної позиції щодо соціально значимих подій у житті держави і міжнародного життя, із забезпеченням доступу громадян до відкритих державних інформаційних ресурсів.

Для цього потрібно:

§  зміцнювати державні засоби масової інформації, розширювати їх можливості щодо своєчасного доведення достовірної інформації до громадян України та іноземних громадян;

§  прискорити формування відкритих державних інформаційних ресурсів, підвищити ефективність їхнього використання.

Третя складова національних інтересів України в інформаційній сфері полягає у розвитку сучасних інформаційних технологій, вітчизняної індустрії інформації, у тому числі індустрії засобів інформатизації, телекомунікації та зв'язку, забезпеченні потреб внутрішнього ринку її продукцією та вихід цієї продукції на світовий ринок, а також забезпеченні накопичення, зберігання та ефективного використання вітчизняних інформаційних ресурсів. У сучасних умовах тільки на цій основі можна вирішувати проблеми створення наукоємних технологій, технологічного переозброєння промисловості, збільшення досягнень вітчизняної науки й техніки. Держава повинна зайняти гідне місце серед світових лідерів мікроелектронної й комп'ютерної промисловості. Для цього потрібно:

§  розвивати й удосконалювати інфраструктуру єдиного інформаційного простору України;

§  розвивати вітчизняну індустрію інформаційних послуг і підвищувати ефективність використання державних інформаційних ресурсів;

§  розвивати виробництво в Україні конкурентноспроможних засобів і систем інформатизації, телекомунікації та зв'язку, розширювати участь України в міжнародній кооперації виробників таких засобів і систем;

§  забезпечити державну підтримку вітчизняних фундаментальних і прикладних досліджень, розробок у сферах інформатизації, телекомунікації та зв'язку.

Четверта складова національних інтересів України в інформаційній сфері полягає у захисті інформаційних ресурсів від технічних розвідок, несанкціонованого доступу, забезпеченні безпеки інформаційних і телекомунікаційних систем. Для цього потрібно:

§  забезпечити ефективну протидію технічним розвідкам;

§  підвищити безпеку інформаційних систем, включаючи мережі зв'язку, насамперед безпеку первинних мереж зв'язку та інформаційних систем органів державної влади, фінансово-кредитної та банківської сфер, сфери господарської діяльності, а також систем і засобів інформатизації озброєння і військової техніки, систем керування військами та зброєю, екологічно небезпечними й економічно важливими виробництвами;

§  прискорити розвиток вітчизняного виробництва апаратних і програмних засобів захисту інформації та методів контролю за їх ефективністю;

§  забезпечити захист державної таємниці;

§  розширювати міжнародне співробітництво України в галузі розвитку і безпечного використання інформаційних ресурсів, протидії загрозі розв'язання протиборства в інформаційній сфері.

 

4    Загрози інформаційній безпеці України

За своєю загальною спрямованістю загрози інформаційній безпеці України можна поділити на такі види (рис. 10.2):

• загрози конституційним правам і свободам людини та громадянина в духовній сфері життя й інформаційної діяльності, індивідуальній, груповій і суспільній свідомості, духовному відродженню України;
• загрози інформаційному забезпеченню державної політики України;
• загрози розвитку вітчизняної індустрії інформації, включаючи індустрію засобів інформатизації, телекомунікації та зв'язку, забезпеченню потреб внутрішнього ринку в її продукції та виходу цієї продукції на світовий ринок, а також забезпеченню накопичення, зберігання й ефективного використання вітчизняних інформаційних ресурсів;
• загрози безпеці інформації обмеженого доступу, зокрема державної таємниці;
• загрози безпеці інформаційних і телекомунікаційних засобів і систем.

 

Загрозами конституційним правам і свободам людини й громадянина в галузі духовного життя й інформаційної діяльності, індивідуальній, груповій і суспільній свідомості, духовному відродженню України можуть бути:

• прийняття органами державної влади нормативних правових актів, які обмежують конституційні права та свободи громадян у галузі духовного життя й інформаційної діяльності;
• створення монополій на формування, одержання й поширення інформації в Україні, у тому числі з використанням телекомунікаційних систем;
• протидія, у тому числі з боку кримінальних структур, реалізації громадянами своїх конституційних прав на особисту та сімейну таємницю, таємницю листування, телефонних переговорів, інших повідомлень;
• нераціональне, надмірне обмеження доступу до суспільно необхідної інформації;
• протиправне застосування спеціальних засобів впливу на індивідуальну, групову і суспільну свідомість;
• невиконання органами державної влади та органами місцевого самоврядування, організаціями та громадянами вимог державного законодавства, що регулює відносини в інформаційній сфері;
• неправомірне обмеження доступу громадян до відкритих інформаційних ресурсів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, до відкритих архівних матеріалів та іншої відкритої соціально значимої інформації;
• дезорганізація та руйнування системи нагромадження і зберігання культурних цінностей, включаючи архіви;
• порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина в галузі масової інформації;
• витіснення національних інформаційних агентств, засобів масової інформації з внутрішнього інформаційного ринку і посилення залежності духовної, економічної і політичної сфер громадського життя України від закордонних інформаційних структур;
• девальвація духовних цінностей, пропаганда зразків масової культури, заснованих на культі насильства, на духовних і моральних цінностях, що суперечать цінностям, прийнятим у Державі;
• зниження духовного, морального і творчого потенціалу населення України, що істотно ускладнить підготовку трудових ресурсів для упровадження і використання новітніх технологій, у тому числі інформаційних;
• маніпулювання інформацією (дезінформація, приховування чи перекручування інформації).

 

Загрозами інформаційному забезпеченню державної політики України можуть бути:

• монополізація інформаційного ринку України, його окремих секторів вітчизняними і закордонними інформаційними структурами;
• блокування діяльності державних засобів масової інформації з інформування громадськості в Україні та за її межами;
• низька ефективність інформаційного забезпечення державної політики унаслідок дефіциту кваліфікованих кадрів, відсутності системи формування і реалізації державної інформаційної політики.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 4.2. Класифікація загроз та джерел загроз інформаційній безпеці України

Загрозами розвитку вітчизняної індустрії інформації, включаючи індустрію засобів інформатизації, телекомунікації і зв'язку, забезпеченню потреб внутрішнього ринку в її продукції і виходу цієї продукції на світовий ринок, а також забезпеченню накопичення, зберігання та ефективного використання вітчизняних інформаційних ресурсів можуть бути:

§  протидія доступу України до новітніх інформаційних технологій, взаємовигідній і рівноправній участі виробників у світовому розподілі праці в індустрії інформаційних послуг, засобів інформатизації, телекомунікації і зв'язку, інформаційних продуктів, а також створення умов для посилення технологічної залежності України в галузі сучасних інформаційних технологій;

§  закупівля органами державної влади імпортних засобів інформатизації, телекомунікації і зв'язку при наявності вітчизняних аналогів, що за своїми характеристиками не поступаються закордонним зразкам;

§  витіснення з вітчизняного ринку виробників засобів інформатизації, телекомунікації і зв'язку;

§  збільшення відтоку з України фахівців і суб'єктів інтелектуальної власності.

 

Загрозами безпеці інформаційних і телекомунікаційних засобів і систем можуть бути:

§  протиправне збирання та використання інформації;

§  порушення технології обробки інформації;

§  упровадження в апаратні та програмні вироби компонентів, які реалізують функції, не передбачені документацією на ці вироби;

§  розробка й поширення програм, що порушують нормальне функціонування інформаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем, у тому числі систем захисту інформації;

§  радіоелектронний вплив з метою виведення з ладу, пошкодження чи руйнування засобів і систем обробки інформації, телекомунікації та зв'язку;

§  вплив на парольно-ключові системи захисту автоматизованих систем обробки та передачі інформації;

§  компрометація ключів і засобів криптографічного захисту інформації;

§  витік інформації технічними каналами;

§  упровадження електронних пристроїв для перехоплення інформації у технічні засоби обробки, зберігання та передачі інформації з каналів зв'язку, а також у службові приміщення органів державної влади, підприємств, установ та організацій усіх форм власності;

§  знищення, пошкодження, руйнування чи розкрадання машинних та інших носіїв інформації;

§  перехоплення інформації в мережах передавання даних та лініях зв'язку, дешифрування цієї інформації та нав'язування хибної інформації;

§  використання несертифікованих вітчизняних і закордонних інформаційних технологій, засобів захисту інформації, засобів інформатизації, телекомунікації та зв'язку при створенні й розвитку інформаційної інфраструктури України;

§  несанкціонований доступ до інформації, що знаходиться в банках і базах даних;

§  порушення законних обмежень на поширення інформації.

 

4.1    Джерела загроз інформаційній безпеці України.

Джерела загроз інформаційній безпеці України підрозділяються на зовнішні та внутрішні (див. рис. 4.2). До зовнішніх джерел відносяться:

• діяльність іноземних політичних, економічних і військових розвідувальних та інформаційних структур, спрямована проти інтересів України в інформаційній сфері;
• прагнення деяких країн домінувати й обмежити інтереси України у світовому інформаційному просторі, витиснення її із зовнішнього і внутрішнього інформаційних ринків;
• загострення міжнародної конкуренції за володіння інформаційними технологіями й ресурсами;
• діяльність міжнародних терористичних організацій;
• збільшення технологічного відриву провідних держав світу і нарощування їхніх можливостей з протидії створенню конкурентноспроможних інформаційних технологій;
• діяльність космічних, повітряних, морських і наземних технічних та інших засобів (видів) розвідки іноземних держав;
• розробка деякими державами концепцій інформаційних війн, які передбачають створення засобів небезпечного впливу на інформаційні сфери інших країн, порушення нормального функціонування інформаційних і телекомунікаційних систем зберігання інформаційних ресурсів, одержання несанкціонованого доступу до них.

До внутрішніх джерел відносяться:

§  критичний стан вітчизняних галузей промисловості;

§  несприятлива криміногенна обстановка, що супроводжується зрощуванням державних і кримінальних структур в інформаційній сфері, одержання кримінальними структурами права доступу до інформації, що не підлягає поширенню, посилення впливу організованої злочинності на життя суспільства, зниження ступеня захищеності законних інтересів громадян, суспільства та держави в інформаційній сфері;

§  недостатня координація діяльності органів державної влади з формування та реалізації єдиної державної політики в галузі забезпечення інформаційної безпеки України;

§  недосконалість нормативної правової бази, що регулює відносини в інформаційній сфері, а також недостатня практика застосування норм права;

§  нерозвиненість інститутів громадянського суспільства і недостатній державний контроль за розвитком інформаційного ринку України;

§  недостатнє фінансування заходів із забезпечення інформаційної безпеки України;

§  недостатня економічна могутність України;

§  зниження ефективності системи освіти і виховання, недостатня кількість кваліфікованих кадрів у галузі забезпечення інформаційної безпеки;

§  недостатня активність органів державної влади щодо інформування суспільства про свою діяльність, роз'яснення прийнятих рішень, формування відкритих державних ресурсів і розвитку системи доступу до них громадян;

§  відставання України від провідних країн світу за рівнем інформатизації органів державної влади і місцевого самоврядування, кредитно-фінансової сфери, промисловості, сільського господарства, освіти, охорони здоров'я, сфери послуг і побуту громадян.

 

4.2    Стан інформаційної безпеки України.

За останні роки в Україні реалізовано комплекс заходів із удосконалення забезпечення її інформаційної безпеки.

Розпочато формування бази правового забезпечення інформаційної безпеки. Прийнято Закони України "Про інформацію", "Про захист інформації в автоматизованих системах", "Про державну таємницю", низку інших законів; розпочато створення механізмів їхньої реалізації, підготовку законопроектів, що регламентують суспільні відносини в інформаційній сфері.

Здійснюються певні заходи із забезпечення захисту інформації в органах державної влади, на підприємствах, в установах і організаціях усіх форм власності. Передбачається створення захищеної інформаційно-телекомунікаційної системи спеціального призначення в інтересах органів державної влади.

Разом з тим, аналіз стану інформаційної безпеки України показує, що її рівень не повною мірою відповідає потребам суспільства і держави. Сучасні умови політичного та соціально-економічного розвитку країни відзначаються загостренням протиріч між потребами суспільства у розширенні вільного обміну інформацією та необхідністю зберігання окремих регламентованих обмежень на її поширення.

Суперечливість і нерозвиненість правового регулювання суспільних відносин в інформаційній сфері призводять до серйозних негативних наслідків. Так, недостатність правового забезпечення регулювання відносин у галузі реалізації можливостей конституційних обмежень свободи масової інформації в інтересах захисту основ конституційного ладу, моральності, здоров'я, прав і законних інтересів громадян, забезпечення обороноздатності країни та безпеки України істотно ускладнює підтримку необхідного балансу інтересів особистості, суспільства та держави в інформаційній сфері. Недосконале нормативно-правове регулювання відносин у галузі масової інформації ускладнює формування на території України конкурентноспроможних інформаційних агентств і засобів масової інформації.

Незабезпеченість прав громадян на доступ до інформації, маніпулювання інформацією викликають негативну реакцію населення, що іноді призводить до дестабілізації соціально-політичної обстановки в суспільстві.

Закріплені в Конституції України права громадян на недоторканність приватного життя, особисту та сімейну таємницю, таємницю листування практично не мають достатнього правового, організаційного та технічного забезпечення. Незадовільно організований захист даних про фізичних осіб (персональних даних), що збираються органами державної влади та місцевого самоврядування.

Немає чіткої державної політики в галузі формування інформаційного простору України, розвитку системи масової інформації, .організації міжнародного інформаційного обміну й інтеграції інформаційного простору України у світовий інформаційний простір, що створює передумови для витіснення інформаційних агентств, засобів масової інформації з внутрішнього інформаційного ринку та деформації структури міжнародного інформаційного обміну.

Недостатня державна підтримка діяльності інформаційних агентств із просування їхньої продукції на закордонний інформаційний ринок. Спостерігається надмірна й небезпечна залежність ринку інформаційних послуг України від іноземного капіталу. Недостатньо ефективно діє система захисту державної таємниці та система сертифікації засобів захисту інформації. Не створено державної системи захисту інформації.

Серйозних втрат зазнав кадровий потенціал наукових і виробничих колективів, що діють у галузі створення засобів інформатизації, телекомунікації та зв'язку, в результаті чого відбувається масове звільнення з цих колективів кваліфікованих фахівців.

Відставання вітчизняних інформаційних технологій змушує органи державної влади та місцевого самоврядування при створенні інформаційних систем іти шляхом закупівель імпортної техніки і залучення іноземних фірм, через що підвищується ймовірність несанкціонованого доступу до інформації, що обробляється, зростає залежність України від іноземних виробників комп'ютерної і телекомунікаційної техніки та програмного забезпечення.

У зв'язку з інтенсивним упровадженням закордонних інформаційних технологій у сфери діяльності особистості, суспільства та держави, а також із широким застосуванням відкритих інформаційно-телекомунікаційних систем, інтеграцією вітчизняних інформаційних систем і міжнародних інформаційних систем зросли загрози застосування "інформаційної зброї" проти інформаційної інфраструктури України. Роботи з адекватної комплексної протидії цим загрозам ведуться без належної координації і недостатньому бюджетному фінансуванні. Недостатньо уваги приділяється розвитку засобів розвідки та інформаційної протидії.

 

4.3    Завдання із забезпечення інформаційної безпеки України.

Стан справ, що склалися в галузі забезпечення інформаційної безпеки України, вимагає невідкладного вирішення таких завдань:

• розробка основних напрямів державної політики із забезпечення інформаційної безпеки України, а також заходів і механізмів реалізації цієї політики;
• створення, розвиток та удосконалення системи забезпечення інформаційної безпеки України, що реалізує єдину державну політику в цій галузі, включаючи удосконалення форм, методів і засобів виявлення, оцінки та прогнозування загроз інформаційній безпеці України, а також системи протидії цим загрозам;
• розробка державних цільових програм забезпечення інформаційної безпеки України; розробка критеріїв і методів оцінки ефективності систем і засобів забезпечення інформаційної безпеки України, а також сертифікації цих систем і засобів;
• удосконалення нормативно-правової бази забезпечення інформаційної безпеки України, включаючи механізми реалізації прав громадян на одержання інформації та доступ до неї, форми та способи реалізації правових норм, що стосується взаємодії держави із засобами масової інформації;
• установлення відповідальності посадових осіб органів державної влади і місцевого самоврядування, юридичних осіб і громадян за дотримання вимог інформаційної безпеки;
• координація діяльності органів державної влади, підприємств, установ і організацій усіх форм власності в галузі забезпечення інформаційної безпеки України;
• розвиток науково-практичних основ забезпечення інформаційної безпеки держави з урахуванням сучасної геополітичної ситуації, умов політичного та соціально-економічного розвитку України і реальності загроз застосування "інформаційної зброї";
• розробка та створення механізмів формування та реалізації державної інформаційної політики України;
• розробка методів підвищення ефективності участі держави у формуванні інформаційної політики державних телерадіомовних організацій, інших державних засобів масової інформації;
• забезпечення технологічної незалежності України в найважливіших галузях інформатизації, телекомунікації та зв'язку, що визначають її безпеку, у першу чергу, в галузі створення спеціалізованої обчислювальної техніки для зразків озброєння і військової техніки;
• розробка сучасних методів і засобів захисту інформації, забезпечення безпеки інформаційних технологій, насамперед тих, які використовуються у системах керування військами та зброєю, екологічно небезпечними та економічно важливими виробництвами;
• розвиток і удосконалення державної системи захисту інформації і
  системи захисту державної таємниці;
• створення та розвиток сучасної захищеної технологічної основи керування державою в мирний і воєнний час та у надзвичайних ситуаціях;
• розширення взаємодії з міжнародними та закордонними органами й організаціями з питань науково-технічного та правового забезпечення безпеки інформації, що надходить міжнародними телекомунікаційними системами та системами зв'язку;
• забезпечення умов для активного розвитку інформаційної інфраструктури України, участі України в процесах створення і використання глобальних інформаційних мереж і систем;
• створення єдиної системи підготовки кадрів у галузі інформаційної безпеки та інформаційних технологій.

 

 

 

5    Методи забезпечення інформаційної безпеки України

 

5.1    Загальні методи забезпечення інформаційної безпеки України

Загальні методи забезпечення інформаційної безпеки України можна поділити на правові, організаційно-технічні й економічні (рис. 5.1).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 5.1. Загальні методи забезпечення інформаційної безпеки України

До правових методів забезпечення інформаційної безпеки України належать розробка нормативних правових актів, що регламентують відносини у інформаційній сфері, і нормативних методичних документів із питань забезпечення інформаційної безпеки України. Найважливішими напрямами цієї діяльності є:

• внесення змін і доповнень до законодавства України, що регулює відносини в галузі забезпечення інформаційної безпеки, з метою створення й удосконалення системи забезпечення інформаційної
• безпеки України, усунення внутрішніх протиріч у державному законодавстві, протиріч, пов'язаних з міжнародними угодами, до яких приєдналася Україна, а також з метою конкретизації правових норм, що установлюють відповідальність за правопорушення в галузі забезпечення інформаційної безпеки України;
• законодавче розмежування повноважень у галузі забезпечення інформаційної безпеки України між органами державної влади, визначення цілей, завдань і механізмів участі в цій діяльності громадських об'єднань, організацій і громадян;
• розробка та прийняття нормативних правових актів України, які установлюють відповідальність юридичних і фізичних осіб за несанкціонований доступ до інформації, її протиправне копіювання, перекручування і протизаконне використання, навмисне поширення недостовірної інформації, протиправне розголошення інформації з обмеженим доступом, використання в злочинних і корисливих цілях службової інформації чи інформації, що містить комерційну таємницю;
• уточнення статусу іноземних інформаційних агентств, засобів масової інформації та журналістів, а також інвесторів при залученні іноземних інвестицій для розвитку інформаційної інфраструктури України;
• законодавче закріплення пріоритету розвитку національних мереж зв'язку і вітчизняного виробництва космічних супутників зв'язку;
• визначення статусу організацій, що надають послуги глобальних інформаційно-телекомунікаційних мереж на території України, і правове регулювання діяльності цих організацій;
• створення правової бази для формування в Україні системи забезпечення інформаційної безпеки, у тому числі її центральних органів та регіональних структур.

 

Організаційно-технічними методами забезпечення інформаційної безпеки України є:

§  створення й удосконалення системи забезпечення інформаційної безпеки України; посилення діяльності державних органів виконавчої влади із застосування правових норм, включаючи попередження і припинення правопорушень в інформаційній сфері, а також виявлення, викриття та притягнення до відповідальності осіб, що скоїли злочини та інші правопорушення в цій сфері;

§  розробка, використання й удосконалення засобів захисту інформації і методів контролю ефективності цих засобів, розвиток захищених телекомунікаційних систем, підвищення надійності спеціального програмного забезпечення;

§  створення систем і засобів запобігання несанкціонованому доступу до інформації, що обробляється, і спеціальним впливам, які призводять до руйнування, знищення, спотворення інформації;

§  виявлення технічних пристроїв і програм, що загрожують нормальному функціонуванню інформаційно-телекомунікаційних систем, запобігання перехопленню інформації у технічних каналах її витоку, застосування криптографічних засобів захисту інформації під час її обробки та передачі каналами зв'язку, контроль за виконанням спеціальних вимог із захисту інформації;

• сертифікація засобів захисту інформації, ліцензування діяльності в галузі захисту інформації, стандартизація способів і засобів її захисту;

§  удосконалення системи сертифікації телекомунікаційного обладнання і програмного забезпечення автоматизованих систем обробки інформації на відповідність вимогам із захисту інформації;

§  контроль за діями персоналу в захищених інформаційних системах, підготовка кадрів у галузі забезпечення інформаційної безпеки України;

§  формування системи моніторингу показників і характеристик інформаційної безпеки України у найважливіших сферах життя і діяльності суспільства та держави.

 

Економічні методи забезпечення інформаційної безпеки України містять:

§  розробку програм забезпечення інформаційної безпеки України і визначення порядку їх фінансування;

§  удосконалення системи фінансування робіт з реалізації правових і організаційно-технічних методів захисту інформації, створення системи страхування інформаційних ризиків фізичних і юридичних осіб.

 

 

5.2    Особливості забезпечення інформаційної безпеки України в різних сферах громадського життя.

Інформаційна безпека України є однією із складових національної безпеки України і впливає на захищеність національних інтересів України в різних сферах життєдіяльності суспільства та держави (рис. 5.2).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 5.2. Основні сфери життєдіяльності людини та суспільства в Україні

 

Загрози інформаційній безпеці України та методи її забезпечення є загальними для цих сфер. У кожній з них є свої особливості забезпечення інформаційної безпеки, пов'язані зі специфікою об'єктів забезпечення безпеки, ступенем їх уразливості від загроз інформаційній безпеці України.

 

5.3    Забезпечення інформаційної безпеки України в сфері економіки.

Забезпечення інформаційної безпеки України у сфері економіки відіграє ключову роль у забезпеченні національної безпеки України. У сфері економіки найбільш уразливими є (рис. 5.3):

§  система державної статистики;

§  кредитно-фінансова система;

§  інформаційні та обчислювальні автоматизовані системи органів державної виконавчої влади, що забезпечують діяльність суспільства і держави у сфері економіки;

§  системи бухгалтерського обліку підприємств, установ і організацій усіх форм власності;

§  системи збору, обробки, зберігання та передачі фінансової, біржової, податкової, митної

• інформації й інформації про зовнішньоекономічну діяльність України

 

Перехід до ринкових відносин в економіці призвів до появи на внутрішньому ринку товарів і послуг України значної кількості вітчизняних і закордонних комерційних структур — виробників і споживачів інформації, засобів інформатизації та захисту інформації. Безконтрольна діяльність цих структур із створення і захисту систем збору, обробки, зберігання та передачі статистичної, фінансової, біржової, податкової, митної інформації створює реальну загрозу безпеці України в економічній сфері. Аналогічні загрози виникають при безконтрольному залученні іноземних фірм до створення таких систем, оскільки при цьому складаються сприятливі умови для несанкціонованого доступу до економічної інформації з обмеженим доступом і для контролю за процесами її передачі й обробки з боку іноземних спецслужб.

Критичний стан підприємств національних галузей промисловості, які розробляють і виробляють засоби інформатизації, телекомунікації, зв'язку та захисту інформації, призводить до широкого використання відповідних імпортних засобів, що створює загрозу виникнення технологічної залежності України від іноземних держав.

Серйозну загрозу для нормального функціонування економіки в цілому представляють комп'ютерні злочини, пов'язані з проникненням кримінальних елементів у комп'ютерні системи та мережі банків і інших кредитних організацій.

Недостатність нормативної правової бази, що визначає відповідальність суб'єктів господарювання за неправдивість чи приховування відомостей про їхню комерційну діяльність, про споживчі властивості вироблених ними товарів і послуг, про результати їх господарської діяльності, про інвестиції тощо, перешкоджає нормальному функціонуванню зазначених суб'єктів. Водночас, істотний економічний збиток суб'єктам господарювання може бути нанесений унаслідок розголошення інформації, що містить комерційну таємницю. У системах збору, обробки, зберігання та передачі фінансової, біржової, податкової, митної інформації найбільш небезпечним є протиправне копіювання інформації та її перекручування внаслідок навмисних чи випадкових порушень технології роботи з інформацією, несанкціонованого доступу до неї. Це стосується і державних органів виконавчої влади, зайнятих формуванням і поширенням інформації про зовнішньоекономічну діяльність України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 5.3. Забезпечення інформаційної безпеки України у сфері економіки

Основними заходами із забезпечення інформаційної безпеки України в сфері економіки є:

§  організація та здійснення державного контролю за створенням, розвитком і захистом систем і засобів збору, обробки, зберігання і передачі статистичної, фінансової, біржової, податкової, митної інформації;

§  докорінна перебудова системи державної статистичної звітності з метою забезпечення достовірності, повноти та захищеності інформації шляхом запровадження юридичної відповідальності посадових осіб за підготовку первинної інформації, організацію контролю за діяльністю цих осіб і служб обробки й аналізу статистичної інформації, а також шляхом обмеження комерціалізації такої інформації;

§  розробка національних сертифікованих засобів захисту інформації і упровадження їх у системи й засоби збору, обробки, зберігання та передачі статистичної, фінансової, біржової, податкової, митної інформації;

§  розробка та впровадження національних захищених систем електронних платежів на базі інтелектуальних карт, систем електронних грошей і електронної торгівлі, стандартизація цих систем, а також розробка нормативної правової бази, що регламентує їх використання;

§  удосконалення нормативної правової бази, що регулює інформаційні відносини у сфері економіки;

§  удосконалення методів добору та підготовки персоналу для роботи в системах збору, обробки, зберігання та передачі економічної інформації.

 

 

5.4    Забезпечення інформаційної безпеки України в сфері внутрішньої політики.

Найбільш важливими об'єктами забезпечення інформаційної безпеки України у сфері внутрішньої політики є (рис. 5.4):

§  конституційні права та свободи людини й громадянина;

§  конституційний лад, національна злагода, стабільність державної влади, суверенітет і територіальна цілісність України;

§  відкриті інформаційні ресурси державних органів виконавчої влади і засобів масової інформації.

Найнебезпечнішими у сфері внутрішньої політики є такі загрози інформаційній безпеці України:

• порушення конституційних прав та свобод громадян, реалізованих у інформаційній сфері;
• недостатнє правове регулювання відносин у галузі прав різних політичних сил на використання засобів масової інформації для пропаганди своїх ідей;
• поширення дезінформації про політику України, діяльність органів державної влади, події, що відбуваються в країні і за її межами;
• діяльність громадських об'єднань, спрямована на насильницьку зміну основ конституційного ладу та порушення цілісності України, розпалення соціальної, расової, національної та релігійної ворожнечі, на поширення цих ідей у засобах масової інформації.

Основними заходами із забезпечення інформаційної безпеки України в сфері внутрішньої політики є:

§  створення системи протидії монополізації вітчизняними і закордонними структурами складових інформаційної інфраструктури, включаючи ринок інформаційних послуг і засобів масової інформації;

§  активізація контрпропаганди, спрямованої на запобігання негативних наслідків поширення дезінформації про внутрішню політику України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 5.4. Забезпечення інформаційної безпеки України у сфері внутрішньої політики

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5.5    Забезпечення інформаційної безпеки України в сфері зовнішньої політики.

До найважливіших об'єктів забезпечення інформаційної безпеки України у сфері зовнішньої політики належать (рис. 5.5):

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.

 

 

 

Рис.5.5. Забезпечення інформаційної безпеки України у сфері зовнішньої політики

 

 

• інформаційні ресурси органів державної виконавчої влади, які реалізують зовнішню політику України, представництв і організацій за кордоном, представництв України при міжнародних організаціях;
• інформаційні ресурси представництв державних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм підприємств, установ і організацій, які реалізують зовнішню політику України;
• блокування діяльності засобів масової інформації щодо роз'яснення закордонній
• громадськості мети та основних напрямів державної політики України;

 

Із зовнішніх загроз інформаційній безпеці України у сфері зовнішньої політики найбільш небезпечними є:

§  інформаційний вплив іноземних політичних, економічних, військових та інформаційних структур на розробку та реалізацію стратегії зовнішньої політики України;

§  поширення за кордонами України дезінформації про її зовнішню політику;

§  порушення прав громадян і юридичних осіб в інформаційній сфері за межами України;

§  спроби несанкціонованого доступу до інформації та впливу на інформаційні ресурси, інформаційну інфраструктуру органів державної виконавчої влади, що реалізують зовнішню політику України, представництв і організацій за кордоном, представництв України при міжнародних організаціях.

 

Із внутрішніх загроз інформаційної безпеки України у сфері зовнішньої політики найбільшу небезпеку представляють:

§  порушення встановленого порядку збору, обробки, зберігання і передачі інформації у органах державної виконавчої влади, які реалізують зовнішню політику України, і на підпорядкованих їм підприємствах, в установах і організаціях;

§  інформаційно-пропагандистська діяльність політичних сил, громадських об'єднань, засобів масової інформації та окремих осіб, що спотворює стратегію та тактику зовнішньополітичної діяльності України;

§  недостатнє інформування населення про зовнішньополітичну діяльність України

 

Основними заходами із забезпечення інформаційної безпеки України в сфері зовнішньої політики є:

§  розробка основних напрямів державної політики щодо удосконалення інформаційного забезпечення зовнішньополітичного курсу України;

§  розробка та реалізація комплексу заходів щодо посилення інформаційної безпеки інформаційної інфраструктури органів державної виконавчої влади, які реалізують зовнішню політику України, представництв і організацій за кордоном, представництв України при міжнародних організаціях;

§  створення представництвам і організаціям України за кордоном умов для роботи з нейтралізації розповсюджуваної там дезінформації про зовнішню політику України;

§  удосконалення інформаційного забезпечення роботи з протидії порушенням прав і свобод громадян і юридичних осіб за межами України;

§  удосконалення інформаційного забезпечення суб'єктів України з питань зовнішньополітичної діяльності, що належать до їх компетенції.

 

 

 

5.6    Забезпечення інформаційної безпеки України у галузі науки та техніки.

Найважливішими об'єктами забезпечення інформаційної безпеки України у галузі науки та техніки є (рис. 5.6):

• результати фундаментальних, пошукових і прикладних наукових досліджень, потенційно важливі для науково-технічного, технологічного та соціально-економічного розвитку країни, включаючи відомості, втрата яких може завдати шкоди національним інтересам і престижу України;
• відкриття, незапатентовані технології, промислові зразки, корисні моделі й експериментальне устаткування;
• науково-технічні кадри та система їхньої підготовки;
• системи керування складними дослідницькими комплексами (ядерними реакторами, прискорювачами елементарних часток, плазмовими генераторами тощо).

 

        Основними зовнішніми загрозами інформаційній безпеці України в галузі науки та техніки є:

§  прагнення розвинених іноземних держав одержати протиправний доступ до науково-технічних ресурсів України для використання отриманих вітчизняними вченими результатів у власних інтересах;

§  створення пільгових умов на ринку України для іноземної науково-технічної продукції з одночасним прагненням розвинених країн обмежити розвиток науково-технічного потенціалу України (скуповування акцій провідних підприємств із наступним їх перепрофілюванням, запровадження експортно-імпортних обмежень тощо);

§  політика західних країн, спрямована на подальше руйнування успадкованого від СРСР єдиного науково-технічного простору держав-учасників Співдружності Незалежних Держав за рахунок переорієнтації на західні країни їх науково-технічних зв'яз ків, а також окремих найперспективніших наукових колективів;

§  активізація діяльності іноземних державних і комерційних підприємств, установ та організацій у галузі промислового шпигунства із залученням розвідувальних і спеціальних служб.

Основними внутрішніми загрозами інформаційній безпеці України в галузі науки та техніки є:

§  складна економічна ситуація в Україні, що призводить до значного зниження фінансування науково-технічної діяльності, тимчасового падіння престижу науково-технічної сфери, витоку за кордон ідей і передових розробок;

§  неспроможність підприємств національних галузей електронної промисловості виробляти на базі новітніх досягнень мікроелектроніки і провідних інформаційних технологій конкурентноздатну наукоємну продукцію, що дозволяє забезпечити достатній рівень технологічної незалежності України від інших країн, що прирводить до вимушеного широкого використання імпортних програмно-апаратних засобів при створенні та розвитку в Україні інформаційної інфраструктури;

§  серйозні проблеми в галузі патентного захисту результатів науково-технічної діяльності вчених;

§  складність реалізації заходів із захисту інформації, особливо на акціонованих підприємствах, у науково-технічних установах і організаціях.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 5.6. Забезпечення інформаційної безпеки України у галузі науки і техніки

Реальний шлях протидії загрозам інформаційній безпеці України в галузі науки та техніки — це удосконалення законодавства України, яке регулює відносини в цій галузі, та механізмів його реалізації. Для цього держава повинна сприяти створенню системи оцінки можливих збитків від реалізації загроз найважливішим об'єктам забезпечення інформаційної безпеки України в галузі науки та техніки, включаючи громадські наукові ради та органи незалежної експертизи, які виробляють рекомендації для органів державної влади щодо запобігання протиправному чи неефективному використанню інтелектуального потенціалу України.

 

5.6    Забезпечення інформаційної безпеки України у сфері духовного життя.

Забезпечення інформаційної безпеки України у сфері духовного життя має на меті захист конституційних прав і свобод людини і громадянина, пов'язаних із розвитком, формуванням і поведінкою особистості, свободою масового інформування, використання культурної, духовно-моральної спадщини, історичних традицій і норм громадського життя, збереженням культурного надбання усіх народів України, реалізацією конституційних обмежень прав і свобод людини і громадянина в інтересах збереження та зміцнення моральних цінностей суспільства, традицій патріотизму та гуманізму, здоров'я громадян, культурного та наукового потенціалу України, забезпечення обороноздатності та безпеки України.

До числа основних об'єктів забезпечення інформаційної безпеки України у сфері духовного життя належать (рис. 5.7):

• достоїнство особистості, свобода сумління, включаючи право вільно обирати, мати і поширювати релігійні й інші переконання і діяти відповідно до них, свобода думки та слова (за винятком пропаганди чи агітації, що провокують соціальну, расову, національну чи релігійну ненависть і ворожнечу), а також свобода літературного, художнього, наукового, технічного та інших видів творчості, викладання;

§  свобода масової інформації;

§  недоторканість приватного життя, особиста та сімейна таємниця;

§  державна мова як фактор духовного єднання народів багатонаціональної України;

§  мови, моральні цінності і культурна спадщина народів і народностей України;

§  об'єкти інтелектуальної власності

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 5.7. Забезпечення інформаційної безпеки України  у сфері духовного життя

 

Найнебезпечнішими у сфері духовного життя є такі загрози інформаційній безпеці України:

§  спотворення системи масового інформування через монополізацію засобів масової інформації та неконтрольоване розширення сектору закордонних засобів масової інформації у вітчизняному інформаційному просторі;

§  погіршення стану і поступовий занепад об'єктів національної культурної спадщини, включаючи архіви, музейні фонди, бібліотеки, пам'ятники архітектури через недостатнє фінансування відповідних програм і заходів;

§  можливість порушення стабільності суспільства, заподіяння шкоди здоров'ю та життю громадян унаслідок діяльності релігійних об'єднань, що проповідують релігійний фундаменталізм, а також тоталітарних релігійних сект;

§  використання закордонними спеціальними службами засобів масової інформації, що діють на території України, для заподіяння шкоди обороноздатності країни та безпеки України, поширення дезінформації;

 

Основними напрямами забезпечення інформаційної безпеки України у сфері духовного життя є:

§  розвиток в Україні основ громадянського суспільства;

§  створення соціально-економічних умов для творчої діяльності і функціонування установ культури;

§  удосконалення законодавства України, що регулює відносини в галузі конституційних обмежень прав і свобод людини та громадянина;

§  державна підтримка заходів щодо збереження та відродження культурної спадщини народів і народностей України;

§  формування правових та організаційних механізмів забезпечення конституційних прав та свобод громадян, підвищення їхньої правової культури в інтересах протидії свідомому чи ненавмисному порушенню цих конституційних прав і свобод у сфері духовного життя;

§  розробка дієвих організаційно-правових механізмів доступу засобів масової інформації та громадян до відкритої інформації про діяльність органів державної влади і громадських об'єднань, забезпечення достовірності відомостей про соціально значимі події громадського життя, розповсюджуваних через засоби масової інформації;

§  розробка спеціальних правових і організаційних механізмів недопущення протиправних інформаційно-психологічних впливів на масову свідомість суспільства, неконтрольованої комерціалізації культури та науки, а також механізмів забезпечення збереження культурних та історичних цінностей народів і народностей України, раціональне використання накопичених суспільством інформаційних ресурсів, що складають національне надбання;

§  уведення заборони на використання ефірного часу в електронних засобах масової інформації для прокату програм, що пропагують насильство та жорстокість, антигромадську поведінку;

§  протидія негативному впливу іноземних релігійних організацій і місіонерів.

 

 

 

 

Другий Семестр

                                                        Модуль 2

5.7    Забезпечення інформаційної безпеки України у загальнодержавних інформаційних і телекомунікаційних системах.

Основними об'єктами забезпечення інформаційної безпеки України в загальнодержавних інформаційних і телекомунікаційних системах є (рис. 5.8):

§  інформаційні ресурси, що містять державну таємницю, та іншу інформацію обмеженого доступу;

§  засоби та системи інформатизації (засоби обчислювальної техніки, інформаційно-обчислювальні комплекси, мережі та системи), програмні засоби (операційні системи, системи керування базами даних, інше загальносистемне та прикладне програмне забезпечення), автоматизовані системи керування, системи зв'язку та передачі даних, що здійснюють прийом, обробку, зберігання та передачу інформації обмеженого доступу;

§  технічні засоби та системи, що обробляють відкриту інформацію, але розміщені в приміщеннях, де обробляється інформація обмеженого доступу;

§  приміщення, призначені для проведення закритих переговорів, під час яких озвучується інформація обмеженого доступу.

Основними загрозами інформаційній безпеці України в загальнодержавних інформаційних і телекомунікаційних системах є:

§  діяльність спеціальних служб іноземних держав, злочинних угруповань, організацій і груп, протизаконна діяльність окремих осіб, спрямована на одержання несанкціонованого доступу до інформації та здійснення контролю за функціонуванням інформаційних і телекомунікаційних систем;

§  вимушене використання під час створення та розвитку інформаційних і телекомунікаційних систем імпортних програмно-апаратних засобів через об'єктивне відставання вітчизняної промисловості;

§  порушення встановленого регламенту збору, обробки та передачі інформації, навмисні дії та помилки персоналу інформаційних і телекомунікаційних систем, відмови технічних засобів і збої програмного забезпечення в інформаційних і телекомунікаційних системах;

§  використання несертифікованих на відповідність вимогам із захисту інформації засобів і систем інформатизації та зв'язку, а також засобів захисту інформації та контролю їхньої ефективності;

§  залучення до робіт із створення, розвитку та захисту інформаційних і телекомунікаційних систем організацій і фірм, що не мають державних ліцензій на здійснення такої діяльності.

Основними напрямами забезпечення інформаційної безпеки України в загальнодержавних інформаційних і телекомунікаційних системах є:

• запобігання перехопленню за допомогою технічних засобів розвідки інформації з приміщень і з об'єктів, а також інформації, яка передається каналами зв'язку;запобігання несанкціонованого доступу до інформації, яка оброблюється чи зберігається в технічних засобах інформатизації;
• запобігання витоку інформації технічними каналами під час експлуатації технічних засобів її обробки, зберігання та передавання;

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 5.8. Забезпечення інформаційної безпеки України у загальнодержавних інформаційних  і телекомунікаційних системах

 

 

§  запобігання здійсненню спеціальних програмно-технічних впливів, які призводять до руйнування, знищення, спотворення інформації чи збоїв у роботі засобів інформатизації;

§  забезпечення інформаційної безпеки при підключенні загальнодержавних інформаційних і телекомунікаційних систем до зовнішніх інформаційних мереж, включаючи міжнародні;

§  забезпечення безпеки інформації обмеженого доступу при взаємодії інформаційних і телекомунікаційних систем різних класів захищеності;

§  виявлення впроваджених на об'єкти інформатизації та в технічні засоби електронних пристроїв перехоплення інформації.

• Основними організаційно-технічними заходами із захисту інформації в загальнодержавних інформаційних і телекомунікаційних системах є:

§  ліцензування діяльності в галузі захисту інформації;

§  атестація об'єктів інформатизації відповідно до вимог щодо забезпечення захисту державної таємниці та іншої інформації з обмеженим доступом;

§  сертифікація засобів захисту інформації та контролю їхньої ефективності, а також захищеності інформації, що обробляється на об'єктах інформатизації та зв'язку, від витоку технічними каналами;

§  накладання територіальних, частотних, енергетичних, просторових і тимчасових обмежень у режимах використання технічних засобів, які підлягають захисту;

§  створення та впровадження інформаційних і автоматизованих систем керування у захищеному виконанні.

 

5.8 Забезпечення інформаційної безпеки України у сфері оборони

 

До об'єктів забезпечення інформаційної безпеки України у сфері оборони належать (рис. 5.9):

• інформаційна інфраструктура центральних органів воєнного керування та органів керування видів Збройних Сил України та родів військ, об'єднань, з'єднань, військових частин і організацій, що входять до Збройних Сил України, науково-дослідних установ Міністерства оборони України;
• інформаційні ресурси підприємств оборонного комплексу і науково-дослідних установ, що виконують державні оборонні замовлення або займаються оборонною проблематикою;
• програмно-технічні засоби автоматизованих і автоматичних систем керування військами та зброєю, озброєння і військової техніки, оснащених засобами інформатизації;
• інформаційні ресурси, системи зв'язку та інформаційна інфраструктура інших військ, військових формувань і органів.

Зовнішніми загрозами, що становлять найбільшу небезпеку для об'єктів забезпечення інформаційної безпеки України у сфері оборони, є:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 5.9. Забезпечення інформаційної безпеки України  у сфері оборони

• інформаційно-технічні впливи (у тому числі радіоелектронна боротьба, проникнення в комп'ютерні мережі) з боку ймовірних противників;
• усі види, розвідувальної діяльності закордонних держав;
• диверсійно-підривна діяльність спеціальних служб іноземних держав, здійснювана методами інформаційно-психологічного впливу;
• діяльність іноземних політичних, економічних і військових структур, спрямована проти інтересів України у сфері оборони.
• Внутрішніми загрозами, що становлять найбільшу небезпеку для зазначених об'єктів, є:
• порушення встановленого регламенту збору, обробки, зберігання і передачі інформації, що знаходиться в штабах і установах Міністерства оборони України, на підприємствах оборонного комплексу;
• навмисні дії, а також помилки персоналу інформаційних і телекомунікаційних систем спеціального призначення;
• ненадійне функціонування інформаційних і телекомунікаційних систем спеціального призначення;
• можлива інформаційно-пропагандистська діяльність, що підриває престиж Збройних Сил України і їхню боєздатність;
• невирішеність питань захисту інтелектуальної власності підприємств оборонного комплексу, що призводить до витоку за кордон найцінніших державних інформаційних ресурсів;
• нерозв'язаність питань соціального захисту військовослужбовців і членів їхніх родин.

Перелічені внутрішні загрози становитимуть особливу небезпеку в умовах загострення військово-політичної обстановки.

Головними специфічними напрямами удосконалення системи забезпечення інформаційної безпеки України у сфері оборони є:

• систематичне виявлення загроз та їхніх джерел, структурування цілей забезпечення інформаційної безпеки в сфері оборони і визначення відповідних практичних завдань;
• проведення сертифікації загального та спеціального програмного забезпечення, пакетів прикладних програм і засобів захисту інформації в існуючих і створюваних автоматизованих системах керування військового призначення та системах зв'язку, що мають у своєму складі елементи обчислювальної техніки;
• постійне удосконалення засобів захисту інформації від несанкціонованого доступу, розвиток захищених систем зв'язку і керування військами та зброєю, підвищення надійності спеціального програмного забезпечення;
• удосконалення структури функціональних органів системи забезпечення інформаційної безпеки у сфері оборони та координація їхньої взаємодії;
• удосконалення прийомів і способів стратегічного та оперативного маскування, розвідки і радіоелектронної боротьби, методів і засобів активної протидії інформаційно-пропагандистським і психологічним операціям ймовірного противника;
• підготовка фахівців у галузі забезпечення інформаційної безпеки в сфері оборони.

 

 

 

(Лекція 2)

5.9 Забезпечення інформаційної безпеки України у правоохоронній і судовій сферах

До найважливіших об'єктів забезпечення інформаційної безпеки у правоохоронній і судовій сферах належать (рис. 5.10):

• інформаційні ресурси органів державної виконавчої влади, які реалізують правоохоронні функції, судових органів, їх інформаційно-обчислювальних центрів, науково-дослідних установ і навчальних закладів, що містять спеціальні відомості та оперативні дані службового характеру;
• інформаційно-обчислювальні центри, їх інформаційне, технічне, програмне та нормативне забезпечення;
• інформаційна інфраструктура (інформаційно-обчислювальні мережі, пункти керування, вузли та лінії зв'язку);
• Зовнішніми загрозами, що становлять найбільшу небезпеку для об'єктів забезпечення інформаційної безпеки у правоохоронній і судовій сферах, є:
• розвідувальна діяльність спеціальних служб іноземних держав, міжнародних злочинних угруповань, організацій і груп, пов'язана зі збором відомостей, що розкривають завдання, плани діяльності, технічне оснащення, методи роботи та місця дислокації спеціальних підрозділів і органів внутрішніх справ України;
• діяльність іноземних державних і комерційних структур, що прагнуть одержати несанкціонований доступ до інформаційних ресурсів правоохоронних і судових органів.
• Внутрішніми загрозами, що становлять найбільшу небезпеку для зазначених об'єктів, є:
• недостатність законодавчого та нормативного регулювання інформаційного обміну в правоохоронній і судовій сферах;
• відсутність єдиної методології збору, обробки та зберігання оперативно-розшукової,  криміналістичної та статистичної інформації;
• відмови технічних засобів і збої програмного забезпечення в інформаційних і телекомунікаційних системах;
• навмисні дії та помилки персоналу, безпосередньо зайнятого формуванням і веденням картотек і автоматизованих банків даних.

 

Поряд із загальними методами та засобами захисту інформації, застосовуються також специфічні методи і засоби забезпечення інформаційної безпеки у правоохоронній і судовій сферах.

Головними з них є:

• створення захищеної багаторівневої системи інтегрованих банків даних оперативно-розшукового, довідкового, криміналістичного і статистичного характеру на базі спеціалізованих інформаційно-телекомунікаційних систем;
• підвищення рівня професійної та спеціальної підготовки користувачів інформаційних систем.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 5.10. Забезпечення інформаційної безпеки України у правоохоронній і судовій сфері

 

 

5.10 Забезпечення інформаційної безпеки України в умовах надзвичайних ситуацій

 

Найбільш уразливими об'єктами забезпечення інформаційної безпеки України в умовах надзвичайних ситуацій є система прийняття рішень з оперативних дій, пов'язаних із розвитком таких ситуацій і ходом ліквідації їхніх наслідків, а також система збору й обробки інформації про можливе виникнення надзвичайних ситуацій (рис. 5.11).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 11.11. Забезпечення інформаційної безпеки України                                        в умовах надзвичайних ситуацій

 

Рис.5.11. Забезпечення інформаційної безпеки України в умовах надзвичайних ситуацій

 

Особливе значення для нормального функціонування зазначених об'єктів має забезпечення безпеки інформаційної інфраструктури країни при аваріях, катастрофах і стихійних лихах. Приховування, затримка надходження, перекручування та руйнування оперативної інформації, несанкціонований доступ до неї окремих осіб чи груп осіб можуть призвести як до людських жертв, так і до виникнення різних ускладнень при ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, пов'язаних з особливостями інформаційного впливу в екстремальних умовах:

• переміщення великих мас людей через психічний стрес;
• швидке виникнення та поширення серед людей паніки й заворушень на підставі чуток, помилкової чи недостовірної інформації.

 

До специфічних для даних умов напрямів забезпечення інформаційної безпеки належать:

• розробка ефективної системи моніторингу об'єктів підвищеної небезпеки, порушення функціонування яких може призвести до виникнення надзвичайних ситуацій, і прогнозування надзвичайних ситуацій;
• удосконалення системи інформування населення про загрози виникнення надзвичайних ситуацій, про умови їхнього виникнення і розвитку;
• підвищення надійності систем обробки та передавання інформації, які забезпечують діяльність органів державної виконавчої влади;
• прогнозування поведінки населення під впливом помилкової чи недостовірної інформації про можливі надзвичайні ситуації і розробка заходів щодо надання допомоги великим масам людей в умовах таких ситуацій;
• розробка спеціальних заходів із захисту інформаційних систем, які забезпечують керування екологічно небезпечними й економічно важливими виробництвами.

 

 

(Лекція 3)

6 Міжнародне співробітництво України в галузі забезпечення інформаційної безпеки.

 

Міжнародне співробітництво України в галузі забезпечення інформаційної безпеки є невід'ємною складовою частиною політичного, військового, економічного, культурного та інших видів взаємодії країн, що входять до світового співтовариства. Таке співробітництво повинно сприяти підвищенню інформаційної безпеки усіх його членів, включаючи Україну.

Особливість міжнародного співробітництва України в галузі забезпечення інформаційної безпеки полягає в тому, що воно здійснюється в умовах загострення міжнародної конкуренції за володіння технологічними та інформаційними ресурсами, за домінування на ринках збуту, в умовах продовження спроб створення структури міжнародних відносин, заснованої на односторонніх рішеннях ключових проблем світової політики, протидії зміцненню ролі України у багатополярному світі, що формується, посилення технологічного відриву провідних держав світу та нарощування їхніх можливостей для створення "інформаційної зброї".

Усе це може призвести до нового етапу гонки озброєнь в інформаційній сфері, зростання загрози агентурного та оперативно-технічного проникнення в Україну іноземних розвідок, у тому числі з використанням глобальної інформаційної інфраструктури.

Основними напрямами міжнародного співробітництва України в галузі забезпечення інформаційної безпеки є:

• заборона розробки, поширення та застосування "інформаційної зброї";
• забезпечення безпеки міжнародного інформаційного обміну, у тому числі зберігання інформації при її передаванні національними телекомунікаційними мережами та каналами зв'язку;
• координація діяльності правоохоронних органів країн, що входять у світове співтовариство, із запобігання комп'ютерних злочинів;
• запобігання несанкціонованому доступу до інформації обмеженого доступу у міжнародних банківських телекомунікаційних мережах і системах інформаційного забезпечення світової торгівлі, до інформації міжнародних правоохоронних організацій, що ведуть боротьбу з транснаціональною організованою злочинністю, міжнародним тероризмом, поширенням наркотиків і психотропних речовин, незаконною торгівлею зброєю та матеріалами, які розщеплюються, а також торгівлею людьми.

При здійсненні міжнародного співробітництва України в галузі забезпечення інформаційної безпеки особливу увагу слід приділяти проблемам взаємодії з державами-учасниками Співдружності Незалежних Держав та Євросоюзу.

Для здійснення цього співробітництва у зазначених основних напрямах необхідно забезпечити активну участь України у всіх міжнародних організаціях, що здійснюють діяльність в галузі інформаційної безпеки, у тому числі у сфері стандартизації і сертифікації засобів інформатизації та захисту інформації.

 

(Лекція 4)

 

7    Система та політика забезпечення інформаційної безпеки україни.

7.1. Основні функції системи забезпечення інформаційної безпеки України.

 

Система забезпечення інформаційної безпеки України призначена для реалізації державної політики в цій сфері. Основними функціями системи забезпечення інформаційної безпеки України є:

• розробка нормативної правової бази в галузі забезпечення інформаційної безпеки України;
• створення умов для реалізації прав громадян і громадських об'єднань на дозволену законом діяльність в інформаційній сфері;
• визначення та підтримання балансу між потребами громадян, суспільства і держави у вільному обміні інформацією і необхідними обмеженнями на поширення інформації;
• оцінка стану забезпечення інформаційної безпеки України, виявлення джерел внутрішніх і зовнішніх загроз інформаційній безпеці, визначення пріоритетних напрямів запобігання, протидії та нейтралізації цих загроз;
• координація діяльності органів державної влади та інших державних органів, що забезпечують інформаційну безпеку України;
• контроль діяльності органів державної влади України, державних і міжвідомчих комісій, що беруть участь у забезпеченні інформаційної безпеки України;
• попередження, виявлення і припинення правопорушень, пов'язаних із зазіханнями на законні інтереси громадян, суспільства і держави в інформаційній сфері, на здійснення судочинства у справах про злочини в цій галузі;
• розвиток вітчизняної інформаційної інфраструктури, а також індустрії телекомунікаційних і інформаційних засобів, підвищення їх конкурентноздатності на внутрішньому і зовнішньому ринках;
• організація розробки державної і регіональних програм забезпечення інформаційної безпеки і координація діяльності з їх виконання;
• проведення єдиної технічної політики в галузі забезпечення інформаційної безпеки України;
• організація фундаментальних і прикладних наукових досліджень в галузі забезпечення інформаційної безпеки України;
• захист державних інформаційних ресурсів, насамперед у органах державної влади, на підприємствах оборонного комплексу;
• забезпечення контролю за створенням і використанням засобів захисту інформації шляхом обов'язкового ліцензування діяльності у цій сфері і сертифікації засобів захисту інформації;
• удосконалення і розвиток єдиної системи підготовки кадрів у сфері інформаційної безпеки України;
• здійснення міжнародного співробітництва у сфері забезпечення інформаційної безпеки, відстоювання інтересів України у відповідних міжнародних організаціях.

Компетенція органів державної влади, інших державних органів, що входять до складу системи забезпечення інформаційної безпеки України і її підсистем, визначається законами України, нормативними правовими актами Президента України і Кабінету Міністрів України.

Функції органів, що координують діяльність органів державної влади, інших державних органів, що входять до складу системи забезпечення інформаційної безпеки України і її підсистем, визначаються окремими нормативними правовими актами України.

 

(Лекція 5)

7.2 Основні елементи організаційної основи системи забезпечення інформаційної безпеки України

Система забезпечення інформаційної безпеки України є частиною системи забезпечення національної безпеки України. Система забезпечення інформаційної безпеки України повинна будуватися на основі розмежування повноважень органів законодавчої, виконавчої і судової влади у цій сфері, а також предметів відання органів державної влади (рис. 6.1).

Основними елементами організаційної основи системи забезпечення інформаційної безпеки України є:

• Президент України;
• Верховна Рада України;
• Кабінет Міністрів України;
• Рада національної безпеки і оборони України;
• органи виконавчої влади України;
• міжвідомчі і державні комісії, створені Президентом України і Кабінетом Міністрів України;
• органи місцевого самоврядування;
• органи судової влади;
• громадяни, що беруть участь, відповідно до законодавства України, у вирішенні завдань забезпечення інформаційної безпеки України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Президент України:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 6.1. Організаційна структура системи забезпечення інформаційної безпеки України

 

 

• керує в межах своїх конституційних повноважень органами і силами, що забезпечують інформаційну безпеку України;
• санкціонує дії із забезпечення інформаційної безпеки України;
• відповідно до законодавства України формує, реорганізує і скасовує підпорядковані йому органи і сили, що забезпечують інформаційну безпеку України;
• визначає у своїх щорічних посланнях Верховній Раді пріоритетні напрями державної політики у галузі забезпечення інформаційної безпеки України, а також заходи щодо реалізації Концепції інформаційної безпеки.

Верховна Рада України на основі Конституції України за поданнями Президента України й Кабінету Міністрів України формує законодавчу базу в галузі забезпечення інформаційної безпеки України.

Кабінет Міністрів України в межах своїх повноважень з урахуванням сформульованих у щорічних посланнях Президента України Верховній Раді пріоритетних напрямів забезпечення інформаційної безпеки України координує діяльність державних органів виконавчої влади, а також при формуванні у встановленому порядку проектів державного бюджету на відповідні роки передбачає виділення коштів, необхідних для реалізації державних програм у цій галузі. Для оперативного відпрацювання заходів забезпечення інформаційної безпеки України при Кабінеті Міністрів України створюється Комітет з інформаційної безпеки України.

Комітет з інформаційної безпеки України проводить роботу з виявлення та оцінки загроз інформаційній безпеці України, оперативно готує проекти актів Президента України та Кабінету Міністрів України щодо запобігання таких загроз, розробляє пропозиції із забезпечення інформаційної безпеки України, а також пропозиції щодо уточнення окремих положень Програми забезпечення інформаційної безпеки України, координує діяльність органів і сил, що забезпечують інформаційну безпеку України, контролює реалізацію державними органами виконавчої влади актів Президента України у цій галузі.

Органи виконавчої влади:

§  забезпечують виконання законодавства України, рішень Президента України і Кабінету Міністрів України щодо забезпечення інформаційної безпеки України;

§  у межах своєї компетенції розробляють нормативні правові акти в цій галузі і подають їх у встановленому порядку Президенту України й Кабінету Міністрів України;

§  взаємодіють з органами місцевого самоврядування з питань виконання законодавства України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України в галузі забезпечення інформаційної безпеки України, а також з питань реалізації державних програм у цій галузі;

§  здійснюють заходи щодо залучення громадян, організацій і громадських об'єднань до забезпечення інформаційної безпеки України;

§  вносять до Кабінету Міністрів України пропозиції щодо удосконалення системи забезпечення інформаційної безпеки України.

Міжвідомчі і державні комісії, створювані Президентом України і Кабінетом Міністрів України, вирішують, відповідно до наданих їм повноважень, завдання із забезпечення інформаційної безпеки України.

Органи місцевого самоврядування забезпечують дотримання законодавства України в галузі забезпечення інформаційної безпеки України.

Органи судової влади здійснюють правосуддя у справах про злочини, пов'язані із зазіханнями на законні інтереси особистості, суспільства і держави в інформаційній сфері, забезпечують судовий захист громадян і громадських об'єднань, чиї права були порушені у зв'язку з діяльністю щодо забезпечення інформаційної безпеки України.

До складу системи забезпечення інформаційної безпеки України можуть входити підсистеми (системи), орієнтовані на рішення локальних завдань у цій сфері.

 

(Лекція 6)

 

7.3 Основні положення політики забезпечення інформаційної безпеки України

 

Політика забезпечення інформаційної безпеки України повинна визначати основні напрями діяльності органів державної влади у цій галузі, порядок закріплення їх обов'язків із захисту інтересів України в інформаційній сфері в рамках напрямів їх діяльності і базується на дотриманні балансу інтересів особистості, суспільства і України в інформаційній сфері.

Політика забезпечення інформаційної безпеки України ґрунтується на таких основних принципах:

• дотримання Конституції України, законодавства України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права при здійсненні діяльності із забезпечення інформаційної безпеки України;
• відкритість у реалізації функцій органів державної влади і громадських об'єднань, що передбачає інформування суспільства про їх діяльність з урахуванням обмежень, встановлених законодавством України;
• правова рівність усіх учасників процесу інформаційної взаємодії незалежно від їх політичного, соціального й економічного статусу, що ґрунтується на конституційному праві громадян на вільний пошук, одержання, передачу, виробництво і поширення інформації будь-яким законним способом;
• пріоритетний розвиток вітчизняних сучасних інформаційних і телекомунікаційних технологій, виробництво технічних і програмних засобів, здатних забезпечити удосконалення національних телекомунікаційних мереж, їх підключення до глобальних інформаційних мереж з метою дотримання життєво важливих інтересів України.

Держава в процесі реалізації своїх функцій із забезпечення своєї інформаційної безпеки:

• проводить об'єктивний і всебічний аналіз та прогнозування загроз інформаційній безпеці України, розробляє заходи для її забезпечення;
• організовує роботу законодавчих (представницьких) і виконавчих органів державної влади України з реалізації комплексу заходів, спрямованих на запобігання, протидію і нейтралізацію загроз інформаційній безпеці України;
• підтримує діяльність громадських об'єднань, спрямовану на об'єктивне інформування населення про соціально значимі явища громадського життя, захист суспільства від перекрученої і недостовірної інформації;
• здійснює контроль за розробкою, створенням, розвитком, використанням, експортом і імпортом засобів захисту інформації шляхом їх сертифікації і ліцензування діяльності в галузі захисту інформації;
• проводить необхідну протекціоністську політику щодо виробників засобів інформатизації і захисту інформації на території України і вживає заходів із захисту внутрішнього ринку від проникнення на нього неякісних засобів інформатизації та інформаційних продуктів;
• сприяє наданню фізичним і юридичним особам доступу до світових інформаційних ресурсів, глобальних інформаційних мереж;
• формулює і реалізовує інформаційну політику України;
• організовує розробку програми забезпечення інформаційної безпеки України, що поєднує зусилля державних і недержавних організацій у цій галузі;
• сприяє інтернаціоналізації глобальних інформаційних мереж і систем, а також входженню України у світове інформаційне співтовариство на умовах рівноправного партнерства.

Удосконалення правових механізмів регулювання суспільних відносин, що виникають в інформаційній сфері, є пріоритетним напрямом державної політики у галузі забезпечення інформаційної безпеки України. Це передбачає:

• оцінку ефективності застосування чинних законодавчих та інших нормативних правових актів в інформаційній сфері і вироблення програми їх удосконалення;
• створення організаційно-правових механізмів забезпечення інформаційної безпеки;
• визначення правового статусу всіх суб'єктів відносин в інформаційній сфері, включаючи користувачів інформаційних і телекомунікаційних систем, встановлення їх відповідальності за недотримання законодавства України у цій сфері;
• створення системи збору й аналізу даних про джерела загроз інформаційній безпеці України, а також про наслідки їх здійснення;
• розробку нормативних правових актів, що визначають організацію слідства і процедуру судового розгляду за фактами протиправних дій в інформаційній сфері, а також порядок ліквідації наслідків таких дій;
• розробку складу правопорушень з урахуванням специфіки карної, громадянської, адміністративної, дисциплінарної відповідальності і включення відповідних правових норм до карного, цивільного, адміністративного і трудового кодексів та законодавства України про державну службу;
• удосконалення системи підготовки кадрів у сфері забезпечення інформаційної безпеки України.

Правове забезпечення інформаційної безпеки України повинно базуватися, насамперед, на дотриманні принципів законності, балансу інтересів громадян, суспільства і держави в інформаційній сфері.

Дотримання принципу законності вимагає від органів державної влади при вирішенні конфліктів в інформаційній сфері неухильно керуватися законодавчими та іншими нормативними правовими актами, що регулюють відносини у цій сфері.

Дотримання принципу балансу інтересів громадян, суспільства і держави в інформаційній сфері припускає законодавче закріплення пріоритету цих інтересів у різних галузях життєдіяльності суспільства, а також використання форм громадського контролю за діяльністю органів державної влади України. Реалізація гарантій конституційних прав і свобод людини і громадянина, що стосується діяльності в інформаційній сфері, є найважливішим завданням України в галузі інформаційної безпеки.

Розробка механізмів правового забезпечення інформаційної безпеки України містить заходи щодо інформатизації правової сфери в цілому.

З метою виявлення й узгодження інтересів органів державної влади, інших суб'єктів відносин в інформаційній сфері та розробку необхідних рішень, держава підтримує формування громадських рад, комітетів і комісій із широким представництвом громадських об'єднань і сприяє організації їх ефективної роботи.

 

 

(Лекція 7)

7.4. Першочергові заходи щодо реалізації політики забезпечення інформаційної безпеки України

 

Першочерговими заходами щодо реалізації політики забезпечення інформаційної безпеки України є:

• розробка і впровадження механізмів реалізації правових норм, що регулюють відносини в інформаційній сфері, а також підготовка концепції правового забезпечення інформаційної безпеки України;
• розробка і реалізація механізмів підвищення ефективності державного керівництва діяльністю державних засобів масової інформації, здійснення державної інформаційної політики;
• прийняття і реалізація державних програм, що передбачають:

§  формування загальнодоступних архівів інформаційних ресурсів органів державної влади;

§  підвищення правової культури і комп'ютерної грамотності громадян;

§  розвиток інфраструктури єдиного інформаційного простору України;

§  комплексну протидію загрозам інформаційної війни;

§  створення безпечних інформаційних технологій для систем, що використовуються в процесі реалізації життєво важливих функцій суспільства і держави;

§  створення інформаційно-телекомунікаційної системи спеціального призначення в інтересах органів державної влади;

§  забезпечення технологічної незалежності країни в галузі створення та експлуатації інформаційно-телекомунікаційних систем оборонного призначення;

• розвиток системи підготовки кадрів, що забезпечують інформаційну безпеку України;
• приведення до однієї системи вітчизняних стандартів у галузі інформатизації і забезпечення інформаційної безпеки автоматизованих систем керування, інформаційних і телекомунікаційних систем загального і спеціального призначення.