1         Поняття інформаційної безпеки.

 

1.1        Визначення інформаційної безпеки.

Поняття інформаційної безпеки, залежно від його використання, розглядається у декількох ракурсах.

У найзагальнішому випадку інформаційна безпека — це стан захищеності інформаційного середовища суспільства, який забезпечує його формування, використання і розвиток в інтересах громадян, організацій, держави.

Під інформаційним середовищем [information environment] розуміють сферу діяльності суб'єктів, пов'язану зі створенням, перетворенням і споживанням інформації.

Інформаційне середовище умовно поділяється на три основні предметні частини:

• створення і розповсюдження вихідної та похідної інформації;
• формування інформаційних ресурсів, підготовки інформаційних продуктів, надання інформаційних послуг;
• споживання інформації; та дві забезпечувальні предметні частини:
• створення і застосування інформаційних систем, інформаційних технологій і засобів їхнього забезпечення;
• створення і застосування засобів і механізмів інформаційної безпеки.

Більш розгорнуте формулювання інформаційної безпеки — це стан захищеності потреб в інформації особистості, суспільства і держави, при якому забезпечується їхнє існування і прогресивний розвиток незалежно від наявності внутрішніх і зовнішніх інформаційних загроз.

Слід відзначити, що задоволення в будь - якій мірі потреб в інформації призводить до оволодіння відомостями про навколишній світ та процеси, що протікають в ньому, тобто інформованості особистості, суспільства та держави. Стан інформованості визначає ступінь адекватності сприйняття суб'єктами навколишньої дійсності і як наслідок — обґрунтованість рішень та дій, що приймаються.

В залежності від виду загроз інформаційній безпеці інформаційну безпеку можна розглядати наступним чином (мал. 1.1):

• як забезпечення стану захищеності особистості, суспільства, держави від впливу неякісної інформації;
• інформації та інформаційних ресурсів від неправомірного впливу сторонніх осіб;
• інформаційних прав і свобод людини і громадянина.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

- стан захищеності інформаційного середовища суспільства, який забезпечує його формування, використання та розвиток в інтересах громадян, організацій, держави

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА information security

Інформаційне середовище суспільства

Концепція інформаційної безпеки держави

Інтереси в інформаційній сфері

Загрози інформаційній безпеці

Об’єкти інформаційної безпеки

Принципи забезпечення інформаційної безпеки

Суб’єкти інформаційної безпеки

Форми і способи забезпечення інформаційної безпеки

Види інформаційної безпеки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                                                         

 

 

Мал. 1.1. Основні поняття інформаційної безпеки

В інформаційному праві  інформаційна безпека — це одна із сторін розгляду інформаційних відносин у межах інформаційного законодавства з позицій захисту життєво важливих інтересів особистості, суспільства, держави та акцентування уваги на загрозах цим інтересам і на механізмах усунення або запобігання таким загрозам правовими методами.

1.2        Життєво важливі інтереси особистості, суспільства та держави в інформаційній сфері.

Відповідно до усталених поглядів, інтереси особистості в інформаційній сфері полягають:

• в реалізації конституційних прав людини та громадянина на доступ до інформації, на використання інформації в інтересах здійснення не забороненої законом діяльності, фізичного, духовного та інтелектуального розвитку;
• у захисті інформації, що забезпечує особисту безпеку.

Інтереси суспільства в інформаційній сфері полягають:

• у забезпеченні інтересів особистості в цій сфері;
• у зміцненні демократії;
• у створення правової соціальної держави;
• у досягненні та підтриманні суспільного спокою;
• у духовному відновленні держави.

Інтереси держави в інформаційній сфері полягають у створенні умов:

• для гармонійного розвитку державної інформаційної інфраструктури;
• для реалізації конституційних прав і свобод людини та громадянина в галузі одержання інформації та користування нею з метою забезпечення непорушності конституційного ладу, суверенітету та територіальної цілісності держави, політичної, економічної та соціальної стабільності, у безумовному забезпеченні законності та правопорядку, розвитку рівноправного та взаємовигідного міжнародного співробітництва.

1.3        Об'єкти та суб'єкти інформаційної безпеки.

Об'єктами інформаційної безпеки [information security object] можуть бути: свідомість, психіка людей; інформаційні системи різного масштабу і різного призначення.

До соціальних об'єктів інформаційної безпеки звичайно відносять особистість, колектив, суспільство, державу, світове товариство.

До суб'єктів інформаційної безпеки [information security subject] відносяться:

• держава, що здійснює свої функції через відповідні органи;
• громадяни, суспільні або інші організації і об'єднання, що володіють повноваженнями по забезпеченню інформаційної безпеки у відповідності до законодавства.

1.4        Види інформаційної безпеки.

Інформаційна безпека особистості — це захищеність психіки і свідомості людини від небезпечних інформаційних впливів: маніпулювання свідомістю, дезінформування, спонукання до самогубства, образ і т. ін.

Інформаційна безпека держави (суспільства) характеризується мірою захищеності держави (суспільства) та стійкості основних сфер життєдіяльності (економіки, науки, техносфери, сфери управління, військової справи і т. ін.) відносно небезпечних (дестабілізуючих, деструктивних, що уражають державні інтереси і т. ін.) інформаційних впливів, причому як з упровадження, так і добування інформації. Інформаційна безпека держави визначається здатністю нейтралізувати такі впливи.

1.5        Концепція інформаційної безпеки держави.

Концепція інформаційної безпеки держави — це систематизована сукупність відомостей про інформаційну безпеку держави та шляхи її забезпечення.

В концепції інформаційної безпеки держави:

• проводиться системна класифікація дестабілізуючих факторів і інформаційних загроз безпеці особистості, суспільства і держави;
• обґрунтовуються основні положення з організації забезпечення інформаційної безпеки держави;
• розробляються пропозиції по способах і формах забезпечення інформаційної безпеки.

2         Загрози інформаційній безпеці.

2.1        Дестабілізуючі фактори інформаційної безпеки.

Дестабілізуючі фактори [destabilizing factor] — явища та процеси природного і штучного походження, що породжують інформаційні загрози.

Джерелами дестабілізуючих факторів можуть бути як окремі особи, так і організації та їхні об'єднання. До найбільш сильних із них відносяться ворожі держави або коаліції ворожих держав, в яких для формування інформаційних загроз створюються і функціонують спеціальні органи і служби.

Особливу групу джерел складають інформаційні системи і засоби, оскільки вони одночасно є знаряддям приведення в дію інформаційних загроз, каналом їхнього проникнення у свідомість особистості або суспільну свідомість і генератором спонтанних загроз, що виникають внаслідок технічних несправностей і інших причин.

Джерелом дестабілізуючих факторів може бути також природне середовище. Кожному джерелу властиві певні види дестабілізуючих факторів, які можна представити двома групами: міждержавні дестабілізуючі фактори і внутрішньодержавні дестабілізуючі фактори.

Сукупність джерел разом із властивими їм видами дестабілізуючих факторів формують цілий спектр інформаційних загроз, що впливають на стан інформованості особистості, суспільства і держави. До них відносяться: викрадення, знищення, втрата, приховування, спотворення, розголошення, фальсифікація, компрометація корисної (істинної) інформації, а також фабрикування, розповсюдження і впровадження дезінформації.

До внутрішньодержавних дестабілізуючих факторів відносять:

• правовий вакуум у більшості питань забезпечення інформаційної безпеки;
• навмисне або ненавмисне порушення законодавства з питань інформаційної безпеки;
• політичні конфлікти;
• зловмисні дії злочинних елементів або груп;
• відмови, збої, технічні помилки інформаційних систем (засобів);
• природні явища (процеси), що ускладнюють одержання, передачу, прийом і зберігання інформації або руйнують інформаційні системи.

2.2        Класифікація загроз інформаційній безпеці.

Загрози інформаційній безпеці [information security threat] — сукупність умов і факторів, що створюють небезпеку життєво важливим інтересам особистості, суспільства і держави в інформаційній сфері. Основні загрози інформаційній безпеці можна розділити на три групи:

• загрози впливу неякісної інформації (недостовірної, фальшивої, дезінформації) на особистість, суспільство, державу;
• загрози несанкціонованого і неправомірного впливу сторонніх осіб на інформацію і інформаційні ресурси (на виробництво інформації, інформаційні ресурси, на системи їхнього формування і використання);
• загрози інформаційним правам і свободам особистості (праву на виробництво, розповсюдження, пошук, одержання, передавання і використання інформації; праву на інтелектуальну власність на інформацію і речову власність на документовану інформацію; праву на особисту таємницю; праву на захист честі і достоїнства і т. ін.).

Фактори загроз за видовою ознакою поділяються на політичні, економічні та організаційно-технічні (Мал. 1.2).

 

 

 

 

- сукупність умов і факторів, що створюють небезпеку життєво важливим інтересам особистості, суспільства та держави в інформаційній сфері

Загрози інформаційній безпеці information security threat

Політичні фактори загроз інформаційній безпеці

Глобальні фактори загроз інформаційній безпеці

Економічні фактори загроз інформаційній безпеці

Регіональні фактори загроз інформаційній безпеці

Організаційно-технічні фактори загроз інформаційній безпеці

Локальні фактори загроз інформаційній безпеці

Класифікація факторів загроз за видовою     ознакою

Ієрархічна класифікація факторів загроз

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мал. 1.2. Класифікація загроз інформаційній безпеці

Під політичними факторами загроз інформаційній безпеці розуміють:

• зміни геополітичної обстановки внаслідок фундаментальних змін у різноманітних регіонах світу, зведення до мінімуму ймовірності світової ядерної війни;
• інформаційна експансія розвинених країн, які здійснюють глобальний моніторинг світових політичних, економічних, воєнних, екологічних та інших процесів, та розповсюджують інформацію з метою здобуття односторонніх переваг;
• становлення нової державності в пострадянських країнах на основі принципів демократії, законності, інформаційної відкритості;
• знищення колишньої командно-адміністративної системи державного управління, а також системи забезпечення безпеки;
• порушення інформаційних зв'язків унаслідок утворення на території колишнього СРСР нових держав;
• прагнення пострадянських країн до більш тісного співробітництва із закордонними країнами в процесі проведення реформ на основі максимальної відкритості сторін;
• низька загальна правова та інформаційна культура сторін.

Основними економічними факторами загроз безпеці інформації є:

• перехід на ринкові відносини в економіці, поява на ринку великої кількості вітчизняних та зарубіжних комерційних структур — виробників та споживачів інформації, засобів інформатизації та захисту інформації, включення інформаційної продукції в систему товарних відносин;
• критичний стан вітчизняних галузей промисловості, яка виробляє засоби інформатизації та захисту інформації;
• розширення кооперації із зарубіжними країнами в розвитку інформаційної інфраструктури. Основними організаційно-технічними факторами загроз інформаційній безпеці є:
• недостатня нормативно-правова база у сфері інформаційних відносин, у тому числі в галузі забезпечення інформаційної безпеки;
• недостатнє регулювання державою процесів функціонування та розвитку ринку засобів інформатизації, інформаційних продуктів та послуг;
• широке використання у сфері державного управління та кредитнофінансової сфери незахищених від витоку інформації імпортних технічних та програмних засобів для зберігання, обробки та передавання інформації;
• зростання обсягів інформації, яка передається відкритими каналами зв'язку;
• загострення криміногенної обстановки, зростання числа комп'ютерних злочинів, особливо в кредитно-фінансовій сфері.

Ієрархічна класифікація загроз інформаційній безпеці.

Глобальні фактори загроз інформаційній безпеці:

• ■ недружня політика іноземних держав у галузі глобального інформаційного моніторингу, розповсюдження інформації, розповсюдження інформації та нових інформаційних технологій;
• діяльність іноземних розвідувальних та спеціальних служб;
• діяльність іноземних політичних та економічних структуру, спрямована проти інтересів держави;
• злочинні дії міжнародних груп, формувань та окремих осіб. Регіональні фактори загроз інформаційній безпеці:
• використання інформаційної інфраструктури колишнього СРСР для передавання конфіденційної інформації;
• невідповідність інформаційного забезпечення державних та суспільних інститутів сучасним вимогам управління економічними, політичними та соціальними процесами;
• відставання від розвинених країн світу з темпів та масштабів розробки та впровадження нових інформаційних технологій;
• недопустимо високий рівень технологічної залежності держави від зарубіжних держав у зв'язку з широким використанням імпортних засобів обчислювальної техніки, систем телекомунікації, зв'язку та інформаційних технологій;
• розвиток зарубіжних технічних засобів розвідки, та промислового шпигунства, що дозволяє одержати несанкціонований доступ до конфіденційної інформації, у тому числі такої що складає державну таємницю;
• зростання злочинності в інформаційній сфері;
• використання старих методів та засобів захисту національних інформаційних мереж, широке розповсюдження комп'ютерних вірусів, призначених для ураження систем управління та зв'язку;
• відсутність ефективної системи забезпечення цілісності, незмінності та схоронності нетаємної інформації, у тому числі такої, що є інтелектуальною власністю.

Локальні фактори загроз інформаційній безпеці:

• перехоплення електронних випромінювань;
• застосування підслуховуючих пристроїв або закладок;
• дистанційне фотографування;
• розкрадання носіїв інформації та промислових відходів;
• копіювання носіїв інформації з подоланням заходів захисту;
• незаконне приєднання до апаратури та ліній зв'язку;
• упровадження та використання комп'ютерних вірусів і т. ін.

2.3        Джерела загроз інформаційній безпеці

Виходячи з визначення загроз інформаційній безпеці, можна виділити декілька основних джерел загроз, які можуть торкатися інтересів особистості, суспільства і держави.

Джерела загроз інформаційній безпеці особистості

Інтереси особистості, які необхідно охороняти в інформаційному суспільстві, полягають насамперед у реальному забезпеченні конституційних прав і свобод людини і громадянина на доступ до відкритої інформації, на використання інформації в інтересах здійснення не забороненої законом діяльності, а також у захисту інформації, що забезпечує особисту безпеку, духовний та інтелектуальний розвиток.

Найбільш небезпечним джерелом загроз цим інтересам вважається суттєве розширення можливості маніпулювання свідомістю людини за рахунок формування навкруг неї індивідуального "віртуального інформаційного простору", а також можливість використання технологій впливу на її психічну діяльність.

Важливою особливістю способу життя людини в інформаційному суспільстві є суттєве скорочення "інформаційних" відстаней (часу доступу до необхідної інформації), що веде до появи нових можливостей — як з формування особистості, та і з реалізації її потенціалу. Людство впритул підходить до рубежів, за якими інформаційна інфраструктура стає, по суті, основним джерелом інформації для людини, здійснює безпосередній вплив на її психічну діяльність, на формування її соціальної поведінки.

Проблема формування розумових потреб і мотивації соціальної поведінки поки не має загального вирішення навіть для індустріального суспільства і ще більше ускладнюється стосовно інформаційного суспільства. Вона є однією з найбільш складних у сучасній психологічній науці.

В цілому структура споживчо-мотиваційної сфери особистості утворюється базовими потребами, зумовленими його генотипом (у їжі, особистій безпеці, потреба у продовження роду, довголітті, а також потребами у спілкуванні з іншими людьми), похідними потребами, що формуються діючою системою виховання. Способи і форми задоволення цих потреб у значній мірі залежать від інформації і знань, що одержуються з навколишнього світу і, зокрема, надходять через інформаційну інфраструктуру. Спрямованість використання одержаної інформації і результати, що одержуються, визначаються, насамперед, особою людини та її духовним потенціалом.

Складність процедур, що реалізуються в сучасних технологіях доступу до необхідних інформаційних ресурсів, критично збільшують залежність окремої людини від інших людей, які здійснюють розробку інформаційних технологій, визначення алгоритмів пошуку необхідної інформації, її попередньої обробки, приведення до виду, зручного для сприйняття, доведення до споживача. По суті, ці люди формують для людини інформаційний фон його життя, визначають умови, в яких він живе і діє, вирішує свої життєві проблеми. Саме тому вважається виключно важливим забезпечити безпеку взаємодії людини з інформаційною структурою.

Іншим небезпечним джерелом загроз інтересам особистості є використання на шкоду її інтересам персональних даних, що нагромаджуються різноманітними структурами, в тому числі органами державної влади, а також розширення можливості прихованого збирання інформації, що складає його особисту і сімейну таємницю, відомості про її приватне життя.

Це зумовлено, у першу чергу, труднощами реалізації механізмів охорони цих відомостей, подальшими досягненнями у мікромініатюризації засобів прихованого збирання і передавання інформації.

Джерела загроз інформаційній безпеці суспільства

Інтереси суспільства, що вступило у стадію постіндустріального розвитку, полягають у захисті життєво важливих інтересів у цій сфері, забезпечення реалізації конституційних прав і свобод людини і громадянина в інтересах зміцнення демократії, досягнення і підтримування суспільної злагоди, підвищення творчої активності населення.

Одним із джерел загроз інтересам суспільства в інформаційній сфері є безперервне ускладнення інформаційних систем і мереж зв'язку критично важливих інфраструктур забезпечення життя суспільства.

Ці загрози можуть проявлятися і вигляді як навмисних, так і ненавмисних помилок, збоїв і відмов техніки і програмного забезпечення, шкідливого впливу зі сторони злочинних структур і кримінальних елементів. Об'єктами реалізації таких структур можуть виступати системи енергетичної, транспортної, трубопровідної і деяких інших інфраструктур.

Небезпечним джерелом загроз виступає можливість концентрації засобів масової інформації (ЗМІ) в руках невеликої групи власників.

Ці загрози можуть проявлятися у вигляді маніпуляції суспільною думкою по відношенню до тих чи інших суспільно значимих подій, а також руйнування моральних устоїв суспільства шляхом нав'язування чужорідних цінностей.

Нарешті, небезпечним джерелом загроз є розширення масштабів вітчизняної і міжнародної комп'ютерної злочинності.

Ці загрози можуть проявлятися у вигляді спроб здійснення шахрайських операції з використанням глобальних або вітчизняних інформаційно-телекомунікаційних систем, відмивання фінансових коштів, одержаних протиправним шляхом, одержання неправомірного доступу до фінансової, банківської та іншої інформації, яка може бути використаною з корисливою метою.

Джерела загроз інформаційній безпеці держави

Інтереси держави в інформаційній сфері полягають у створенні умов для гармонійного розвитку інформаційної інфраструктури держави, реалізації конституційних прав і свобод людини і громадянина в інтересах зміцнення конституційного ладу, суверенітету і територіальної цілісності країни, встановлення політичної і соціальної стабільності, економічного процвітання, безумовного виконання законів і підтримки міжнародного співробітництва на основі партнерства.

У першу чергу загрози інтересам держави також можуть проявлятися у вигляді отримання протиправного доступу до відомостей, що складають державну таємницю, до іншої конфіденційної інформації, розкриття якої може нанести збитки державі.

Проте найбільш небезпечними джерелами загроз інтересам держави в інформаційному суспільстві може стати неконтрольоване розповсюдження інформаційної зброї та розгортання гонки озброєнь у цій галузі, спроби реалізації концепції ведення інформаційних війн.

Поняття інформаційної зброї визначається як сукупність засобів, методів і технологій, що забезпечують можливість силового впливу на інформаційну сферу протилежної сторони з метою руйнування її інформаційної інфраструктури, системи управління державою, зниження духовного потенціалу суспільства.

Серед найбільш серйозних завдань, які можуть вирішуватися за допомогою сучасної інформаційної зброї, можна виділити наступні:

• створення атмосфери бездуховності та аморальності, негативного відношення до культурної спадщини противника;
• маніпулювання суспільною свідомістю та політичною орієнтацією соціальних груп населення держави з метою створення політичної напруги та хаосу;
• дестабілізація політичних відносин між партіями, об'єднаннями та рухами з метою провокації конфліктів, розпалювання недовіри, загострення політичної боротьби, провокування репресій проти опозиції, провокація взаємного знищення;
• зниження інформаційного забезпечення влади та управління, інспірація помилкових управлінських рішень;
• дезінформація населення про роботу державних органів, підрив їхнього авторитету, дискредитація органів управління;
• провокування соціальних, політичних, національних і релігійних сутичок;
• ініціювання страйків, масових заворушень та інших акцій економічного протесту;
• ускладнення прийняття органами важливих рішень;
• підрив міжнародного авторитету держави, її співробітництва з іншими країнами;
• нанесення втрат життєво важливим інтересам держави в політичній, економічній, оборонній та інших сферах.

Руйнівний вплив інформаційної зброї в інформаційному суспільстві може бути більш потужним та ефективним, ніж це уявляється зараз. Це є особливо небезпечним в умовах існування майже монопольного положення компаній невеликої кількості країн на ринку інформаційних продуктів, оскільки це здатне спровокувати бажання використати наявну перевагу для досягнення тієї чи іншої політичної мети.

3         Методи і засоби забезпечення інформаційної безпеки ????

3.1        Основні принципи забезпечення інформаційної безпеки

Забезпечення інформаційної безпеки — це сукупність заходів, призначених для досягнення стану захищеності потреб особистостей, суспільства і держави в інформації .

Держава здійснює свої заходи через відповідні органи, а громадяни, суспільні організації і об'єднання, що мають відповідні повноваження, — у відповідності із законодавством. В основу забезпечення інформаційної безпеки держави повинні бути покладені наступні принципи:

• законність, дотримання балансу інтересів особистості, суспільства і держави;
• взаємна відповідальність суб'єктів забезпечення інформаційної безпеки;
• інтеграція систем національної і міжнародної безпеки.

Специфічними принципами забезпечення інформаційної безпеки є:

§  превентивний характер проведення її заходів по відношенню до заходів інших видів безпеки;

§  адекватна інформованість об'єктів безпеки, в тому числі і міжнародних.

Превентивність (лат. praeventio від praevenio — "попереджую") зумовлена властивою людині послідовністю виконання операцій, що складає будь-яку елементарну дію. Усе починається з приймання (добування) інформації, а закінчується активною дією: реакцією на одержану інформацію. Оскільки це справедливо по відношенню до будь-якого виду діяльності, то можна стверджувати, що даний принцип є загальним, і його дія розповсюджується на всі сфери безпеки особистості, суспільства та держави.

Адекватна інформованість об'єктів безпеки означає, що всі вони мають право володіти інформацією про явища і процеси, що їх цікавлять, яке обмежене тільки законодавчо з метою охорони особистої, сімейної, професійної, комерційної та державної таємниці, а також моралі.

Права та свободи суспільства в питаннях пошуку, володіння та розповсюдження інформації повинні регулюватися законодавчими актами, які видаються, щодо специфіки діяльності суспільних об'єднань та організацій або змісту інформації. Наприклад, адекватна інформованість суспільства про його матеріальні цінності досягається у сфері нормотворчості та правозастосування законодавства про захист комерційної таємниці. Права та свободи суспільства в духовній сфері повинні захищати законодавчі акти, які визначають порядок освіти та функціонування освітніх, просвітницьких, культурних, релігійних організацій, а також засобів масової інформації.

В основі прав і свобод держави у сфері її інформованості з питань світової політики, економіки, науки, ресурсів, екології, оборони і т. ін. лежать діючі норми та принципи міждержавного права. Головним слід вважати принцип рівної безпеки. Стосовно до інформаційної сфери можна говорити про його трансформацію в принцип адекватної інформованості держав світового співтовариства, який передбачає право кожної держави на інформаційну безпеку, забезпечення інформаційної безпеки усіх членів співтовариства в рівній мірі, врахування інтересів усіх сторін без будь-якої дискримінації, виключення односторонніх переваг, відмова від дій, що наносять шкоду іншій державі.

Законодавча база, яка визначає перелік відомостей, що віднесені до державної таємниці, механізм та порядок її захисту повинні розроблюватися, виходячи із наведеного принципу, а також багатосторонніх угод держав, які входять до міжнародної системи інформаційної безпеки. Формування останньої буде, очевидно, справою далекої перспективи, яка ознаменує собою вищий рівень прояву довіри та зацікавленості держав світового співтовариства в забезпеченні виконання на практиці принципу адекватної інформованості. Така система повинна стати підсистемою у системі колективної безпеки.

3.2        Система забезпечення інформаційної безпеки держави

Державна система забезпечення інформаційної безпеки країни [government system of national information security] являє собою організаційне об'єднання державних органів, а також сил та засобів інформаційної безпеки, що виконують свої функції на основі закону під контролем і захистом судової влади. Державна система складає найважливішу ланку системи інформаційної безпеки особистості, суспільства і держави в правовій державі. Основними завданнями такої системи є:

§  виявлення і прогнозування дестабілізуючих факторів і інформаційних загроз життєво важливим інтересам особистості, суспільства та держави;

§  здійснення комплексу оперативних і довготривалих заходів з їхнього попередження і усунення;

§  створення і підтримання в готовності сил та засобів забезпечення інформаційної безпеки.

Органи (служби) інформаційної безпеки можуть створюватися (на законодавчих засадах) і в недержавних структурах для захисту своїх потреб в забезпеченні необхідною інформацією. Дані органи на основі укладення відповідних угод можуть бути приєднані до єдиної державної системи інформаційної безпеки.

На теперішній час окремі елементи системи інформаційної безпеки створені та функціонують (органи зовнішньої розвідки, інформаційні служби різноманітних міністерств, система технічного та криптографічного захисту інформації держави і т. ін.). Проте для їхнього функціонування ще недостатня правова база. Зміст діяльності органів інформаційної безпеки також ще не. в повній мірі відповідає покладеним на них завданням. Це пояснюється в першу чергу недостатнім опрацюванням питань, що стосуються форм і способів забезпечення інформаційної безпеки.

3.3        Основні форми і способи забезпечення інформаційної безпеки держави

Форми і способи забезпечення інформаційної безпеки утворюють власне інструмент, з допомогою якого сили інформаційної безпеки вирішують весь комплекс завдань із захисту життєво важливих інтересів особистості, суспільства та держави.

Найважливіша вимога до обґрунтування способів, форм і механізмів їхньої реалізації полягає в абсолютному верховенстві права у будь-якій, в тому числі і політичній діяльності. У свою чергу, кожний суб'єкт інформаційного процесу повинен мати відповідну правову свідомість, бути законослухняним, добре уявляти наслідки свої дій для інших суб'єктів та міру відповідальності на випадок порушення їхніх життєво важливих інтересів. Це є принциповим, оскільки застосування тих чи інших форм і способів залежить від того, чи є інформаційні загрози наслідком ненавмисних або навмисних дій суб'єктів інформаційного процесу. У першому випадку забезпечення інформаційної безпеки здійснюється відповідно у формах інформаційного патронату та інформаційної кооперації, у другому — у формі інформаційного протиборства (Мал. 2.3).

 

 

 

Форми забезпечення інформаційної безпеки держави

- забезпечення інформаційної безпеки фізичних та юридичних осіб з боку держави

Інформаційний патронат information patronage

- забезпечення інформаційної безпеки між рівноправними суб’єктами інформаційного процесу

Інформаційна кооперація information cooperation

- забезпечення інформаційної безпеки при здійсненні навмисних деструктивних дій суб’єктів інформаційного процесу

Інформаційне протиборство information confrontation

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мал. 1.3. Основні форми забезпечення інформаційної безпеки держави

Інформаційний патронат [information patronage] (лат. patronatys від patronys — "захисник") — форма забезпечення інформаційної безпеки фізичних і юридичних осіб з боку держави. Він припускає забезпечення органів управління системи інформаційної безпеки держави відомостями про дестабілізуючі фактори і загрози стану інформованості фізичних і юридичних осіб (інформаційне забезпечення інформаційної безпеки) і власне захист життєво важливих інтересів цих осіб від інформаційних загроз або, як ще кажуть, — інформаційний захист.

При цьому інформаційне забезпечення інформаційної безпеки [information support of information security] включає збирання (добування) відомостей про дестабілізуючі фактори та інформаційні загрози, їхню обробку, обмін інформацією між органами керування і силами та засобами системи інформаційної безпеки. Його основу складає збирання (добування) необхідних відомостей, здійснюване в процесі розвідувальної, контррозвідувальної, оперативно-розшукової і оперативно-інформаційної діяльності.

Інформаційний захист [infosecurity] досягається шляхом внесення в порядку законодавчої ініціативи законопроектів, здійснення судового захисту, проведення оперативних заходів силами і засобами інформаційної безпеки.

Інформаційна кооперація [information co-operation] (лат. cooperatio, від coopero — "співробітничаю") — форма забезпечення інформаційної безпеки між рівноправними суб'єктами інформаційного процесу (фізичними, юридичними, міжнародними), який включає сукупність їхніх взаємоузгоджених дій, спрямованих на одержання відомостей про дестабілізуючі фактори, дестабілізуючі і інформаційні загрози та захист від них доступними законними способами і засобами.

Для конкретної особистості такими способами і засобами можуть бути:

• судовий захист прав і свобод у використанні інформації;
• адміністративний захист її життєво важливих інтересів у інформованості з боку територіальних або відомчих органів інформаційної безпеки;
• автономний захист своїх прав і свобод в основному із застосуванням технічних засобів захисту, особистої, сімейної і професійної таємниці.

Це ж характерно і для суспільних об'єднань, організацій (підприємств). Разом із тим, при наявності у них власних органів інформаційної безпеки, їхні можливості у сфері автономного захисту суттєво розширюються.

4         Основні поняття психологічної війни.

4.1        Поняття психологічної війни.

Поняття "психологічна війна" [psychological warfare] має два основні визначення.

У класичному розумінні — це діяльність спеціальних органів однієї держави, що здійснюють психологічний вплив на цивільне населення і (або) на військовослужбовців іншої держави заради досягнення своїх політичних, а також чисто воєнних цілей. Офіційно психологічна війна проти іноземних держав ведеться тільки з санкції президента, уряду або ради національної безпеки. Проте в країнах із слабкою виконавчою владою та загальним зневажливим ставленням до діючого законодавства вона здійснюється за допомогою засобів масової інформації цими чи іншими політичними угрупованнями або фінансовопромисловими групами (у тому числі транснаціональними).

У повсякденному розумінні психологічна війна— це стихійне, некваліфіковане використання засобів спілкування та механізмів соціально-психологічного впливу одними людьми проти інших людей з метою підкорення їх собі або створення сприятливих умов для свого існування й діяльності.

У такому вигляді психологічна війна існує (застосовується) протягом усього існування людини. Проте, якщо у минулому люди уміли впливати один на одного тільки у процесі безпосереднього спілкування, здійснюючи вплив на своїх співбесідників за допомогою слів, інтонації, жестів, міміки, то на сьогодні способи впливу на людську свідомість стали набагато більш різноманітними, дієвішими та витонченими за рахунок накопиченого досвіду, а також за рахунок створення спеціальних технологій спілкування та керування людьми.

В цьому випадку термін "психологічна війна" може характеризувати:

• політичну діяльність окремих осіб, угруповань, партій, рухів;
• виборчі компанії кандидатів на різноманітні виборні посади;
• рекламну діяльність комерційних структур;
• боротьбу індивідів (і малих груп) у суперництві за лідерство у виробничих, наукових та інших колективах;
• політичне, економічне або культурне протистояння конфліктуючих між собою етносів;
• переговорний процес між конкуруючими фірмами або організаціями.

4.2        Цілі та завдання психологічної війни

У противоборстві держав — це спотворення інформації, яка одержується політичним керівництвом, командуванням і особовим складом збройних сил противника, і нав'язування їм фальшивої або беззмістовної інформації, яка позбавляє можливості правильно сприймати події або поточну обстановку та приймати правильні рішення.

Досягнення цілей психологічної війни призводить до вирішення наступних головних завдань:

• запобігання можливого воєнного конфлікту;
• ослаблення морального духу особового складу збройних сил і цивільного населення противника;
• схилення його до відмови від участі в бойових діях;
• створення передумов для досягнення намічених воєнно-політичних цілей з мінімальними людськими втратами і матеріальними витратами.

Мету і завдання психологічної війни можна класифікувати й уточнювати відповідно до умов ведення психологічної війни (мета й завдання психологічної війни у мирний, воєнний і післявоєнний час, а також у ході миротворчих операцій), об'єктів психологічної війни (військовослужбовців, цивільного населення, вищого воєнно-політичного керівництва противника і його союзників, а також світової суспільної думки й країн-союзників), часу ведення психологічної війни (стратегічні, оперативні, тактичні).

На теперішній час у багатьох розвинених країнах здійснюється об'єднання в одне ціле сил та засобів психологічного впливу, призначених для досягнення політичних, ідеологічних і воєнних цілей. Цей процес приймає різноманітні форми, залежно від історичних традицій, політичних і економічних умов у тій чи іншій країні.

В одних країнах ідуть шляхом створення підрозділів психологічної війни з кадровим персоналом, добре навченим, оснащеним, готовим до практичних дій у будь-якому місці та в будь-який час. Ці підрозділи звичайно входять до складу спеціальних служб або збройних сил держави. При необхідності вони можуть використовуватися у мирний час, у тому числі проти власних громадян.

В інших державах підрозділи психологічної війни скороченого складу входять у цивільні структури. Коли нема війни, на них покладають виконання обов'язкових обсягів пропагандистських та ідеологічних завдань на замовлення уряду і в інтересах національної безпеки.

Нарешті, у ряді країн як державні органи пропаганди, так і комерційні засоби масової інформації очолюють кадрові спеціалісти психологічної війни. Вони здійснюють постійне пропагандистсько-інформаційне забезпечення політичного керівництва своїх держав.

Таким чином, психологічна війна — це сукупність різноманітних форм, методів і засобів впливу на людей з метою зміни в бажаному напрямку їхніх психологічних характеристик , а також групових норм, масових настроїв, суспільної свідомості в цілому (Мал. 2.1).

 

 

 

 

- сукупність різноманітних форм, методів і засобів впливу на людей з метою зміни в бажаному напрямку їх психологічних характеристик (поглядів, думок, ціннісних орієнтацій, настроїв, мотивів, установок, стереотипів поведінки), а також групових норм поведінки, масових настроїв, суспільної свідомості в цілому.

ПСИХОЛОГІЧНА ВІЙНА psychological warfare

Мета психологічної війни

Основні поняття психологічної війни

Завдання психологічної війни

Психологічний вплив

Зміст психологічного впливу

Ефективність психологічного впливу

Технології  психологічної війни

Характеристики об’єктів психологічного впливу

Методика вивчення об’єктів психологічного впливу

Форми психологічної війни

Усне (звукове) мовлення

Вплив друкованими і образотворчими засобами

Вплив радіо- і телевізійним мовленням

Методи впливу у психологічній війні

Переконування

Навіювання

Особливі способи та прийоми психологічної війни

Дезінформування

Маніпулювання свідомістю

Засоби звукового мовлення

Органи психологічної війни

Засоби психологічної війни

Засоби радіомовлення та телебачення

Поліграфічні засоби

Засоби доставки інформа-ційно-пропагандитських матеріалів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розповсюдження чуток та міфів

                                                                                                                                                     

 

Рис. 2.1. Основні поняття психологічної війни

 

 

У психологічній війні психологічні впливи можуть здійснюватися різними методами:

• власне психологічними засобами;
• воєнними засобами;
• використанням торгівельних і фінансових санкцій;
• політичними засобами.

5         Основи психологічних операцій.

5.1        Зміст психологічних операцій.

Психологічна операція [psychologic operation] — це сукупність узгоджених, скоординованих і взаємопов'язаних за метою, завданнями, місцем і часом, об'єктами і процедурами видів, форм, способів та прийомів психологічного впливу.

Разові заходи психологічної війни — це короткочасні цілеспрямовані дії окремих підрозділів або окремих фахівців, які відрізняються обмеженим характером і здійснюються в обмежених (локальних) масштабах.

Психологічні операції та разові заходи психологічної війни розрізняють між собою цілями, завданнями, об'єктами впливу, технологіями та тими умовами, в яких вони проводяться.

Психологічні операції складаються з політичних, воєнних, економічних, дипломатичних і власне інформаційно-психологічних заходів, спрямованих на конкретні групи населення й військ противника з метою впровадження їм чужих ідеологічних і соціальних установок, формування хибних стереотипів поведінки, трансформації в необхідному напрямку їхніх настроїв, почуттів, волі, спонукання їх до відмови від бойових дій, зрадництва, здачі у полон або дезертирства.

При правильному плануванні психологічні операції передують застосуванню воєнної сили, а потім супроводжують або доповнюють повторне її використання. Вони здійснюються в рамках державної політики, а їхня воєнна та прикладна сторони узгоджуються та координуються з діяльністю відповідних урядових закладів.

Психологічні операції бувають різних видів (рис. 2.3), які у свою чергу класифікують:

• за тривалістю — стратегічні, оперативні, тактичні;
• за умовами та часом здійснення — психологічні операції мирного часу та загрозливого періоду; психологічні операції воєнного часу; психологічні операції у миротворчій діяльності;
• за спрямованістю — психологічні операції проти цивільного населення; психологічні операції проти військ противника; психологічні операції проти командування противника; психологічні операції для введення противника в оману; психологічні операції для сприяння опозиційним силам і дисидентським рухам; психологічні операції для здійснення культурної експансії й диверсій; консолідуючі психологічні операції.

Заходи психологічної війни (як складова або самостійна частина психологічних операцій) проводять для впровадження у свідомість населення й військ противника конкретних поглядів, переконань або лозунгів, мотивів недовіри або невдоволення діями свого політичного й воєнного керівництва, усвідомлення свого незавидного положення, загрози життю й благополуччю родичів, і для введення їх в оману, обманювання, схилення до співробітництва.

Заходи психологічної війни поділяють на:

• заходи зниження морального духу населення й військовослужбовців противника;
• заходи підривання боєздатності підрозділів і частин противника;
• заходи схилення противника до переходу на іншу сторону.

Підготовка й проведення психологічних операцій повинні відповідати наступним принципам:

• підготовка психологічних операцій повинна починатися заздалегідь, приховано, ретельно, із врахуванням індивідуальних і соціально-психологічних особливостей об'єктів впливу;
• психологічні операції планують і проводять із врахуванням виявлених слабких місць у морально-психологічному стані населення й особового складу військ противника, з урахуванням особливостей воєнно-політичної й оперативної обстановки, наявних сил та засобів;
• відповідні начальники органів психологічної війни особисто відповідають за проведення й ефективність психологічних операцій, а також за використання сил і засобів, що знаходяться в їхньому розпорядженні;
• психологічні операції різноманітних видів проводять за єдиним планом, узгоджують між собою, а також із бойовими діями військ;
• усі сили й засоби психологічних операцій необхідно використовувати масовано, комплексно й різноманітно.

Виділяють наступні основні етапи підготовки й проведення психологічних операцій і заходів психологічної війни:

• планування;
• формулювання мети операцій (заходів);
• визначення й вивчення об'єктів впливу;
• вибір конкретних видів, форм, методів, способів і прийомів здійснення психологічних впливів;
• розробка змісту (технології застосування основних складових) психологічних впливів;
• визначення комунікативних контурів і умов здійснення психологічних впливів, а при необхідності й створення їх;
• контроль за ефективністю проведення конкретних психологічних операцій і заходів.

 

 

 

Тактична психологічна операція

Оперативна психологічна операція

Стратегічна психологічна операція

Тривалість операції

Психологічна операція                 psychological operation

- сукупність узгоджених, скоординованих і взаємопов’язаних за метою, завданнями, місцем і часом, об’єктами і процедурами видів, форм, способів та прийомів психологічної війни

 

 

 

 

 

Час проведення операції

Психологічна операція мирного часу

Психологічна операція воєнного часу

Психологічна операція миротворчої діяльності

Спрямованість операції

Психологічна операція проти цивільного населення

Психологічна операція проти військ противника

Психологічна операція проти командування противника

Психологічна операція для сприяння опозиційним силам і диси-дентським рухам

Психологічна операція для здійснення культурної експансії і диверсій

Психологічна операція для введення противника в оману

Консолідуюча психологічна операція

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мал. 2.3. Класифікація психологічних операцій

 

 

 

5.2        Ефективність психологічного впливу в психологічній операції.

Ефективність психологічного впливу— це ступінь реалізації мети психологічної війни. Вона залежить від цілого ряду факторів, які поділяються на передумови сприйняття психологічного впливу й передумови засвоєння змісту психологічного впливу.

Сприйняття психологічного впливу

Сприйняття [perception] — це процес відображення у свідомості людини предметів та явищ об'єктивного світу, що діють у даний момент на органи чуття, ставлення до чогонебудь, реагування на щось певним чином.

Під сприйняттям психологічного впливу розуміють сприйняття інформації об'єктом психологічного впливу. Ефективність сприйняття впливу в першу чергу залежить від одного з ключових психічних процесів: сприйняття навколишнього світу, а також від соціального сприйняття.

Сприйняття навколишнього світу (перцепція) являє собою цілісне відображення предметів, ситуацій і подій, що виникає внаслідок безпосереднього впливу подразників на органи чуття людини.

Органи чуття [senses, organs of sense] — це органи зору, слуху, гравітації, нюху, смаку, дотику, що складаються з чутливих нервових клітин і допоміжних структур. Вони сприймають і попередньо аналізують різноманітні подразнення, що отримуються організмом із зовнішнього і внутрішнього середовища; передають інформацію в центральну нервову систему. Органи чуття сприяють найбільш досконалому пристосуванню організму до навколишнього світу.

Сприйняття являє собою комплексний процес, який включає:

• відображення стимулу й ситуації;
• їхню реєстрацію;
• інтерпретацію сприйнятого;
• відповідну реакцію на сприйняте.

Будь-який акт здійснюється у формі конкретних образів, які в більшій або меншій мірі пов'язані з іншими психічними пізнавальними процесами: мисленням, пам'яттю, увагою — і спрямовуються мотивацією, мають певне емоційне забарвлення. При організації подання інформації необхідно завжди враховувати емоційний настрій об'єкта й здатність інформації, що повідомляється, викликати саме ті переживання, які загострюють її сприйняття (інтерес, цікавість, здивування).

Інформація повинна організовуватися й подаватися таким чином, щоб сприяти розрядці емоційної напруги, що виникає в об'єкта в процесі психологічного впливу. Це формує його довіру до суб'єкта, яка проявляється в подальшому у формі готовності до одержання і засвоєння нових подібних повідомлень. Розрізняють сприйняття, адекватне реальності, та ілюзорне сприйняття.

Під соціальним сприйняттям розуміють сукупність процесів міжособистісного й міжгрупового сприйняття. Інша назва — соціальна перцепція.

Міжособистісне сприйняття — це сприйняття, розуміння й оцінка людини людиною (одними людьми інших людей). Специфіка такого сприйняття у великому ступені упередженості, що знаходить свій прояв у суцільності пізнавальних і емоційних компонентів. У процесі міжособистісного сприйняття виникає ряд психологічних ефектів, серед яких ефекти новизни, первинності, стереотипності, ореолу.

Ефект новизни виникає при сприйнятті людьми один одного і полягає в тому, що по відношенню до знайомої людини найбільше значення має остання (тобто, більш нова) інформація про неї, а по відношенню до незнайомої людини більше значення має перша інформація.

Ефект первинності являє собою психологічний ефект, суть якого полягає в тому, що ймовірність пригадування декількох перших елементів однорідного матеріалу більш висока, ніж середніх (при цьому, чим більший обсяг пред'явленого матеріалу та чим вищий темп його подання, тим менша кількість перших елементів запам'ятовується).

Ефект стереотипності виражається у спрощеному й схематичному, але стійкому уявленні про будь-що (або будь-кого). Стереотипи стихійно формуються в умовах дефіциту інформації або нездатності індивіда інтерпретувати її адекватно. Стереотип ніколи не буває істинним, він завжди містить тенденційні, наперед задані характеристики явища, тому завжди неадекватний цьому явищу. Стереотип узагальнює явища за принципом зовнішньої подібності або випадкового збігу, проте не аналізує його глибинну сутність.

Ефект ореолу (франц. aureole — "сяяння", від лат. aureolus — "золотий") полягає в розповсюдженні первинної загальної оцінки людини (людей) на сприйняття її (їх) учинків і особистих якостей. Так, якщо перше враження про людину (людей) в цілому прихильне, то в подальшому вся її (їхня) поведінка, риси і вчинки починають переоцінюватись в позитивну сторону. У них виділяють і перебільшують тільки позитивні моменти, а негативні як би недооцінюють або взагалі не помічають. Якщо ж загальне перше враження про будь-яку людину (людях) виявилося негативним, то навіть позитивні її (їхні) якості та поступки в подальшому не помічають, або недооцінюють на фоні гіпертрофованої уваги до недоліків.

Міжгрупове сприйняття представляють такі процеси соціального сприйняття, в яких як суб'єктом, так і об'єктом сприйняття виступають соціальні групи або спільності. Специфіка міжгрупового сприйняття полягає:

• в об'єднанні індивідуальних уявлень в деяке ціле, яке якісно відмінне від елементів, що його складають;
• в тому, що якщо міжгрупове сприйняття один раз склалося, то воно слабо змінюється під зовнішнім впливом;
• в обмеженому, спрощеному і схематичному діапазоні варіантів сприйняття й оцінки іншої групи.

Міжгрупове сприйняття характеризується стереотипністю, суцільністю пізнавальних і емоційних компонентів, афективною забарвленістю (див. афект), різко вираженою оцінною спрямованістю. Саме тому воно визначається упередженістю, а у міжгруповому сприйнятті завжди мають місце помилки (спотворення) відносно їхньої істинності, що є психологічним підґрунтям ефекту міжгрупової дискримінації.

Ефект міжгрупової дискримінації (лат. discriminatio від di-scrimino — "розрізняю, розділяю") передбачає встановлення відмінностей між власною і іншою групою. В певних умовах міжгрупові відмінності можуть штучно підкреслюватися або перебільшуватися.

Міжгрупова дискримінація — явище не тільки психологічне, в основі якого лежать пізнавальні механізми встановлення тотожності й відмінності, але також і соціальне.

Результати міжгрупової дискримінації проявляються у вигляді двох тенденцій:

• встановлення відмінностей, що оцінюються позитивно на користь власної групи;
• встановлення відмінностей, що оцінюються позитивно на користь іншої групи.

В першому випадку спостерігається пріоритет свого групового членства над співпаданням поглядів з представниками чужої групи, тобто, індивід в ситуації вибору швидше віддасть перевагу навіть таким членам "своєї" групи, з якими він не згідний, ніж тим членам "чужої" групи, з якими його об'єднує подібність точок зору.

Друга тенденція веде до послаблення внутрішньогрупових зв'язків, девальвації внутрішньогрупових цінностей і дезінтеграції групи як такої. Як правило, на це й орієнтовані психологічні впливи.

Розроблено ряд рекомендацій, які дозволяють підвищити ефективність сприйняття психологічного впливу:

• психологічний вплив повинен організовуватися відповідно до закономірностей сприйняття і бути логічно продуманим, тоді він як би веде думку об'єкта впливу за собою, сприяє формуванню у нього необхідних установок і стереотипів;
• психологічний вплив доцільно будувати у вигляді ланцюжка: стимули й асоціації, тезиси й аргументи, причини й наслідки, — в його змісті слід іти від старого до нового, від відомого до невідомого;
• необхідно враховувати, які конкретні елементи психологічного впливу в більшій мірі привертають увагу; абстрактні міркування слід чергувати з конкретними фактами, прикладами, ілюстраціями;
• яскраві, різноманітні, переконливі психологічні впливи дозволяють краще утримувати увагу об'єкта й ефективно впливати на нього;
• слід приймати заходи усунення всіх можливих джерел відволікання уваги об'єкта психологічного впливу.

Засвоєння психологічного впливу

Засвоєння є основним шляхом набування суспільного досвіду.

Засвоєння психологічного впливу — це засвоєння інформації об'єктом психологічного впливу. Ефективність засвоєння психологічного впливу в першу чергу залежить від особливостей пізнавальних процесів людини: пам'яті, мислення й уяви.

Пам'ять людини являє собою сукупність процесів організації й зберігання минулого досвіду, що робить можливим його повторне використання в діяльності, у тому числі й в інтересах психологічної війни. Розрізняють наступні види пам'яті: моторну, емоційну, словесно-логічну. Усі вони пов'язані з процесами запам'ятовування, які, крім того, містять процеси мислення (у складній і суперечній єдності з мовою), прояву інтересів і потреб, емоцій і чуття.

Запам'ятовування — це узагальнена назва процесів, які забезпечують збереження матеріалу в пам'яті людини. Успішність запам'ятовування визначається в першу чергу можливістю введення нового матеріалу в систему осмислених зв'язків. Важливу роль серед його механізмів має повторення. Разом із тим можна обійтися й без повторення, якщо людині необхідно запам'ятати життєво важливий матеріал або відомості, які несуть велике смислове навантаження.

Мислення [thought, thinking] — вища ступінь пізнання, процесу відображення об'єктивної дійсності. Дозволяє одержати знання про такі об'єкти, властивості реального світу, які не можуть бути безпосередньо сприйняті на чуттєвому рівні пізнання.

Результат дії мислення фіксується в мові. Мисленню властиві такі процеси як абстрагування, аналіз і синтез, постановка певних завдань та знаходження шляхів їхнього вирішення, висування гіпотез, ідей і т. ін. Результатом процесу мислення завжди є та чи інша думка. Здатність мислення до узагальненого відображення дійсності виражається в здатності людини створювати загальні поняття. Утворення наукових понять пов'язане з формулюванням відповідних законів. Здатність мислення до опосередкованого відображення дійсності виражається в здатності людини до акту умовиводу, логічного висновку, доказу. Ця здатність розширює межі пізнання. Вона дозволяє, відштовхуючись від аналізу фактів, доступних безпосередньому сприйняттю, пізнавати те, що недоступно сприйняттю за допомогою органів чуття. Поняття і системи понять (наукові теорії) фіксують (узагальнюють) досвід людства, та являють концентрацію знань людей і є відправним пунктом для подальшого пізнання дійсності.

Уява являє собою психічний процес. Вона виражається в побудові образу засобів і кінцевого результату діяльності суб'єкта, у створенні програми поведінки в невизначеній ситуації, у створенні образів, що відповідають опису об'єкта.

Образ [image] — це результат та ідеальна форма відображення предметів і явищ матеріального світу у свідомості людини. Образ на чуттєвому ступені пізнання — це відчуття, сприйняття, уявлення; на рівні мислення — поняття, судження, умовиводи.

Матеріальною основою втілення образу виступають практичні дії, мова, різноманітні знакові моделі. За змістом образ об'єктивний у тій мірі, в якій він адекватно відображає об'єкт.

6         Органи та засоби проведення психологічних операцій.

6.1        Технології психологічної війни.

Визначення об'єктів психологічної війни

Об'єктами впливу в ході психологічної війни завжди є люди: конкретні представники цивільного населення або особового складу збройних сил. Тому вивчення та врахування психологічних особливостей тих та інших в обов'язковому порядку передують проведенню психологічних операцій як таких. Від цього залежить їхня ефективність.

В широкому розумінні до об'єктів психологічної війни відноситься весь особовий склад і все цивільне населення противника, а також союзних йому держав. У вузькому розумінні — це конкретні люди:

§  особовий склад тих чи інших військових підрозділів противника;

§  персонал органів управління й забезпечення;

• службовці об'єктів соціально-економічної інфраструктури (залізничних, дорожніх, авіаційних, портових вузлів і споруд);

§  напевно визначені категорії населення (наприклад, національні, релігійні та інші меншини).

У залежності від характеру воєнної, політичної, економічної ситуації, об'єкти психологічних операцій можуть мінятися й уточнюватись. Так, в оборонній операції ними можуть бути:

§  частини (підрозділи) першого ешелону військ, що ведуть наступ;

§  особовий склад підрозділів, оточених у результаті проведення контратак;

§  особовий склад тактичних десантів, що діють у смузі оборони з'єднання.

Характеристиками об'єктів психологічного впливу, які підлягають виявленню і врахуванню в психологічній війні є (рис. 2.4):

§  національно-психологічні особливості;

§  індивідуально-особистісні особливості;

§  групова належність;

§  особливості морально-психологічного стану.

 

 

 

ХАРАКТЕРИСТИКА ОБ’ЄКТІВ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ВІЙНИ

Національно-психологічні особливості

Особливості морально-психологічному стану

Індивідуально-психологічні особливості

Взаємозв’язок між структурою та характером

Темперамент

Акцентуація характеру

Групова належність

Морально-психологічна підготовка

Елементи морально-психологічної підготовки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 2.4. Характеристика об’єктів психологічного впливу

Національно-психологічні особливості об'єктів психологічної війни

Національно-психологічні особливості— це форма прояву національної психології, специфіку якої необхідно враховувати для досягнення максимального ефекту психологічного впливу.

Національна психологія являє собою складову частину духовного життя суспільства, яка відображає те спільне, що у представників цілої нації (етносу) в уяві, стійких формах поведінки, рисах психологічного складу, в реакціях, мовленні і мові, відносинах з іншими людьми та природою.

Слід мати на увазі, що об'єкти психологічного впливу (військовослужбовці й населення противника) — це люди, які думають, відчувають, переживають, сприймають сказане у відповідності до закономірностей, притаманних даній етнічній спільності. Якщо способи психологічного впливу на війська й населення противника, зміст і форма подавання агітаційно-пропагандистських матеріалів не відповідають національно-психологічним особливостям об'єкта, то сам вплив може бути або даремним, або призведе до протилежного результату.

Органи психологічної війни ряду кран мають значний досвід вивчення національно-психологічних особливостей різноманітних етносів. Вважається, що правильне врахування цих особливостей людей приблизно на одну третину підвищує ефективність психологічного впливу на них.

Індивідуально-особистісні особливості об'єктів психологічної війни

Індивідуально-особистісні особливості— це характеристики різних категорій людей, специфіку яких необхідно враховувати для досягнення максимального ефекту психологічного впливу. Існує ряд класифікацій, що дозволяють відрізняти одні категорії людей від інших. Так за класифікацією Кречмера-Шелдона, що заснована на взаємозв'язку між статурою й характером, розглядають три основних групи людей: пікніки (ендоморфи), атлетіки (мезоморфи), астеніки (ектоморфи).

Пікнік [pyknic] (від грец. — "міцний, кремезний") — це людина, для якої характерна певна будова тіла: кремезна фігура, коротка шия і великий живіт.

Атлетік (від грец. — "учасник змагань, борець")— фізично розвинена, дужа людина.

Астенік [asthenic] (від грец. — "безсилий, кволий, млявий")— це людина, для якої характерна певна будова тіла: довга вузька грудна клітка, довга шия, худорлявість, слабо розвинені м'язи.

За темпераментом люди поділяються на сангвініків, флегматиків, холериків, меланхоліків.

Сангвінік [sanguine person] (від лат. sanguis [sanguinis] — "кров, життєва сила") — це людина із сильним, рухливим, урівноваженим типом нервової системи.

Холерик [choleric subject] (лат. cholericus, від грец. — "хворий на жовчну хворобу") — людина із сильним, рухливим, але неврівноваженим типом вищої нервової діяльності.

Меланхолік [melancholiac, melancholiac person] (від грец. — це людина, в якій переважає пригнічений, сумний настрій. Такій людині властивий слабкий гальмівний тип вищої нервової діяльності.

З а акцентуацією характеру (гіпертрофією окремих рис характеру порівняно з іншими рисами) налічується декілька десятків різновидів типів людей:

§  демонстративний (істероїдальний) тип;

§  застрягаючий (параноїдальний) тип;

§  збудливий тип;

§  боязливий (сенситивний) тип;

§  екзальтований тип;

§  епілептоїдний тип і т. ін.

Акцентуйовані особистості особливо уразливі по відношенню до одних впливів, що травмують психіку, але у той же час мають дуже високу стійкість до інших впливів.

 

Групова належність об'єктів психологічної війни

Групова належність об'єктів психологічної війни (операції) визначає їхню належність до певної соціальної групи.

Групову належність необхідно постійно уточнювати в інтересах правильної й ефективної організації психологічних операцій. Зокрема, найкращими об'єктами психологічного впливу є:

§  військовослужбовці недавно сформованих і резервних частин;

§  військовослужбовці підрозділів, що знаходяться в оточенні;

§  особовий склад підрозділів, що понесли великі втрати в ході бойових дій;

§  групи військовослужбовців, що незадоволені курсом уряду й утягненням країни у війну;

§  військовослужбовці частин, що знаходяться в гіршому матеріально-побутовому становищі ніж інші;

§  підрозділи, в яких відмічаються прояви соціальних, національних, релігійних та інших конфліктів;

§  групи солдатів і офіцерів противника з числа національних меншин;

§  прошарки, групи, клани та інші угруповання цивільного населення, які незадоволені своїм правовим, економічним, соціальним положенням;

§  пацифістські, дисидентські й деякі релігійні групи.

 

 

Особливості морально психологічного стану об'єктів психологічної війни

Особливості морально-психологічного стану— це характеристика об'єктів психологічної війни, що визначає особливості й ступінь морально-психологічної підготовки об'єктів психологічного впливу.

Морально-психологічна підготовка спрямована на формування у особистостей такого душевного настрою, який дозволяє переборювати страх, розгубленість, втомленість, допомагає в будь-якій ситуації зберігати упевненість у своїх силах, спонукає бути хоробрим і завзятим; у збройних силах — складова частина бойової підготовки.

Вона дозволяє вирішувати наступні завдання:

• виховувати фізично витривалих і психологічно стійких воїнів, здатних успішно переборювати труднощі бойового й похідного життя;
• виробляти в них стійкі професійні бойові навички, які дозволяють успішно діяти в екстремальних умовах на полі бою;
• формувати психологічну готовність до боротьби із сильним противником, який здатний домагатися успіху в ході бойових дій;
• забезпечити соціально-психологічну згуртованість частин, підрозділів, бойових екіпажів і обслуг.

Важливими елементами морально-психологічної підготовки є психотерапія, психостимулювання, а також ідейно-політичне виховання.

Сучасна концепція морально-психологічної підготовки передбачає цілеспрямоване загартовування психіки військовослужбовців в умовах, що максимально наближені до бойових:

§  те, що військовослужбовець успішно витримує в ході навчання, він спокійно витримає і в умовах справжньої війни;

§  в першу чергу з усіх психологічних якостей потрібно формувати почуття упевненості;

§  методи й прийоми психотерапії та психостимулювання повинні бути різноманітними.

 

 

7         Методика вивчення об'єктів психологічної війни.

Основні принципи вивчення об'єктів психологічної війни

Методика вивчення об'єктів психологічної війни являє собою сукупність взаємопов'язаних принципів, методів і організаційних заходів реалізації складного й довготривалого процесу збирання, обробки й накопичення інформації про об'єкти психологічної війни.

Принципи вивчення об'єктів психологічної війни — це принципи, які лежать в основі методики вивчення об'єктів психологічної війни:

§  принцип достатності;

§  принцип діяльністного підходу;

§  принцип соціально-конфесіонального підходу;

§  принцип цілеспрямованості;

§  принцип об'єктивності.

Принцип достатності вимагає точного визначення того мінімуму інформації про противника, який необхідний і достатній для проведення тієї чи іншої психологічної операції. Важливо знати, які конкретні психологічні особливості об'єктів психологічного впливу слід виявляти. Крім того, необхідно правильно визначити, які методи й прийоми збирання інформації слід використати для вирішення поставленого завдання.

Принцип діяльністного підходу орієнтує на одержання інформації про об'єкти шляхом аналізу змісту особистісно значимої для них діяльності (воєнної, професійної, життєвої і т. ін.). Тільки на основі аналізу діяльності людей можна зробити обґрунтовані висновки про їхню внутрішню сутність, зрозуміти мотивацію поведінки.

Принцип соціально-конфесіонального підходу вимагає вивчення об'єктів шляхом аналізу особливостей їхнього соціально-економічного, релігійного, етнічного й правового положення. Звичайно, існують суттєві психологічні відмінності між представниками різноманітних груп людей, які можна умовно виділити на основі вказаних ознак.

Принцип цілеспрямованості припускає наявність чітко визначеної мети, відповідно до якої організовується вивчення об'єктів психологічного впливу. Як правило, цією метою повинно бути розкриття їхньої внутрішньої сутності: світогляду, потреб, мотивів і установок діяльності, специфіки поведінки. Виходячи з чітко поставленої мети, складається план і програма вивчення об'єктів психологічного впливу, які дозволяють виявити саме ті особистісні й групові психологічні особливості, які визначені поставленою метою.

Принцип об'єктивності вимагає, щоб вивчення об'єктів здійснювалося на основі всебічно перевірених фактів, що зіставлені між собою. Не можна допускати упередженість у тлумаченні, поясненні й оцінці цих фактів, а тим більше виходити зі своїх домислів і гіпотез.

Процес вивчення об'єктів психологічної війни

У процесі вивчення об'єктів психологічної війни виявляються й оцінюються факти, необхідні для вивчення об'єктів психологічної війни.

Зміст фактів визначається метою та завданнями психологічної війни. Як правило, виявляють і оцінюють дві основні групи фактів.

До першої групи фактів відносяться:

• характер, спрямованість і специфіка суспільно-політичних і економічних процесів у країні противника;
• ставлення різноманітних прошарків населення до зовнішньої і внутрішньої політики уряду;
• ступінь впливу різноманітних політичних партій і суспільних організацій;
• ступінь популярності в суспільстві й збройних силах націоналістичних, мілітаристських, реваншистських, екстремістських ідей і поглядів;
• рівень матеріального, соціально-правового, побутового, медичного забезпечення населення й збройних сил противника;
• зміст, форми та методи діяльності засобів масової інформації;
• ставлення різних категорій військовослужбовців і цивільного населення до можливої війни (антивоєнні й пацифістські виступи, акти цивільної непокори і т. ін.);
• ступінь інформованості населення й військовослужбовців про суть зовнішньої та воєнної політики уряду;
• характер ставлення населення до сусідніх країн, а також до потенційних противників і союзників.
• До другої групи фактів відносяться:
• система комплектування й воєнно-професійної підготовки збройних сил противника;
• особливості морально-психологічної підготовки його військ;
• ступінь готовності військ до сучасної війни, сильні й слабкі сторони особового складу видів збройних сил, конкретних частин;
• морально-психологічний стан військ (бойовий дух, рівень дисципліни, розповсюдженість конфліктів між різноманітними категоріями військовослужбовців і т. ін.);
• ступінь інформованості військовослужбовців про воєнно-політичний курс свого вищого керівництва та ставлення до нього;
• ступінь активності й зміст діяльності органів психологічної війни противника;
• традиційне ставлення потенційного противника до військовополонених, до цивільного населення окупованих районів;
• традиційне ставлення до товаришів по службі в бою (взаємовиручка, турбота про поранених і т. ін.).

Основні методи вивчення об'єктів психологічної війни

Достовірність фактів, що встановлюють у процесі вивчення об'єктів, залежить від ряду обставин. Найбільше значення в цьому плані мають методи вивчення об'єктів психологічної війни.

Для вивчення об'єктів психологічної війни використовується система методів, до яких звичайно відносять методи спостереження, експерименту, опитування, вивчення документів, радіоперехоплення, узагальнення незалежних характеристик, узагальнення соціологічної та психологічної статистики.

Метод спостереження є найбільш розповсюдженим способом вивчення об'єктів психологічної війни, за допомогою якого здійснюється цілеспрямоване, організоване, спеціально фіксоване сприйняття дій і поведінки об'єктів у різноманітних умовах без утручання в їхній перебіг. Об'єктом для спостереження може бути особовий склад противника на полі бою, військовополонені, населення зайнятих (звільнених) районів. Спостереження доповнюється оглядом місцевості, яка залишена противником.

Спостереження буває систематичним (постійним) і несистематичним (епізодичним), проте в усіх випадках воно планується й здійснюється за певною послідовністю:

1.      Чітко визначається мета спостереження.

2.      Указується його об'єкт і предмет (ситуації, які дозволяють одержати необхідні відомості).

3.      Формулюються основні завдання, конкретизується вид або спосіб спостереження.

4.      Готується певне місце для спостереження і визначається час спостереження.

5.      Розробляється процедура фіксації результатів спостереження.

6.      Здійснюється збирання інформації (власне спостереження).

7.      Виконується обробка й аналіз одержаної інформації.

 

Метод експерименту передбачає активне втручання фахівців психологічної війни у діяльність об'єкта, що вивчається, з метою одержання інформації. Для цього об'єкт ставиться у відповідні умови, а потім здійснюється спостереження за його діями. Загальна логіка експерименту полягає у тому, щоб поставити об'єкт вивчення у незвичайну для нього ситуацію.

Розрізняють штучний і натурний експеримент. Недоліком штучного експерименту є те, що він здійснюється при обмежених можливостях (фактично його можна проводити тільки на військовополонених, або разом із бойовими частинами в ході спеціальних операцій). До того ж об'єкти майже завжди здогадуються, що їх вивчають. Натурний експеримент здійснюється в умовах, коли об'єкти вивчення знаходяться у своїх звичайних умовах, і не підозрюють про те, що за ними пильно спостерігають.

Метод опитування передбачає прямі відповіді об'єктів психологічного вивчення на конкретні питання фахівців психологічної війни.

Опитування — це метод збирання первинної інформації шляхом звернення із запитаннями до певної групи людей. За допомогою опитування отримують як фактичну інформацію (інформацію про події), так і відомості про погляди, оцінки і особисті думки опитуваних.

Опитування може бути письмовим, коли питання задають письмово; усним, коли їх задають усно; у формі бесіди (інтерв'ю), коли встановлюється особистий контакт з об'єктом вивчення. У воєнних умовах найбільш розповсюдженим і найбільш значним видом опитування є допит військовополонених (перебіжчиків).

Метод вивчення документів полягає у використанні для вивчення об'єктів психологічної війни документів, в тому числі архівних.

У мирний час такими документами можуть бути:

§  офіційні державні документи ймовірного противника та інших держав;

§  аналітичні матеріали спеціалізованих науково-дослідних організацій і закладів;

§  архівні джерела;

§  вітчизняна й зарубіжна преса;

§  спеціальна література;

§  передачі радіо й телебачення і т. ін.

У бойовій обстановці найважливішими джерелами інформації психологічного характеру є розвідувальні відомості та трофейні документи, матеріали радіоперехоплення і т. ін. Фахівці знаходять у них відомості, які характеризують політичний і морально-психологічний стан військово-службовців і населення противника, а також дані, які необхідні для підготовки пропагандистських і інформаційно-довідкових матеріалів.

Радіоперехоплення [radiointerseption] — це перехоплення інформації шляхом виявлення, приймання та реєстрації радіовипромінювання з метою подальшого розкриття змісту повідомлень, які передаються за допомогою різноманітних засобів радіозв'язку; спосіб радіорозвідки.

Метод узагальнення незалежних характеристик передбачає аналіз інформації про ті чи інші об'єкти, що одержується з незалежних джерел (від різних людей). Він доповнює всі інші методи вивчення об'єктів психологічної війни та дозволяє спочатку зіставляти різні відомості про одні і ті ж об'єкти, а потім за допомогою математичної й статистичної обробки цих відомостей формулювати достовірні висновки про їхні психологічні особливості.

Метод узагальнення соціологічної та психологічної статистики дозволяє завчасно виділити й осмислити важливі особливості майбутніх об'єктів психологічного впливу, дає можливість зробити слушні прогнози, будувати моделі можливих психологічних операцій.

Зокрема, шляхом узагальнення результатів попередніх бойових дій вдається будувати ймовірні прогнози схильності учасників збройного протиборства до психологічних впливів і поділити їх на наступні чотири категорії:

• тих, хто схвалює воєнні дії і бере в них активну участь (ідейні противники протиборчої сторони, патріоти й націоналісти, авантюристи, найманці і т. ін.);
• особи, що схвалюють збройне протиборство, проте уникають особистої участі в ньому (такі люди потрапляють на фронт не за своїми внутрішніми переконаннями, а внаслідок призову резервістів, загальної мобілізації, безвихідної ситуації і т. ін.);
• особи, що в принципі не бажають воювати за свою державу і відкрито (або приховано) підтримують ідеологію, політику протиборчої сторони (такі особи не згідні з існуючим у країні політичним устроєм, але пориваються на фронт із метою переходу на сторону противника, або вирушають служити в результаті мобілізації);
• особи, які не бажають брати участі у війні ні на тій, ні на іншій стороні із-за свого світогляду (пацифісти, деякі віруючі, занепокоєні виключно особистою безпекою і т. ін.), але потрапили на фронт у результаті мобілізації.

Вивчення об'єктів психологічної війни передбачає, у першу чергу, організацію роботи органів психологічної війни, спрямованої на збирання й аналіз відомостей, що характеризують об'єкти психологічного впливу відповідно до процесу вивчення об'єктів психологічної війни. Сукупність спеціальних документів, що складаються в ході вивчення об'єктів психологічної війни, називаються інформаційними документами органів психологічної війни.

До таких документів відносяться: довідки-досьє, картотеки, формуляри на конкретні підрозділи та частини збройних сил противника.

Крім того, складаються інформаційні документи про ідеологічну (соціально-політичну) ситуацію в окремих країнах (регіонах), морально-політичний стан особового складу збройних сил і населення, політичне обличчя воєнних і державних діячів. На додаток до них накопичуються та узагальнюються відомості про поточні події у зарубіжних країнах, які можуть подаватися у формі зведень поточної інформації зарубіжних агентств, тематичних реферативних оглядів, вибіркових реферативних оглядів, довідкових матеріалів.

8         Форми психологічної війни.

Форми психологічної війни — це способи реалізації психологічного впливу, що визначають внутрішній зміст і зовнішні атрибути психологічної війни. Основними формами психологічної війни є усне (звукове) мовлення, вплив друкованими і образотворчими засобами, вплив радіо- і телевізійним мовленням.

При виборі форм психологічної війни необхідно враховувати їхні специфічні особливості. Так, усне мовлення є вельми продуктивним, але не завжди можливим. Радіо й телебачення забезпечує охоплення великої аудиторії, але потребує спеціальної апаратури для приймання й умов для прослухування (перегляду), що в воєнний час не завжди можливо. Друковані матеріали програють в оперативності, неадекватно сприймаються малограмотними людьми і потребують спеціальних засобів доставки до об'єкта. Проте їх можна вивчати неодноразово, передавати з рук у руки, зберігати довгий час. Найчастіше різноманітні форми психологічної війни застосовують комплексно, щоб сильні сторони одних компенсували слабкі сторони інших.

Усне мовлення

Усне (звукове) мовлення здійснюється шляхом передавання через звукомовні станції різноманітних повідомлень і програм усного мовлення, які безпосередньо сприймають військовослужбовці противника, його цивільне населення, полонені.

Програми усного мовлення — це різноманітні тексти, що містять коротку, але цікаву інформацію, із додатковими (звуковими або шумовими) ефектами. їх класифікують за різноманітними ознаками. Так, за стилем викладення вони поділяються на інформаційні, аналітичні й ультимативні, а за способом підготовки — програми в запису, програми прямого передавання, змішані програми.

Інформаційні програми усного мовлення — це ділові, без коментарів повідомлення про різноманітні факти й події, які здатні привернути увагу противника. Вони можуть містити інформацію як загального, так і місцевого значення, яка характеризує стан у світі, в конкретних країнах, на фронті й у тилу в цілому, в окремих районах. Особливу цінність така інформація має в тих випадках, коли вона ще не відома особовому складу противника і повідомляється дикторами вперше. Інформаційні програми не закликають слухачів приймати негайні рішення. Мета таких програм — оперативно доводити до них конкретні відомості, підштовхнути до осмислення подій і тим самим підготувати підґрунтя для наступного рішення.

Аналітичні програми усного мовлення роз'яснюють причини виникнення наявної воєнно-політичної обстановки, подій на фронті й у глибокому тилу, підштовхуючи таким чином слухачів до цілком визначених висновків. Аналітичним програмам властива широка жанрова різноманітність матеріалів: це повідомлення на різноманітні теми, бесіди з військовополоненими, їхні виступи й звернення, огляди листів військовослужбовців, коментарі службових документів і т. ін. Такі програми можуть бути й тематичними, тобто містити інформацію тільки з однієї теми.

Ультимативні програми усного мовлення містять звернення, заклики, ультиматуми, що потребують швидких практичних дій, а також роз'яснюють наслідки їхнього невиконання. Такі програми доцільні тоді, коли обстановка дозволяє диктувати військовослужбовцям і цивільним особам противника свої умови. До числа ультимативних програм відносяться накази воєнного командування, звернення політичного керівництва, заклики полонених офіцерів противника до особового складу їхніх колишніх підрозділів.

Програма усного мовлення в запису являє собою тексти, які повністю записані на магнітну плівку або інший носій. Вони, як правило, містять виступи військовополонених, перебіжчиків, представників громадськості противника. Трансляція попередньо записаних програм не потребує присутності диктора.

Програма прямого передавання — це програма усного мовлення, яка найчастіше здійснюється на основі заздалегідь підготовлених і затверджених текстів, рідше — на основі тезисів, а у виняткових випадках — у формі діалогу диктора із слухачами (при умові, що ним заздалегідь підібрані необхідні факти й аргументи, яскраві мовні звороти). Прямі передачі мають високу ефективність, їх ведуть диктори, які не тільки дуже добре володіють відповідною мовою, але й добре знають психологію противника, здатні швидко й правильно реагувати на зміни в обстановці.

Змішані програми — це програми усного мовлення, утворені комбінацією програм усного мовлення в запису та програм усного мовлення прямого передавання. У таких передачах заздалегідь підготовлені тексти диктори доповнюють актуальною інформацією, яка враховує зміни обстановки і психологічних особливостей конкретних об'єктів впливу, що в значній мірі збільшує їхню ефективність.

Програми усного мовлення мають певну структуру, а їхня підготовка включає декілька етапів.

Структура програм усного мовлення— це взаєморозташування та взаємозв'язок складових частин програм усного мовлення. Залежить від чотирьох основних факторів:

§  мети передачі;

§  психологічних особливостей об'єкта впливу;

§  тривалості програми;

§  обстановки, в якій здійснюється мовлення.

Програми усного мовлення, звичайно, включають наступні структурні елементи:

§  сигнал про початок передачі, який служить для попередження своїх військ про те, що не можна заважати передачі, і привертає увагу противника, емоційно налаштовує його на прослухування;

§  вступ, який з однієї сторони, продовжує привертати увагу противника, а з іншої — готує його до сприйняття основної частини програми;

§  основний текст програми усного мовлення;

§  кінцівка, в якій підводять підсумки передачі, і яка, на відміну від основного тексту, містить політичні висновки, пропагандистські лозунги, заклики до практичних дій (вона як би незалежна від основного тексту, але логічно зв'язана з його положеннями).

У кінцівці також повідомляють про наступні сеанси усного мовлення; сигнал про закінчення передачі. Додатковий, але важливий елемент програми усного мовлення складають музика, шуми й сигнали.

Основний текст програми усного мовлення відображає інформаційний зміст програми усного мовлення, що складається з різнорідних текстових елементів, з'єднаних між собою музичними (шумовими) елементами. Текст містить у собі інформацію або аргументацію психологічного впливу. Його мета — не пряма агітація, а підведення слухача до потрібного розуміння проблеми та до потрібних висновків. Основний текст повинен бути легким для розуміння, вразливим, переконливим, добре сприйматися на слух, бути прийнятним для слухачів з точки зору норм їхньої мови.

Етапи підготовки програм усного мовлення — це послідовність основних заходів підготовки та виготовлення програм усного мовлення:

§  вироблення загальної концепції (замислу) передачі, визначення мети, теми й основної ідеї, вибір виду передачі та способу його підготовки;

§  здійснення розрахунку часу всіх робіт (загальна тривалість передачі, розподіл часу на музику, текст, сигнали й шуми), підбір диктора, розробка варіантів тактики застосування звукомовної станції з конкретною програмою;

§  підготовка власне програми (написання тексту, підбір музики, шумів, сигналів, затвердження програми в керівництва, узгодження дій диктора та інших учасників передачі, запис її на магнітну плівку і, якщо потрібно, розмноження);

§  аналіз ефективності програми після проведення сеансу й виявлення змін і доповнень, які потрібно в неї внести.

Різновидом програм усного мовлення є також так звані стандартизовані програми. Це готові тексти, написані заздалегідь, і призначені для використання в типовій бойовій обстановці. У них є пропуски для підстановки необхідних дат, географічних назв, прізвищ, найменування частин і т. ін. Такі програми використовують підрозділи психологічної війни нижньої ланки, якщо їхні співробітники недостатньо володіють мовою противника. У формі стандартизованих програм, звичайно, передають звернення до противника після успішного бою своїх військ на даній ділянці фронту, після артилерійського або авіаційного нальоту на його позиції, а також звернення до оточених і блокованих частин противника.

Переваги усного мовлення:

§  високий ступінь оперативності;

§  високий ступінь конкретності;

§  сприйняття передач усного мовлення не потребує використання спеціальних технічних засобів;

§  при усному мовленні можливий "зворотній зв'язок" з об'єктом впливу (сприйняття його реакції на передачу);

§  усне мовлення передбачає використання музики, шумів та інших звукових ефектів, що підвищує емоційний вплив на слухачів.

• Недоліки, що знижують ефективність усного мовлення:

§  вплив бойових і природних шумів, погодних і кліматичних умов, а також завад, які противник може створювати навмисно;

§  радіус дії усного мовлення обмежений відносно невеликим простором;

§  велика можливість виявлення й придушення противником звукомовного засобу.

Психологічний вплив друкованими засобами

Психологічний вплив друкованими засобами здійснюється шляхом розповсюдження друкованої продукції на іноземних мовах, а також публікації матеріалів у засобах масової інформації своєї країни і держав-союзників. Особливостями такого впливу є доступність, наочність, різноманітність, здатність впливати на різноманітні масові аудиторії. Психологічний вплив друкованими засобами потребує достатньої кількості підготовлених творчих працівників і технічних фахівців, сучасної поліграфічної бази, достатнього запасу витратних матеріалів, а також технічні засоби доставки й розповсюдження друкованої продукції. Основними видами матеріалів, що використовуються при впливі друкованими засобами, є листівки, газети, журнали, брошури.

Листівка — це інформаційно-пропагандистське друковане видання, яке має невеликий обсяг (не більше двох сторінок), стислий та доступний текст, яскраве типографське оформлення.

Вимоги до листівок:

§  сконцентрованість змісту;

§  аргументованість викладення матеріалу;

§  простота й дохідливість матеріалу;

§  композиційна чіткість викладення матеріалу;

§  привабливість і яскравість оформлення.

Залежно від змісту розрізняють інформаційні, аналітичні та спеціальні листівки. Залежно від жанрового оформлення листівки поділяються на текстові та ілюстративні.

Інформаційна листівка призначається для доведення до адресата відповідного повідомлення, інформації про будь-яку подію, обстановку в певному районі, стан або дії конкретних людей. Для неї характерний такий стиль викладення, при якому вплив на читача здійснюється не стільки за допомогою логічних аргументів, скільки шляхом підбору фактів.

Аналітична листівка — це найбільш розповсюджений вид листівок. На відміну від інформаційних листівок, які характеризуються простим викладенням промовистих фактів, вони роз'яснюють будь-яку одну проблему. Основний тип подавання в них матеріалу — викладення, обговорення, роз'яснення. Вони обов'язково включають тезис, який підтверджується відповідною аргументацією.

Спеціальні листівки являють собою особливий тип листівок, які включають: листівки-документи, маскувальні листівки, листівки із звертаннями й листами військовополонених, листівки-перепустки, листівки-лозунги.

Листівки-документи містять тексти урядових документів, офіційних заяв, розпоряджень, звернень командування до населення й військ противника, ультиматумів. Вони відрізняються однозначністю змісту, можуть являти собою факсиміле оригіналів різноманітних документів.

Маскувальні листівки — це листівки, зміст і поліграфічне оформлення яких маскується під відповідне видання (періодичні друковані видання противника, його накази, інструкції, іншу службову документацію).

Листівки із звертаннями й листами військовополонених (інтернованих цивільних осіб) звичайно містять відомості, висловлені довірливим тоном і дохідливими словами, добре зрозумілими об'єкту психологічного впливу. їхніми авторами найчастіше є особи, які користуються авторитетом у противника. Подібні листівки видають не тільки як звертання (заклики), але також у вигляді заяв, листів, інтерв'ю з військовополоненими.

Дуже важливим елементом цих листівок є фотографії й факсиміле підписів авторів, їхні біографічні й службові дані (місце народження, вид діяльності, ступінь відомості у країні, для військовослужбовців — звання, особистий номер, військова частина). У цих же листівках фахівці психологічної війни звичайно розміщують:

§  фотографії, що показують, як військовополонені користуються благами мирного життя, вийшовши з війни (із міркувань безпеки, обличчя полонених під час зйомки частково закривають);

§  перелік продуктів споживання, що належать військовополоненим;

§  заяви військовополонених про умови життя в таборах, які стверджують дотримання там протоколу Женевської конвенції;

§  обіцянки тим, хто здається в полон, права листування з близькими на їхній батьківщині;

§  опис фактів, що викликають у солдатів ненависть до різноманітних політиканів і брудних ділків, які знаходяться в тилу та обдурюють тих, хто знаходиться на фронті.

Листівки-перепустки являють собою своєрідний документ для військовослужбовців противника, які здаються в полон. Окрім заклику до здавання в полон, вони містять правила здавання, гарантії безпеки, роз'яснення порядку поводження з військовополоненими.

Листівки-лозунги (заклики) містять лаконічні тексти у формі закликів з метою спонукати читачів до бажаних конкретних дій. Вони мають, як правило, невеликий формат, їхній текст набирають великим шрифтом і друкують у декількох фарбах. Листівки-лозунги можуть також виготовляти у вигляді плакатів і розклеювати в доступних для огляду місцях.

Ілюстративні листівки — це листівки, в яких основу складають ілюстрації, а текст є допоміжним елементом і служить для більш глибокого розуміння суті задуму художника. Відмітна риса таких листівок — яскравість, наочність, виразність.

У текстових листівках основне смислове навантаження несе текст. Вони бувають двох видів: публіцистичні та художні.

Публіцистичні листівки є найбільш розповсюдженим видом текстових листівок, зміст яких носить, як правило, загальний характер і відрізняється гострим (публіцистичним) стилем (див. також публіцистика).

Художні листівки — це текстові листівки, в яких застосовують різноманітні літературні жанри: вірші, прозу, пародію, драматургію і т. ін. Художні листівки впливають, у першу чергу, на почуття, настрої, душевний стан людей. Вони часто відрізняються сентиментальністю й розраховані на те, щоб викликати в читача тугу за домом, сім'єю або почуття страху за своє життя.

Структура листівки представляється сукупністю всіх шрифтових, графічних і ілюстративних елементів, що відображають вид і тематичний задум листівки. Різноманітні види листівок мають як загальні, так і своєрідні структурні елементи.

Так, структура інформаційних листівок відрізняється формою основного тексту, який складається з окремих повідомлень, нерідко взятих із різноманітних джерел, із своїми заголовками. Інформаційні листівки мають також свої назви, номери і дати випуску.

Структура спеціальних листівок залежить від їхніх різновидів. Наприклад, листівки-документи, як правило, відтворюють той чи інший документ. Листівки маскувальні відповідають тому документові, який вони імітують і т. ін.

Основними елементами структури аналітичних листівок є: заголовок, звернення, вступ, основний текст, кінцівка, підпис, ремарка, перепустка. Кожний з елементів листівки виконує свою власну функцію:

§  заголовок, ремарка, звернення та ілюстрація привертають увагу до листівки, зацікавлюють читача, спонукають його до читання основного тексту;

§  функція основного тексту — переконати читача в необхідності дотримуватися рекомендацій, що містяться в ньому.

Газета— це періодичне, переважно щоденне (щоденник, тижневик, місячник, квартальний, друковане на великих аркушах паперу видання, яке містить різноманітні матеріали про поточні події суспільно-політичного, культурного та економічного життя.

Газета є одним із найбільш ефективних і розповсюджених видів друкованої пропагандистської продукції. Органи психологічної війни видають газети переважно для населення звільнених (окупованих) районів, а також для військовополонених.

До специфічних особливостей таких газет відносяться:

§  передавання змісту на іноземній мові;

§  характерні тільки для газети форми та способи подання інформації;

§  своєрідні структурно-композиційні й графічні елементи (які відповідають прийнятим у даній країні нормам і правилам);

§  оригінальність мовного й стилістичного оформлення матеріалів, наявність особливих газетних жанрів і рубрик і т. ін.

§  Газета для населення й військовослужбовців повинна відповідати наступним вимогам:

§  відрізнятися актуальністю й інформативністю матеріалів, які публікуються;

§  бути доступною за своїм структурно-композиційним і мовним оформленням;

§  бути компетентною в усіх питаннях, що освітлюються на сторінках газети;

§  враховувати склад читацької аудиторії, її інтереси й потреби;

§  демонструвати бездоганне знання мови видання;

§  подавати інформацію з урахуванням норм газетної журналістики, прийнятих у даній країні, стереотипів сприйняття її населення;

§  додержуватись правил поліграфічного оформлення, звичних для місцевої читацької аудиторії.

У першу чергу, треба враховувати типовий світогляд більшості читачів, їхні соціальні, національні та релігійні особливості, інформаційні запити, загальне відношення до пропаганди противника.

Журнал [journal, magazine] (франц. journal, від jour— "день")— періодичне видання, один із засобів масової інформації і пропаганди, що впливає на громадську думку, формуючи її відповідно до інтересів певних суспільних угруповань і політичних партій.

Брошура [pamphlet] (франц. brochure)— книжкове видання обсягом більше 4, але не більше 48 сторінок. Перевага над листівками в тому, що в ній більше місця для тексту і ілюстрацій. У брошурі легше роз'яснювати неспроможність аргументів противника (докладно проаналізувати й прокоментувати їх). Вона особливо зручна для викриття таких тезисів, які підкріплені доводами формальної логіки або невірними статистичними даними, оскільки у даному випадку необхідно спростовувати пункт за пунктом, цифру за цифрою.

Психологічний вплив образотворчими засобами

Психологічний вплив образотворчими засобами — це психологічний вплив за допомогою наочних засобів, які несуть сильний емоційний заряд. Для цього використовують оформлені на художньому рівні плакати, карти, фотостенди, настінні газети й карикатури, спеціально організовані виставки, а також інші засоби, наприклад, наклейки, нашивки, сувеніри з відповідною символікою.

Перевагами такого психологічного впливу є:

§  використання ефекту багаторазового впливу;

§  вплив через зорові рецептори, тобто через найбільш місткий канал ередавання інформації у кору головного мозку;

§  вплив зображення як на свідомість, так і на підсвідомість людини.

Психологічний вплив через радіо та телебачення

Психологічний вплив через радіо та телебачення здійснюється шляхом передачі в радіо- і телеефір спеціальних програм радіомовлення і телевізійного мовлення. Така форма психологічної війни дозволяє оперативно й ефективно охоплювати масові аудиторії у межах радіуса приймання радіо-або телевізійного мовлення конкретної станції.

Програма радіомовлення являє собою сукупність різноманітних інформаційних і публіцистичних повідомлень, які об'єднані в єдине ціле і передаються протягом певного часу певним категоріям населення (військовослужбовців) противника у відповідності з поставленою метою та завданнями психологічного впливу. Програми радіомовлення поділяються на наступні види: інформаційне повідомлення; коментар; інтерв'ю; репортаж.

 

Інформаційне повідомлення [data message, information message] — це вид програми радіомовлення, яка містить оперативну інформацію про найбільш важливу подію, факт або явище, що представляють значний інтерес ля більшості слухачів противника, на яких ведеться мовлення. Інформаційне повідомлення повинно відповісти на питання: що відбулося, де, коли, хто діяв, як, чому, які наслідки того, що трапилося. Вважають, що тривалість кожного повідомлення не повинна складати більше однієї хвилини. Повідомлення можна передавати в ефір у вигляді тематичної добірки, наприклад: "Останні вісті", "Положення на фронті" і т. н.

Коментар [comment(ary)] (від лат. commentarium — "записки, тлумачення")— це вид програми радіомовлення, в якій наводиться думка (або декілька різних думок) фахівців, які розкривають суть проблеми. У коментарі фахівці висловлюють свої міркування у відповідності до того, що вони вважають важливим донести до слухачів, і що відповідає меті психологічного впливу. Тривалість коментаря складає 4-6 хвилин. Розрізняють коментарі до подій та проблемні коментарі.

Коментар до подій дає оцінку тих чи інших подій. Проблемний коментар розглядає важливе для слухачів питання, досліджує широку панораму подій, дії уряду або командування противника, глибоко аналізує факти.

Інтерв'ю [interview] (англ. interview — "зустріч, бесіда") є видом жанру публіцистики, що відображає зміст розмови журналіста з політичним, громадським або іншим діячем з актуальних питань. Воно включає в себе два основних елементи: питання, які ставить журналіст компетентній особі, і відповіді останньої на поставлені питання. Питання повинні бути такими, які хотів би поставити слухач, і на які він хотів би отримати чіткі відповіді, якщо б опинився на місці журналіста. Тривалість інтерв'ю, звичайно, не перевищує п'яти хвилин.

Репортаж [report(ing)] (франц. reportage) являє собою розповідь кореспондента з місця подій у пресі, по радіо, телебаченню. Він містить розповідь про подію, що відбувається, у момент її здійснення, та відображення події звуковими виразними засобами. Головна мета репортажу полягає в досягненні "ефекту присутності", що викликає у слухача почуття співпереживання та здійснює емоційний вплив особливої сили. Репортаж триває в середньому біля п'яти хвилин. Він використовує три основні виразні засоби: слово, що звучить, шуми й музику. Перші два — слово й шуми — він використовує обов'язково. Удале використання шумів робить передачу яскравішою. Вони допомагають більш точно передати атмосферу події, на зоровому рівні уявити все те, про що говориться.

Рекомендують також використовувати в програмах радіомовлення такі види передач як нарис, політичний фейлетон, бесіда, огляд листів, трансля­ція мітингів і зборів, читання списків військовополонених.

Телевізійне мовлення останнім часом стало одним із найбільш ефективних форм психологічного впливу. Його роль безперервно зростає з розширенням мережі супутникового телебачення, цифрового телебачення, приєднання телебачення до Internet. Психологічний вплив за допомогою телевізійного мовлення має цілий ряд переваг у порівнянні з іншими формами ведення психологічної війни:

§  телевізійне мовлення має найсильніший вплив на формування суспільної думки — ефект присутності, синхронності, причетності глядача до подій, що відбуваються на екрані телевізора, примушує його вірити у правдивість поданого йому матеріалу;

§  за допомогою телевізійного мовлення можна показати конкретні епізоди бойових дій, фотодокументи, що пропагують міць і силу своєї зброї або демонструють звірячість противника;

§  телебачення дозволяє передавати факсимільним способом різноманітні друковані видання, в тому числі листівки, в інші країни світу;

§  при неможливості прямої передачі на телевізійні приймачі (або ретрансляції передач) населення й військовополонені можуть дивитися їхні записи за допомогою відеомагнітофонів.

 

9         Методи впливу в психологічній війні.

Базовими методами впливу, що застосовуються фахівцями психологічної війни є переконування та навіювання.

9.1        Переконуючий психологічний вплив

Переконування — це метод впливу на свідомість людей, спрямований до їхнього власного критичного сприйняття. Переконування орієнтується на інтелектуально-пізнавальну сферу психіки людини. При використанні методу переконування спочатку домагаються від людини внутрішньої згоди з певними умовиводами, а потім на цій основі формують і закріплюють нові установки (або трансформують старі), що відповідають поставленій меті.

Переконування здійснюють за певними правилами:

§  логіка переконування повинна бути доступною інтелекту об'єкта впливу;

§  переконувати треба доказово, спираючись на факти, що відомі об'єкту;

§  крім конкретних фактів і прикладів (без них не можна переконати тих, кому бракує широти кругозору, розвиненого абстрактного мислення), інформація повинна містити й узагальнені положення (ідеї, принципи);

§  переконуюча інформація повинна виглядати максимально правдоподібною;

§  факти, що повідомляються, і загальні положення повинні бути такими, щоб вони викликали емоційну реакцію об'єкта впливу.

Критерієм результативності переконуючого впливу є переконаність.

Переконаність [conviction, persuasion] — це глибока упевненість в істинності засвоєних ідей, уявлень, понять, образів. Вона дозволяє приймати однозначні рішення і здійснювати їх без вагань, займати тверду позицію в оцінках тих чи інших фактів і явищ. На основі упевненості формуються установки людей, які визначають їхню поведінку в конкретних ситуаціях.

Важлива характеристика переконаності — її глибина. Вона пов'язана з попереднім вихованням людей, їхньою інформованістю, життєвим досвідом, здатністю аналізувати явища навколишнього світу. Глибока упевненість характеризується великою стійкістю, і щоб її похитнути недостатньо тільки логічних висновків.

Переконуючий вплив доцільно застосовувати в наступних випадках:

§  тоді, коли об'єкт впливу в стані сприйняти одержану інформацію;

§  якщо об'єкт психологічно здатний погодитися з думкою, що йому нав'язується;

§  якщо об'єкт здатний зіставляти різні точки зору, аналізувати систему аргументації;

§  якщо логіка мислення суб'єкта впливу та аргументація, яка ним використовується, є близькими до особливостей мислення об'єкта;

§  якщо є час переконувати.

§  Переконуючий вплив звичайно включає:

§  вплив джерела інформації;

§  вплив змісту інформації;

§  вплив ситуації інформування.

 

Вплив джерела інформації

Ефективність впливу насамперед залежить від того, як люди, що його сприймають, відносяться до джерела інформації. В ході психологічної війни джерелами інформації можуть бути:

§  уряд і керівництво збройних сил своєї країни;

§  особи, авторитетні для об'єкта переконуючого впливу;

§  органи психологічної війни.

Власний уряд і воєнне керівництво використовуються як джерела інформації тоді, коли треба повідомити населенню й військам противника урядові заяви, ультиматуми або іншу важливу офіційну інформацію.

Вплив таких джерел ефективний у випадку, коли інформаційно-пропагандистські матеріали доставляються вчасно. Крім того, заяви й заклики офіційних джерел найбільш дійові тоді, коли загальна політична ситуація заплутана, або противник не впевнений у сприятливому для нього закінчення війни.

Авторитетними джерелами інформації можуть бути найрізноманітніші люди, наприклад, церковні діячі, популярні журналісти, військовополонені і т. ін.

Представники органів психологічної війни як джерела інформації використовуються доволі рідко, за виключенням випадків, коли психологічний вплив здійснюється на населення союзних країн або в ході миротворчих операцій.

Вплив змісту інформації

Ефективність впливу, у першу чергу, залежить від таких характеристик змісту інформації як доказовість та переконливість.

Доказовість засновується на логічності, правдоподібності та несуперечності викладеного матеріалу. Власне кажучи, важливо не тільки те, що повідомляється, але й те, яким чином це робиться. Тобто складовою частиною доказовості є переконливість.

Переконливість [convincingness, persuasiveness] залежить у значній мірі від урахування притаманних об'єкту впливу установок, переконань, інтересів, потреб, його напряму думок, національно-психологічних особливостей і своєрідності мови.

Переконливість не входить до доказовості автоматично. її може забезпечити тільки правильна пропорція між логічним і емоційним компонентами інформаційного повідомлення.

При розробці впливу змістом інформації виходять із того, що:

§  зміст інформаційно-пропагандистських матеріалів повинен бути добре обдуманим і відповідати законам формальної логіки;

§  конкретне у змісті інформаційного повідомлення є переконливішим за абстрактне;

§  чим більш динамічний текст та яскравіші й різноманітніші в ньому факти, тим більше він привертає увагу;

§  краще сприймається те, що є ближчим до інтересів і потреб об'єкта впливу;

§  краще осмислюється те, що подається невеликими смисловими частинами (блоками);

§  краще засвоюється те, що викликає відгук в об'єкта впливу;

§  краще сприймається, осмислюється й засвоюється матеріал (інформація), який подається у відповідності до національних традицій сприйняття об'єкта.

По-друге, ефективність переконуючого впливу також залежить від того, як підібрана, побудована та подана його аргументація

Аргументація [argumentation] (лат. argumentatio)— це наведення аргументів або сукупності аргументів на користь чого-небудь. Підбір, побудова й подання аргументації є однією з важливих характеристик змісту інформації.

Аргумент [argument] (лат. argumentum, від arguo— “показую, виявляю”) — підстава, доказ, які наводяться для обґрунтування, підтвердження чого-небудь. При використанні впливу змісту інформації застосовують три основні категорії аргументів для переконування:

§  правдиві факти;

§  аргументи, що дають "психологічне задоволення", оскільки вони апелюють до позитивного очікування;

§  аргументи, що апелюють до негативних очікувань.

За способом подання аргументів розрізняють так звані односторонні повідомлення та двосторонні повідомлення.

Одностороннє повідомлення містить аргументи тільки джерела інформації. Такі повідомлення більш ефективні тоді, коли об'єкт психологічного впливу не відчуває ворожих почуттів по відношенню до джерела інформації і, до того ж, має низький рівень освіти. Об'єкт у цьому випадку здатний відносно легко прийняти точку зору джерела інформації. Одностороннє повідомлення можна також використовувати для переконуючого впливу на людей, що мають різний освітній рівень.

Двостороннє повідомлення містить як аргументи джерела інформації, так і контраргументи противника, які доведеться викривати. Така побудова повідомлення служить спонукальним мотивом до активної розумової діяльності об'єкта, в результаті чого здійснюється перегляд суджень, що складалися у нього раніше.

Двостороннє повідомлення спрямовується переважно на людей з висо­ким рівнем освіти, що відчувають потребу в зіставленні різних поглядів, точок зору, думок, оцінок. В той же час двостороннє повідомлення як би випереджає аргументацію противника і створює передумови для утворення певного імунітету проти його офіційної пропаганди.

Порядок розташування аргументів також має велике значення. Зокрема, доцільно розташовувати інформацію, що безпосередньо орієнтована на зміну установки ("сильні аргументи"), перед будь-якою іншою, яка не пов'язана з вирішенням цього завдання. У більшості випадків найбільш дійовими вважають розташування "сильних аргументів" у середині тексту повідомлення (так звана "пірамідальна модель" впливу).

Ефективність же текстів із "сильними аргументами", розташованої на початку і в кінці повідомлення, залежить від установок об'єкта психологічного впливу. Якщо він проявляє значний інтерес до теми повідомлення (тобто у нього з цього питання наявні позитивні установки), то більш ефективним є текст, в якому "сильні аргументи" містяться в кінці повідомлення (так звана "кульмінаційна модель" впливу). Якщо ж об'єкт відноситься до теми повідомлення байдуже, то краще розташувати "сильні аргументи" на початку тексту ("антикульмінаційна модель"), щоб відразу привернути необхідну увагу.

По-третє, вплив переконуючого повідомлення на противника також залежить від того, які заклики (лозунги) у ньому підібрані, і як вони подаються.

Заклик — це відозва, гасло; звертання до певної групи людей, в якому у стислій формі висловлена провідна ідея, вимога, завдання.

У практиці психологічної війни використовуються наступні види закликів:

§  прямі заклики;

§  непрямі заклики;

§  заклики на основі конкретних прикладів;

§  невиразні заклики;

§  заклики до цивільного населення противника;

§  заклики до військовослужбовців противника.

Прямі заклики припускають переконування, засноване на поданні сильних прямих аргументів. Об'єктові впливу в цьому випадку у відкритій формі пропонують те, що йому слід зробити: "Припиніть опір!", "Здавайтеся в полон!", "Використовуйте перепустку!", "Переходьте на нашу сторону!" і т. ін.

Прямий заклик може стосуватися ухилення від бойових дій. У цьому випадку військовослужбовців противника закликають "не вдавати з себе героїв", не висовуватися з окопів і пересидіти бій в укритті, симулювати хворобу, виводити з ладу бойову техніку, вимагати від командування надання медичної допомоги і т. ін.

Вимоги, що містяться в прямому заклику, висловлюються ясно, недвозначно, гостро й тому зрозумілі абсолютно усім. Разом із тим, прямі заклики дають позитивні результати лише тоді, коли військовослужбовці противника за свої морально-психологічним станом уже дозріли для виконання вимог, що в них містяться.

Непрямі заклики призначені для переконування шляхом натяків і обіцянок. В умовах війни непрямий заклик— це повідомлення противникові можливостей збереження життя, в якому, проте, відсутня пряма порада негайно приступити до їхньої реалізації. Наприклад, якщо листівка переконливо доводить, що полон забезпечує більшу безпеку, ніж продовження битви (бою), то від прямого заклику "Здавайтеся в полон!" відмовляються, оскільки він і так витікає зі змісту листівки.

Непрямі заклики найбільш ефективні при використанні їх у замаскованих матеріалах. Наприклад, вдале подання фальшивого повідомлення "військової поліції противника" про проблеми її діяльності у зв'язку з різким збільшенням кількості дезертирів і труднощами затримання їх у великих містах може більше сприяти самовільному залишенню частин військовослужбовцями, ніж прямий заклик до подібних дій.

Заклики на основі конкретних прикладів призначені для популяризації (пропаганди) конкретних дій військовослужбовців противника, які уже реалізували вимоги закликів. У цьому випадку сам заклик є прихованим показом переваг, які одержали особи, що здійснили ті чи інші дії. Особливо сильний вплив на військовослужбовців противника здійснює звернення через звукомовні станції колишніх товаришів по службі, їхні розповіді про здавання в полон. Причому сама розповідь не обов'язково повинна супроводжуватися закликом до наслідування прикладу особи, яка здалась у полон. Різновидом такого заклику є зворотне відпускання військовополонених — найкращий спосіб агітації на користь полону.

Невиразні заклики спонукають об'єкт самостійно прийти до висновків, які логічно витікають із наданої йому аргументації, хоча в тексті повідомлення відсутні конкретні пропозиції.

Якщо, наприклад, морально-психологічний стан військовослужбовців противника достатньо стійкий, а бойовий дух високий, то будь-який заклик до них тільки підірве їхню довіру до пропаганди противника. Замість цього необхідно запропонувати їм задуматися про смисл того, що відбувається, про свою роль у поточних подіях. Важливо, щоб у результаті такого психологічного впливу в них виникло бажання обміркувати обстановку, що склалася, з товаришами, з'явилося прагнення не жертвувати собою даремно, знайти спосіб залишитись живим.

Заклики до цивільного населення противника можуть закликати до масових активних виступів (демонстрацій, страйків, пікетів і т. ін.) з вимогами припинення війни, до відмови працювати на війну; до ухилення від мобілізації до армії; до організації руху опору; до лояльної поведінки по відношенню до збройних сил противника і т. ін.

Заклики до військовослужбовців противника вказують, як правило, шляхи виходу з війни, серед яких головними є:

§  ухилення від виконання наказів;

§  виведення з ладу бойової техніки;

§  самовільне залишення поля бою, дезертирство;

§  усунення командирів;

§  здавання в полон.

По-четверте, ефективність переконуючого впливу залежить від правильного вибору його форми. Цей вибір обумовлюється цілями та завданнями психологічних операцій, конкретними умовами обстановки та деякими іншими факторами.

Так, радіомовлення гарантує високу оперативність, легкість сприйняття інформації, проте можливості для її сприйняття існують не завжди. Друковану продукцію можна зберігати тривалий час, неодноразово вивчати (що сприяє кращому запам'ятовуванню), передавати з рук у руки. Проте вона значно поступається в оперативності, а зберігання її у військовий час переслідується каральними органами.

Вплив ситуації інформування

Здійснення переконуючого впливу в певній мірі залежить від ситуації інформування.

Ситуація інформування представляється як сукупність умов, в яких здійснюється інформування, а також характер реакції об'єкта на зміст повідомлення. Ситуацію інформування з метою переконуючого впливу поділяють на індивідуальну ситуацію і масову ситуацію.

Індивідуальна ситуація інформування складається тоді, коли переконуючий вплив удається здійснити на будь-яку конкретну аудиторію, з урахуванням її психологічних характеристик. Це може бути й усне мовлення на один із підрозділів військ противника, який знаходиться на передньому краю його оборони, і програма радіомовлення, призначена для певної соціально-психологічної групи населення.

В індивідуальній ситуації простіше визначити прийнятний стиль надання інформації, простіше підібрати необхідну лексику і т. ін. Тому ефективність впливу на війська й населення противника у цьому випадку значно вища, ніж у масовій ситуації.

Масова ситуація інформування складається тоді, коли інформування з метою переконування здійснюється одночасно на численну різноманітну аудиторію. В цьому випадку важко забезпечити належну адресність впливу і необхідно виходити із загальних психологічних закономірностей сприйняття:

§  переконуючий вплив, що містить сильні аргументи проти будь-якої думки, якої притримується адресат, більш ефективний тоді, коли увага об'єкта будь-чим відвертається (ілюстраціями в листівці, музичним супроводом і різноманітними шумами в програмі радіомовлення, відеорядом у телевізійній програмі);

§  ефект "контрастної оцінки віддалених позицій", суть якого в тому, що коли зміст переконуючого впливу здається значно відмінним від позицій його об'єкта, то він оцінюється як неприпустимий;

§  ефект "асимілятивної оцінки віддалених поглядів", в силу якого, якщо зміст переконуючого впливу здається таким, що майже не відрізняється від поглядів адресата, то останній часто ототожнює власні погляди із змістом переконуючого впливу.

Основні принципи здійснення переконуючого впливу

Здійснення переконуючого впливу

Для одержання максимального ефекту переконуючий вплив повинен відповідати наступним вимогам:

§  бути правильно орієнтованим та плановим — переконуючий вплив необхідно проводити відповідно до цілей конкретних психологічних операцій на основі старанно продуманих планів;

§  бути спрямованим на конкретний об'єкт — переконуючий вплив повинен готуватися та здійснюватися на певні групи населення та військовослужбовців противника, з урахуванням їхніх найважливіших індивідуальних, соціальних, релігійних, національних та культурних характеристик;

§  бути орієнтованим переважно на інтелектуально-пізнавальну сферу психіки об'єкта — переконуючий вплив повинен будуватися шляхом логічного викладення матеріалу, переконливої аргументації, із опорою на достовірні факти;

§  бути спрямованим на ініціювання певної поведінки – кінцевою метою переконуючого впливу є провокування такої поведінки (діяльності або бездіяльності) об'єкта, яка відповідає цілям психологічної операції.

Вважається, що відповідно до досвіду психологічної війни основними принципами здійснення переконуючого впливу повинні бути:

§  принцип повторювання;

§  принцип досягнення первинності впливу;

§  принцип забезпечення довіри до джерела інформації;

§  принцип активізації психічних процесів сприйняття об'єктом змісту інформації.

Багаторазове повторення повідомлення дає такий ефект, який неможливо одержати при одноразовому впливі. Завдяки повтенню повідомлення, вдається збільшити кількість людей, які сприйняли та засвоїли інформацію, що міститься в повідомлення. Проте повідомлення не повинне бути стереотипним, пропагандистський тезис необхідно підкріплювати різноманітними аргументами. Проте повторення не дає ефекту при відсутності достатнього інтересу адресата повідомлення до інформації, що міститься в ньому. Воно також може бути безрезультатним, якщо ідеї, що повідомляються, викликають протест із-за неспівпадання з установками населення та військ противника.

Якщо об'єкт одержав будь-яке важливе повідомлення, то в його свідомості виникає готовність до сприйняття наступної, більш детальної інформації, яка підтверджує перше враження. Той, хто першим передав важливе повідомлення, одержує психологічну перевагу, оскільки його повідомлення доходить до адресату раніше, ніж повідомлення засобів інформації противника з цього ж питання.

Теоретиками психологічної війни розроблені для застосування на практиці правила ведення пропаганди щодо завоювання довіри до аудиторії. Вони зводяться до чотирьох положень:

§  якщо нема серйозних причин приховувати факти або подавати їх тільки під певним кутом зору, то їх слід адекватно повідомляти аудиторії;

§  серйозними причинами приховування або спотворення фактів може бути лише думка про те, що аудиторія їм не повірить;

§  кожний раз, коли аудиторія розуміє, що пропагандист бреше, опускає важливі деталі або додає їх довільно, здійснюється серйозне послаблення впливу пропаганди на читачів (слухачів);

§  з цієї ж причини пропаганда ніколи не повинна оперувати свідомо фальсифікованими даними, які можуть бути викриті аудиторією.

§  До числа прийомів досягнення довіри до джерела інформації, крім того, відносять:

§  створення іміджу "особливої поінформованості" про ті події, які в силу будь-яких причин замовчуються офіційними джерелами противника (це досягається передаванням фактів, достовірність яких відома або може бути легко перевіреною);

§  створення іміджу "об'єктивності, незалежності та альтернативності", що досягається цитуванням документів, оцінок експертів, суджень очевидців подій і т. ін.

Сприйняття об'єктом змісту інформації

У бойових умовах військовослужбовці противника сприймають інформацію, що поступає з протилежної сторони як "пропагандистські виверти противника". Вони налаштовані вельми скептично по відношенню до неї, тому спеціалісти психологічної війни повинні цілеспрямовано застосовувати спеціальні прийоми та способи доказовості та переконливості, удосконалення навичок їх використання. Зокрема, необхідно заздалегідь скласти перспективну модель майбутньої ситуації інформування з метою переконування, в яку обов'язково треба закласти можливі варіанти його сприйняття військами та населенням противника.

Інформування з метою переконування передбачає, окрім іншого, "підштовхування" противника до більш "широкого" погляду на його найближчі та подальші перспективи. Потрібно, щоб він вибрав такий шлях, який був би вигідний особисто йому і в той же час відповідав би цілям здійснюваної психологічної операції. Інформація, що повідомляється противникові, у цьому випадку з однієї сторони показує йому альтернативні дії, а з іншої — орієнтує його на ті з них, які є найкращими для обох сторін.

9.2        Навіюючий психологічний вплив

Визначення, характеристика та класифікація навіюючих впливів

Метод навіювання ґрунтується на некритичному (і часто неусвідомлюваному) сприйнятті інформації. При навіюванні спочатку здійснюється сприйняття інформації, що містить готові висновки, а потім на її основі формуються мотиви й установки певної поведінки. У процесі навіювання інтелектуальна (аналітико-синтезуюча) активність свідомості або відсутня, або значно ослаблена, а сприйняття інформації, настроїв, почуттів, шаблонів поведінки базується на механізмах зараження й наслідування.

Навіювання [suggestion] — це вплив на особистість, що призводить або до появи у людини всупереч його волі й свідомості певного стану, почуття, відношення, або до здійснення людиною вчинку, який безпосередньо не витікає з прийнятих нею норм і принципів діяльності.

Об'єктом навіювання може бути як окрема людина, так і групи, колективи, соціальні верстви населення. У цьому випадку навіюванню повинні бути властиві наступні характеристики:

§  цілеспрямованість і плановість — навіюючий вплив здійснюється на основі конкретних цілей і завдань, що відповідають планам психологічних операцій та тим умовам, в яких вони проводяться;

§  конкретність об'єкта — навіюючий вплив є ефективним по відношенню до строго певних груп населення та військовослужбовців противника, при обов'язковому врахуванні їхніх найважливіших соціально-психологічних, національних та інших особливостей;

§  некритичність сприйняття інформації об'єктом навіювання — навіюючий вплив передбачає дуже низький рівень критичності та свідомості об'єкта; на відміну від переконування, навіювання засновується на розумі людини, на її здатності сприймати слова іншої особи як належне, як інструкцію до дії, тому воно не потребує ні системи логічних доказів, ні активної розумової діяльності;

§  визначеність поведінки, що ініціюється, — кінцевою метою навіювання є провокування певних реакцій, певних учинків об'єкта впливу, які відповідають цілям психологічної операції.

Ефективність впливу навіювання, звичайно, залежить від:

• здатності суб'єкта до навіювання, пов'язаної з такими його якостями як інтелект і кмітливість, воля й упевненість у собі, кругозір і компетентність, доброзичливість до об'єкта, власна переконаність у тому, що навіюється;

§  змісту навіювання, що залежить від характеру інформації, яка навіюється, та її місця в інформаційному потоці (якщо інформація, що навіюється, розташована на початку потоку, то сприйнятливість до навіювання умовно можна оцінити в 50%, в середині — в 30%, в кінці — 70%);

§  навіюваності об'єкта впливу, пов'язаної з відношенням об'єкта до суб'єкта.

Тактичні принципи використання навіювання у психологічній війні полягають у наступному:

§  необхідно використати такі способи та прийоми навіювання, які здатні викликати специфічний інтерес конкретних груп військовослужбовців і населення противника;

§  треба використати такі способи та прийоми навіювання, які здатні нейтралізувати небажані ідеї та настрої у більшості представників цих груп;

§  потрібно використати такі способи та прийоми навіювання, якими не будуть нехтувати до тих пір, поки не буде досягнута мета психологічної операції.

Навіювання можна класифікувати за різноманітними основами:

§  за способом навіюючого впливу;

§  за способом дії;

§  за інтервалом часу між впливом і зворотною реакцією;

§  за тривалістю ефекту впливу;

§  за змістом впливу.

За способом впливу навіювання може бути відкритим та закритим.

Відкрите (пряме) навіювання — це навіювання з конкретною, чітко визначеною метою. Наприклад, людей закликають до виконання певних дій. Відкрите навіювання відрізняється прямою спрямованістю на певний об'єкт.

Закрите (непряме) навіювання характеризується замаскованістю мети або не має прямої спрямованості на того, хто є істинним об'єктом впливу.

За засобами впливу навіювання може бути контактним або дистантним.

Контактне навіювання здійснюється в умовах безпосереднього спілкування з об'єктом, головним чином в населених пунктах, які зайняті своїми військами, і серед військовополонених. З цією метою фахівці психологічної війни проводять індивідуальні бесіди, мітинги, збори, інформування, різноманітні культурно-розважальні заходи. Контактне навіювання найбільш ефективне, оскільки має місце зворотній зв'язок з аудиторією, але в бойовій обстановці воно застосовується дуже рідко.

Дистантне навіювання здійснюється за допомогою засобів усної та друкованої пропаганди, радіо й телебачення. В цьому випадку зворотній зв'язок між суб'єктом і об'єктом навіюючого впливу відсутній.

За інтервалом часу між впливом і зворотною реакцією розрізняють безпосереднє й відстрочене навіювання.

Безпосереднє навіювання — це навіювання, при кому зворотна реакція об'єкта виникає відразу після сприйняття навіюючого впливу.

Відстрочене навіювання — це навіювання, при якому між впливом і зворотною реакцією існує той чи інший розрив у часі (створюється установка на спрацьовування навіювання в майбутньому).

За тривалістю ефекту впливу навіювання може бути короткочасним і довготривалим.

Короткочасне навіювання характеризується невеликим періодом ефективності впливу. Наприклад, військовослужбовець на полі бою може відчувати протягом нетривалого часу почуття страху, яке ініціюється навіюючим впливом.

Довготривале навіювання характеризується збереженням впливу протягом достатньо тривалого проміжку часу.

За змістом навіюючий вплив може бути специфічним і неспецифічним.

Специфічне навіювання — це навіювання об'єктові певних, дуже конкретних ідей, установок, мотивів з метою заміщення ними існуючих і провокування в нього певної реакції у зміні поведінки.

Неспецифічне навіювання — це провокування в об'єкта негативних психічних станів, що викликають певну поведінку.

Навіюваність

Навіюваність [suggestibility] — це властивість психіки, яка виявляється в її піддатливості до психологічного впливу. Навіюваність пов'язана з віковими (діти більш піддаються навіюванню, ніж дорослі), статевими (жінки більш піддаються навіюванню, ніж чоловіки), індивідуальними психологічними особливостями людей, із їхньою силою волі, життєвим досвідом, а також із широтою кругозору, компетентністю та рядом інших факторів. Із нагромадженням життєвого досвіду, наукових і професійних знань схильність людини до навіюваності знижується, проте й у зрілому віці люди в тій чи іншій мірі схильні до неї.

Розрізняють загальну навіюваність, ситуативну навіюваність, а також індивідуальну та групову навіюваність.

Загальна навіюваність зумовлена особливостями психічного розвитку конкретної особистості. Вона властива усім людям, хоча і в різній мірі.

Ситуативна навіюваність виникає як наслідок анормальних станів психіки, дефіциту інформації і т. ін.

Індивідуальна навіюваність — не навіюваність однієї конкретної людини.

Групова навіюваність забезпечується взаємонавіюванням (зараженням) між членами групи.

Під психічим зараженням розуміють процес передавання емоційного стану від одного індивіда до іншого на психофізіологічному рівні контакту — окрім смислового впливу або додатково до нього. Наприклад, через психічне зараження передається такий психічний стан як паніка, у результаті якого організована група перетворюється в некерований натовп. У процесі зараження на кожного члена групи діє не тільки навіюючий об'єкт, але й інші члени групи, що помітно збільшує загальний ефект навіювання. Навіюваність підсилюють:

§  особливості психічного розвитку конкретної особистості (звичка скорятися, безвідповідальність, боязкість, незручність, сором'язливість, довірливість, підвищена емоційність, вразливість, мрійливість, бентежність, слабкість логічного мислення, схильність до наслідування, схильність до фантазування, забобонність, релігійність);

§  ситуативні фактори (тілесне розслаблення, сонливість, втома [загальна, органів чуття, мислення], біль, сильне емоційне збудження, стурбованість, почуття безвихідності стану, нудьга, симпатія до об'єкта, слабка воля, низька критичність мислення, слабкі монотонні подразники, некомпетентність у питаннях і видах діяльності, мала ступінь їхньої значущості для людей, відсутність досвіду дій у складній або незнайомій обстановці, дефіцит часу для прийняття рішень, несподіваність навіювання);

§  деякі захворювання (або певний стан) об'єкта (розумова відсталість, фізичне виснаження, нервово-психічна астенія [підвищена втомлюваність, нестійкість настрою, порушення сну], наркоманія, алкоголізм, імпотенція).

Опірність навіюванню

Опірність навіюванню — це властивість об'єкта протистояти навіюючому впливу суб'єкта (контр сугестія). Здатність до опірності навіюванню залежить від особливостей інтелектуальної та емоційно-вольової сфери особистості. Опірність навіюванню поділяють на навмисну й ненавмисну, індивідуальну й групову, загальну й спеціальну.

Навмисна опірність діє на усвідомлюваному рівні психіки: об'єкт впливу свідомо аналізує те, що йому пробують навіяти, зіставляє навіювання зі своїми знаннями, поглядами, переконаннями і т. ін.

Ненавмисна опірність — властива багатьом людям схильність в усьому сумніватися, недовірливість та інші прояви загальної критичності.

Індивідуальна опірність — це протидія навіюванню з боку однієї людини. Установлена залежність цього різновиду опірності навіюванню від індивідуальних і вікових особливостей психіки (стійкості поглядів і переконань, багатства життєвого досвіду, загальної критичності, співвідношення між раціональними й емоційними сторонами психіки і т. ін.).

Групова опірність — це опірність навіюванню з боку групи як цілого. Цей різновид опірності навіюванню залежить від якісного складу групи: ступеню її згуртованості, єдності мети й мотивів діяльності та інших факторів. Чим менше розвинені міжгрупові зв'язки й відносини, тим слабкіша групова опірність. Установлено також, що загальна опірність групи завжди нижча опірності окремих, найбільш стійких її членів.

Загальна опірність зумовлена критичністю людей до спроб будь-що навіяти їм. У цілому, вона широка за спектром дії, але слабка за силою (хоча є суттєві відмінності між людьми за цими параметрами).

Спеціальна опірність має більш вузьку сферу дії, аж до відношення до конкретної людини або до конкретної інформації. Наприклад, людина, вихована на певних принципах, не буде сприймати інформацію, що суперечить їм.

Опірність навіюванню мінлива. Один і той же об'єкт виявляє різну ступінь опірності навіюванню по відношенню до різних суб'єктів і різного змісту інформації, що навіюється.

Опірність навіюванню також характеризується динамізмом. Величина реальної опірності постійно коливається як у сторону зниження, так і в сторону підвищення. При зростанні вона може привести до такої величини, коли будь-який навіюючий вплив даремний. Так, високу опірність навіюванню має солдат в атаці. В цей час будь-що йому навіювати не має ні найменшого сенсу.

Модель навіюючого впливу

Модель навіюючого впливу — це опис процесу навіювання у вигляді замкнутої системи "суб'єкт-об'єкт", яка включає три взаємопов'язаних структурних компоненти:

§  операціональний (вплив об'єкта);

§  процесуальний (прийняття навіюючого змісту об'єктом);

§  результативний (реакції об'єкта у відповідь).

Операціональний компонент навіюючого впливу описує вплив об'єкта. У складному акті взаємодії суб'єкта й об'єкта виділяють два етапи: підготовчий і виконавчий. На підготовчому етапі суб'єкт впливу спочатку психологічно готує об'єкт до наступного сприйняття змісту навіювання, тобто знижує його опірність навіюванню і підвищує навіюваність. Для цього він використовує прийоми релаксації (психофізичного розслаблення), а також спирається на дещо життєво значиме для об'єкта навіювання, що укоренилося в його психіці. Потім суб'єкт "вводить" у психіку об'єкта й закріплює в ній необхідні йому зразки мислення, психічних станів, поведінки.

Виділяють наступні якості суб'єкта, які дозволяють знизити опірність об'єкта до навіювання:

§  авторитет;

§  демонстрація доброзичливості до об'єкта;

§  демонстрація психологічної переваги над об'єктом;

§  демонстрація віри у зміст навіювання;

§  емоційне подання змісту навіювання.

Процесуальний компонент навіюючого впливу описує процес прийняття об'єктом змісту навіювання. У цілому цей процес скорочений порівняно з процесом переконування: в ньому функціонують тільки сприйняття й запам'ятовування, діяльність мислення "випадає" або ослабляється. Тобто, процес навіювання включає ненавмисне сприйняття й запам'ятовування без попереднього осмислення змісту навіювання. Особливо некритично навіюючий вплив сприймається тоді, коли в його змісті є посилання на довірче джерело, важливий документ, авторитетну особу і т. ін. У цьому випадку об'єкт навіювання сприймає ту чи іншу інформацію без використання свого інтелектуального механізму "аналіз-синтез".

Результативний компонент навіюючого впливу описує реакцію у відповідь на навіюючий вплив. Суб'єкт навіюючого впливу завжди реагує на його зміст. Мета навіювання — вплинути на об'єкт таким чином, щоб його реакція відповідала меті психологічної операції. Для цього необхідно збільшити ступінь автоматизму реакції суб'єкта впливу у відповідь, яка у свою чергу залежить:

§  від змісту навіювання (його складності, конкретності, особистої значимості і т. ін.):

§  від психічного стану об'єкта навіювання (страх, депресія, апатія й деякі інші ситуативні стани, особливо в умовах війни, сприяють некритичному й неусвідомлюваному сприйняттю навіюючого впливу);

§  від часового інтервалу між впливом і реакцією у відповідь (із збільшенням часового інтервалу автоматизм реакцій у відповідь на навіюючий вплив зменшується, оскільки відбувається підсилення критичності і загальної розумової діяльності об'єкта).

Ефективна реалізація усіх компонентів моделі навіюючого впливу залежить від правильного застосування його конкретних способів і прийомів.

Навіювання в цілому можна представити як психологічний вплив, основним змістом якого є використання способів і прийомів специфічного та неспецифічного навіювання.

Основні способи та прийоми специфічного навіювання

Специфічне навіювання здійснюється на основі розповсюдження конкретних ідей, уявлень, образів та іншої інформації з метою заміщення існуючої установки та провокування певної поведінкової реакції об'єкта впливу.

При специфічному навіюванні використовують тільки вербальні (мовні) засоби впливу і воно, як складова частина навіювання, значно підсилює його ефективність.

Розрізняють і застосовують наступні основні способи неспецифічного навіювання:

§  спосіб приклеювання ярликів;

§  спосіб сяючого узагальнення;

§  спосіб перенесення;

§  спосіб свідчення;

§  спосіб гри в простонародність;

§  спосіб перетасовки фактів;

§  спосіб загальної платформи.

 

Спосіб приклеювання ярликів призначений для того, щоб зганьбити будь-яку ідею, особистість або явище образливими епітетами або метафорами, які викликають негативне відношення. Досвід психологічної війни свідчить про достатньо широке використання цього способу. Найчастіше його застосовують по відношенню до політичних діячів, представників вищого командування та інших загальновідомих осіб. Проте "працює" він тільки в тому випадку, коли війна вже принесла значні страждання населенню й військам противника, а їхній моральний стан є низьким.

Спосіб сяючого узагальнення полягає в позначенні конкретної ідеї або особистості узагальнюючим родовим іменем, що має позитивне емоційне забарвлення. Мета сяючого узагальнення — спонукати об'єкт впливу прийняти та схвалити поняття й судження, які подаються. Цей спосіб дозволяє приховувати негативні наслідки засвоєння змісту навіювання й тим самим не провокувати негативні асоціації. Прийом широко застосовується в практиці психологічної війни, він фактично є аналогом обману.

Спосіб перенесення має за мету викликати через образ, що подається, (поняття, лозунг, ідею) асоціацію з будь-ким або будь-чим, що має в очах об'єкта незаперечний престиж (цінність), щоб зробити зміст дії прийнятним. Наприклад, фахівці психологічної війни використовують національно й традиційно значимі для противника образи, що викликають у свідомості населення й військовослужбовців позитивне відношення. Часто використовується також негативне перенесення шляхом пробудження асоціацій з негативними (для об'єкта) образами, поняттями й ідеями.

Спосіб свідчення полягає в цитуванні висловлювань особистості, яку поважає або, навпаки, ненавидить об'єкт впливу. Висловлювання, як правило, носить позитивну оцінку ідеї (поняття, судження), що подається, і має за мету спонукати об'єкт впливу до прийняття нав'язуваної йому позитивної або негативної думки з цього приводу. Спосіб свідчення використовують як елемент маніпулювання свідомістю противника.

Спосіб гри в простонародність заснований на спонуканні об'єкта навіювання до ототожнення суб'єкта й поданих ним ідей (понять, суджень) з позитивними цінностями внаслідок "народності" цих ідей або внаслідок належності джерела інформації до так званих "простих людей". Саме тому свої пропагандистські матеріали органи психологічної війни часто подають від імені рядових громадян або військовослужбовців противника.

Спосіб перетасовки фактів полягає в тенденційному відбиранні тільки позитивних або тільки негативних фактів для доказу справедливості позитивної або негативної оцінки будь-якої ідеї (судження, поняття, явища). Об'єктові психологічного впливу фахівці психологічної війни подають у певній послідовності такі факти, осмислення яких неминуче веде до необхідних їм висновків.

Спосіб загальної платформи полягає в спонуканні об'єкта впливу прийняти ідею (судження, оцінку, думку), що міститься в інформації, на тій основі, що нібито більшість представників даної соціальної групи або військового підрозділу поділяють її.

Основні способи та прийоми неспецифічного навіювання

Неспецифічне навіювання здійснюється шляхом провокування в об'єкта впливу негативних психічних станів, що викликають певну поведінку. У процесі здійснення неспецифічного навіювання мовні (вербальні) фактори сполучають із немовними (невербальними).

Основна мета неспецифічного навіювання— формування в об'єкта впливу астенічних станів, в основі яких лежить феномен фрустрації.

Фрустрація [frustration] — це переживання невдачі, що виникає при наявності реальних або удаваних перепон на шляху до мети. Фрустрація виникає в людей внаслідок реального або уявного незадоволення їхніх потреб у фізичній і соціальній безпеці, у спілкуванні, в їжі, у побутових зручностях і т. ін.

Мета неспецифічного навіювання полягає саме у тому, щоб через акцентування фрустрації провокувати у об'єкта астенічні психологічні стани (неспокій, депресію, страх, паніку і т. ін.).

Основними способами неспецифічного навіювання є:

§  спосіб залякування;

§  спосіб емоційного придушення;

§  спосіб ініціювання агресивних емоційних станів.

Спосіб залякування (ініціювання страху) полягає у формуванні станів неспокою, депресії або апатії; пробудження почуття страху перед реальною або вигаданою небезпекою, а також перед невідомістю. Кінцева мета залякування — максимальне зниження морально-психологічної стійкості противника, параліч його волі до опору.

Залякування доцільно проводити для впливу на противника, який:

§  несе великі втрати;

§  знаходиться в оточенні;

§  перейшов до оборони;

§  відступає;

§  зазнає нестачу продовольства, боєприпасів та інших засобів;

§  поступається в чисельності;

§  піддається ураженню від високоточної зброї або зброї масового ураження;

§  терпить поразки в бойових діях.

Велике значення має вибір часу залякування. Наприклад, залякування доцільно використовувати відразу після вогневої підготовки, коли ступінь психічної напруги й інтенсивність реакції страху у військовослужбовців противника максимальна.

Іншим важливим фактором є вибір оптимальної форми психологічного впливу. В залежності від особливостей конкретної ситуації необхідно використовувати усну пропаганду, радіозасоби (наприклад, входження в бойові мережі противника), друковані засоби і т. ін.

Спосіб емоційного придушення використовується для формування у військовослужбовців противника таких астенічних психічних станів як тривога, депресія, апатія.

Тривога — це емоційний стан, що виникає в ситуаціях із неясним кінцем і пов'язаний з очікуванням неблагополучного розвитку подій. Тривога може проявлятися як відчуття безпорадності, невпевненості в собі, безсилля перед зовнішніми факторами, як перебільшення їхньої могутності й небезпечності. Поведінкові прояви тривоги полягають у загальній дезорганізації діяльності, що порушує її спрямованість і продуктивність.

Депресія [depression] — це афективний емоційний стан, який характеризується негативним фоном. Людина в стані депресії зазнає важких, нестерпних переживань пригніченості, туги, відчаю. її потяги, мотиви, вольова активність, самооцінка різко знижені. Зміненим виявляється й відчуття часу, який тече нестерпно довго. Для поведінки людей у стані депресії є характерними уповільненість, безініціативність, швидка втомлюваність, що у сукупності призводить до різкого падіння продуктивності діяльності.

Апатія [apathy] — емоційний стан, що виникає внаслідок утрати перспективи, емоційного придушування, втрати віри в кінцеву мету, у керівництво, в успіх компанії і т. ін. Апатія характеризується емоційною пасивністю, байдужістю до подій навколишньої дійсності та розвивається на фоні зниження фізичної й психічної активності.

Прийоми емоційного придушення, що використовуються в практиці психологічної війни, надзвичайно різноманітні. Вибір того чи іншого з них обумовлюється умовами впливу, характером бойових дій, специфікою об'єкта навіювання. Серед них виділяють:

§  емоційне придушення засобами невербального звукового впливу звуки запису дитячого плачу, похоронної музики, важкої рок-музики, різноманітних дратівливих звуків [крики, завивання сирени, вуки вибухів, свист падаючих бомб]);

§  придушення шляхом демонстрації безглуздості війни;

§  придушення шляхом показу реальності загибелі або каліцтва;

§  придушення шляхом посилання на ті реальні труднощі (брак продовольства, боєприпасів, медикаментів і т ін.), які зазнає противник необхідно навіювати, що такі труднощі набули постійного характеру й усе більше збільшуються);

§  придушення шляхом апеляції до незадоволених сексуальних потреб ійськовослужбовців;

§  емоційне придушення шляхом ствердження, що "поки солдат б'ється на фронті, його сім'я терпить у тилу утиски, його близькі залишились без засобів до існування, а жінка змушена займатися проституцією.

Фахівцями психологічної війни пропонується ряд рекомендацій з використання даного способу:

§  правильний вибір об'єкта впливу (найбільш ефективним є емоційне придушення противника, що знаходиться в оточенні або відступає, терпить різноманітні труднощі або має низький морально-психологічний потенціал);

§  урахування умов впливу (найбільш піддаються емоційному придушенню деморалізовані військовослужбовці, в яких почуття страху й безвихідності загострені до межі);

• правильний вибір часу впливу (на відміну від залякування, емоційне придушення доцільно використовувати не тільки перед боєм, але й у період між бойовими діями).

Спосіб ініціювання агресивних емоційних станів призначений для формування у військовослужбовців противника таких емоцій як підозріливість, недоброзичливість, гнів, ненависть, лють із метою внесення суперечностей у їхнє середовище. Агресивні емоційні стани виникають по відношенню до певного об'єкта. їх, звичайно, супроводжують процеси зараження, а також стереотипізації уявлень у створюваному "образі ворога". Ініціюючи такі стани, психологи за мету ставлять внесення розколу в середовищі противника, пробудження там взаємної ворожості на соціальному, етнічному, релігійному або ідеологічному фунті.

Визначені також основні теми, використання яких у навіюючому впливі дозволяє вносити розкол у таборі противника. Це:

§  розходження в політичних поглядах між громадянами ворожої держави та їхніми союзниками;

§  етнічні, расові й регіональні суперечності;

§  релігійні, політичні або соціальні відмінності;

§  ворожість цивільного населення противника до своїх військовослужбовців;

§  протиріччя між офіцерським складом, унтер-офіцерами (сержантами) й рядовими солдатами;

§  відмінності між комфортними умовами для військовослужбовців

• у тилу й важкими умовами для особового складу частин на передових позиціях;

§  невдоволеність цивільного населення противника бюрократичною системою влади;

§  протиріччя між панівною елітою й опозиційними політичними партіями (організаціями);

§  несправедливе оподаткування або їхній високий рівень;

§  забезпеченість продовольством і предметами широкого вжитку вузької групи керівництва на фоні загального дефіциту.

Крім того, можна також використовувати історичні факти, які нагадують про те, що країни-союзники конфронтуючої коаліції раніше воювали між собою та інші теми.

10    Особливі способи та прийоми психологічної війни.

Психологічна війна неможлива без широкого використання особливих способів та прийомів впливу, до яких відноситься дезінформування (обман), маніпулювання, розповсюдження чуток і міфів.

10.1    Дезінформування

Дезінформування [deception message] — це спосіб психологічного впливу, що полягає в намірі подання противникові такої інформації, яка вводить його в оману відносно справжнього положення справ. Дезінформування включає в себе використання явно фальшивих даних і відомостей. У цьому випадку воно стає обманом.

Заходи з дезінформування повинні здійснюватися за єдиним замислом; з ретельним погодженням пропорцій правди й брехні (при максимальному використанні правдоподібної інформації); з обов'язковим приховуванням справжніх намірів, цілей та завдань, які вирішують війська.

Дезінформування широко застосовується в усіх видах психологічних операцій.

Дезінформування в стратегічних психологічних операціях— це сукупність основних напрямків дезінформування, придатних для використання в стратегічних психологічних операціях:

§  уведення в оману майбутнього противника відносно справжнього початку бойових дій та їхнього характеру;

§  створення ілюзії підготовки великомасштабних операцій на фальшивих напрямках; широке висвітлення "важкопереборюваних" проблем у формуванні та бойовій підготовці штабів і підрозділів військ;

§  "витік" заздалегідь завищених (занижених) даних про перекидання своїх військ на різноманітні операційні напрямки;

§  перебільшення негативного впливу кліматичних і побутових умов на морально-психологічний стан військ;

§  критика "низької якості" озброєння й техніки своїх військ, їхньої боєздатності;

§  значне перебільшення бойових можливостей військ і озброєння противника (для формування невиправданої самовпевненості його командування й особового складу);

§  демонстрація по телебаченню відеоматеріалів про хід бойового навчання на "необхідних" операційних напрямках.

Основним інструментом такого дезінформування є засоби масової інформації: преса, радіо, телебачення.

В оперативно-тактичних психологічних операціях основними напрямками дезінформування звичайно є:

§  розповсюдження фальшивої інформації про місця дислокації та характер дій своїх військ, їхню професійну виучку, морально-психологічний стан;

§  розповсюдження фальшивої інформації про деморалізацію військових частин противника;

§  розповсюдження фальшивих наказів, фальшивих розпоряджень, команд і т. ін.

У цьому випадку інструментом дезінформування є переважно радіо й друковані засоби.

10.2    Маніпулювання свідомістю

Маніпулювання свідомістю спрямоване на встановлення володарювання над духовним станом людей, керування ними шляхом нав'язування ідей, установок, мотивів, стереотипів поведінки, вигідних суб'єкту впливу. Маніпулювання здійснюється настільки уміло, що його застосування не помічається об'єктом впливу [19, 35, 46, 36]. Виділяють три рівні маніпулювання:

§  рівень підсилення існуючих у свідомості людей необхідних маніпуляторові ідей, установок, мотивів, цінностей, норм;

§  рівень часткових, малих змін поглядів на ту чи іншу подію, процес, факт, що також здійснює вплив на емоційне й практичне відношення до конкретного вища;

§  рівень корінної, кардинальної зміни життєвих установок шляхом повідомлення об'єктові сенсаційних, драматичних, надзвичайно важливих для нього відомостей.

Фахівці психологічної війни вважають, що за допомогою маніпулювання можна досягти швидкої зміни життєвих установок в основному на перших двох рівнях впливу. Кардинальні зміни поглядів однієї людини, групи людей або соціальної спільноти потребують, за їхньою думкою, комплексного впливу на свідомість протягом тривалого часу.

Установлено також, що більш обізнаними людьми важче маніпулювати, тому об'єкту маніпулювання подають сурогат: урізану, скорочену інформацію і тільки таку, що відповідає меті психологічного впливу. Маніпулювання включає ряд способів, деякими з яких є:

§  спосіб інформаційного перевантаження;

§  спосіб дозування інформації;

§  спосіб великої брехні;

§  спосіб своєчасної брехні;

§  спосіб змішування правдивих фактів із найрізноманітнішими припущеннями, гіпотезами, чутками;

§  спосіб зволікання;

§  спосіб зворотного удару і т. ін.

 

При застосуванні способу інформаційного перевантаження повідомляється дуже велика кількість інформації, основну частину якої складають абстрактні розмірковування, непотрібні подробиці, різноманітні дурниці і т. ін. "сміття". В результаті об'єкт не може розібратися у справжній суті проблеми.

При застосуванні способу дозування інформації повідомляється тільки частина відомостей, а решта ретельно приховується. Це призводить до того, що картина реальності спотворюється в ту чи іншу сторону, або взагалі стає незрозумілою.

Спосіб великої брехні ґрунтується на твердженні, що чим нагліша й неправдоподібніша брехня, тим скоріше в неї повірять, головне — подавати її максимально серйозно.

Спосіб своєчасної брехні полягає в повідомленні цілком фальшивої, але надзвичайно очікуваної у даний момент інформації. Чим більше зміст повідомлення відповідає настрою об'єкта, тим ефективніший її результат.

Потім обман розкривається, але за цей час гострота ситуації спадає, або певний процес приймає необоротний характер.

Спосіб зволікання передбачає зволікання з оголошенням по-справжньому важливих фактів до того моменту, коли буде вже пізно будь-що змінити.

Спосіб зворотного удару полягає в тому, що вигадану (вигідну для себе) версію тих або інших подій через підставних осіб розповсюджують у засобах масової інформації, нейтральних по відношенню до обох конфліктуючих сторін. Преса противника зазвичай повторює цю версію, тому що вона вважається більш "об'єктивною", ніж думки прямих учасників конфлікту.

10.3    Розповсюдження чуток та міфів

Чутки — це відомості, вісті, вірогідність яких не встановлена. Вони являють собою специфічний вид інформації, що з'являться спонтанно з причини інформаційного вакууму серед певних прошарків населення, або спеціально будь-ким розповсюджується для впливу на суспільну свідомість.

Чутки класифікуються за трьома параметрами:

§  експресивним (у відповідності з емоційними станами, що відображені в змісті чутки і в особливостях емоційних реакцій на нього);

§  інформаційним (у відповідності із ступенем вірогідності сюжету чутки);

§  за ступенем впливу на психіку людей.

За експресивною характеристикою виділяють:

§  чутки-бажання, інформація в яких має за мету викликати розчарування з причини нездійснених сподівань та деморалізувати об'єкт впливу;

§  чутки-страховиська, інформація в яких ставить за мету ініціювати у об'єкта впливу стан тривоги й невпевненості. Такими можуть бути чутки про смертельну суперзброю, якою володіє противник (тобто сторона, що розповсюджує чутку), про катастрофічну нестачу продовольства, про майбутні бомбардування, про зараження місцевості і т. ін.

Агресивні чутки роз'єднувальні, інформація в них має за мету вносити розлад у взаємовідносинах у середовищі противника, порушувати соціальні зв'язки.

За інформаційною характеристикою виділяють чутки абсолютно недостовірні, частково недостовірні (з елементами правдоподібності), правдоподібні чутки.

За мірою впливу на психіку людей чутки поділяють на:

§  такі, що розбурхують суспільну думку, але не викликають явно вираженої антисуспільної поведінки окремих осіб або навіть цілих груп;

§  такі, що викликають антисуспільну поведінку серед деякої частини певних соціальних груп;

§  такі, що порушують соціальні зв'язки й організаційно-керівні відносини між людьми, викликають масові заворушення, паніку і т. ін.

Застосування чуток потребує великого мистецтва й обережності, тому що їхній зміст після початку розповсюдження виходить з-під контролю. Циркулюючи в масах, чутки дуже часто піддаються змінам, аж до того, що набувають смисл, протилежний тому, що передбачався їхніми авторами.

Для того щоб інформація стала чуткою, необхідно щоб:

§  вона мала значення для об'єкта впливу (тобто прямо стосувалася його інтересів);

§  була зрозумілою усім учасникам трансляції чутки;

§  володіння нею сприяло підвищенню авторитету транслятора чутки.

Використання чуток в інтересах психологічної війни— розповсюдження інформації, вигідної джерелу. Чутки можуть виникати також спонтанно, внаслідок неправильного сприйняття інформації, яка розповсюджується зацікавленою стороною. Тоді вони можуть мати негативний ефект.

Міф (від грец. — "слово, сказання") — це інформація, яка пояснює походження й подальше перетворення тих чи інших явищ виключно на основі вигаданих подій. Осмислення людиною навколишньої дійсності через міфи ґрунтується не на наукових основах, а на вірі й переконаннях представників конкретної культури, етносу, соціальної групи.

Виховання на прикладах дій міфічних персонажів формує у свідомості людей систему морально-етичних цінностей, притаманних даному угрупованню (етносу, клану, професійній групі і т. ін.), почуття співпричетності до її історії. Основний принцип побудови сюжету традиційного міфу — сполучення знайомих реалій життя з фантастичними вчинками героїв. З давніх часів правителі усіх рангів широко використовували міфотворчість для своїх цілей. Це сприяло появі спеціального способу впливу на суспільну свідомість, прийнятому на озброєння фахівцями психологічної війни.

Звичайно використовують соціальні міфи, що подають спотворені уявлення про дійсність, які свідомо впроваджуються у свідомість людей з метою формування необхідних соціальних реакцій. Особливістю соціальних міфів є те, що велика частина суспільства сприймає їх не як вимисел, а як природний стан речей. Під впливом соціальних міфів історія виникнення держав і етносів, як правило, спотворюється настільки, що її об'єктивний аналіз можна здійснювати тільки шляхом критичного зіставлення різноманітних джерел. Проте на практиці в багатьох випадках такий аналіз є надто важким із-за упередженості авторів або замовленого (тобто наперед фальшивого) характеру більшості джерел інформації. По суті справи, вся письмова світова історія з самого початку є об'єктом постійного маніпулювання.

Фахівці психологічної війни вважають, що можливості для виникнення й розповсюдження масових соціальних міфів, а також для зловживання ними за допомогою засобів масової інформації у сучасному суспільстві не зменшилися, а в дечому багаторазово збільшилися.

Вони вважають, що соціальні міфи здатні:

§  здійснювати вплив одночасно на інтелектуальну й емоційну сфери людської свідомості, що дозволяє їм вірити в реальність змісту міфу;

§  представляти гіперболічний опис часткового випадку ідеальною моделлю бажаної поведінки, із-за чого зміст міфу впливає на поведінку людей;

§  спиратися на конкретну традицію, що існує у суспільстві.

Неможливо впровадити в масову свідомість такі цінності, які протистоять традиційним. Нові міфи завжди виростають із старих коренів. Зміст інформаційно-пропагандистських матеріалів, створених у відповідності до існуючої в конкретному соціальному угрупованні міфологічної системи, діє на людей не ззовні, а якби із середини їхнього світогляду, що полегшує процес сприйняття цього змісту. При цьому слід враховувати те, що міфи, незважаючи на широкі можливості для імпровізації, діють все ж в обмежених рамках, оскільки мають певні характеристики.

Міфи бувають явні, приховані й станові.  

До явних міфів відносять фольклорні історії й персонажі, популярні сюжети й герої літературних творів. Успіх застосування такого міфу визначається правильною інтерпретацією подій, що описані в ньому. Для цього необхідно дуже добре знати історію й культуру конкретної країни або етносу, чітко розуміти, в яких умовах його можна застосувати, а в яких він принесе лише шкоду.

Приховані міфи описують специфічну частину суб'єктивних уявлень суспільства про навколишній світ та інші угруповання. Вони існують у формі ідеологічних, релігійних, політичних, побутових установок, забобонів, переконань представників конкретних соціальних угруповань.

Станові міфи обслуговують уявлення про близькість або, навпаки, віддаленість певних груп людей один від одного за соціальною, професійною, національною, релігійною ознакою. Вони діють за найпростішою схемою "свій-чужий" і мають достатню ефективність в умовах бойової діяльності.

11    Основи забезпечення інформаційно-психологічної безпеки держави.

11.1    Основні положення

На теперішній час створюються та масово розповсюджуються найновіші інформаційні технології, що дозволяють створювати засоби та методи прямого та непрямого впливу на воєнно-політичні системи державного управління, соціальні інституції та окремі особистості з метою заданого напрямку їхнього функціонування.

Завдяки цьому виникає велика соціальна небезпека застосування технологій штучної зміни поведінкових реакцій людини, обмеження свободи його волевиявлення, а також впливу на стан здоров'я людини, груп людей і населення в цілому. В суспільстві зростає психологічна напруга у зв'язку з імовірним використанням деякими державами, державними організаціями, корпоративними групами та окремими людьми засобів спеціального впливу на психіку особистості та поведінку людей.

На сьогодні не існує достатніх гарантій захисту особистості від загроз, пов'язаних з порушенням інформаційної та інформаційно-психологічної безпеки особистості — неусвідомлюваними інформаційно-психофізичними впливами включаючи:

§  штучне щеплення їй синдрому залежності;

§  розробку, створення та застосування спеціальних засобів;

§  маніпулювання суспільною свідомістю з використанням спеціальних засобів впливу;

§  деструктивний вплив на психіку людини природних комплексів, антропогенних зон, генераторів фізичних полів та випромінювань.

Виникла висока соціальна небезпека безконтрольного застосування технологій, засобів і методів психофізичного впливу на великі соціальні групи людей через свідомість і підсвідомість (психосферу) людини з метою формування необхідних подій та маніпулювання суспільною думкою [9, 47, 79].

Забезпечення інформаційно-психологічної безпеки є одним з найважливіших компонентів проблеми інформаційної безпеки, що набуває великої актуальності як для окремої держави, так і для світового співтовариства.

У зв'язку з вищесказаним можна сформулювати основні положення концепції інформаційно-психологічної безпеки в рамках державної політики забезпечення інформаційної безпеки в галузі комплексної протидії загрозам інформаційної війни.

У першу чергу, будь-яка людина (особистість), що знаходиться на території держави, повинна бути захищеною від неусвідомлюваних деструктивних інформаційних впливів на її психіку та нав'язування йому небажаної інформації або інформаційної послуги.

Забезпечення інформаційно-психологічної безпеки повинне стати однією з найважливіших завдань держави, тому повинні встановлюватися державні гарантії захисту людини від неусвідомлюваних деструктивних інформаційних впливів.

Для реалізації державних гарантій розроблюється державна політика та створюється відповідна державна система. Визначаються основні напрямки державної політики, а також структура, склад, сили та засоби державної системи забезпечення інформаційно-психологічної безпеки.

Засоби, що використовуються державною системою, повинні забезпечити достатній рівень захисту від неусвідомлюваних деструктивних інформаційних впливів. Повинні бути передбачені такі механізми державного регулювання як:

§  обов'язкове ліцензування діяльності, пов'язаної із застосуванням неусвідомлюваного та комплексного інформаційного впливу;

§  обов'язкова сертифікація засобів і методів такого впливу;

§  експертиза неусвідомлюваних інформаційних впливів на предмет відповідності до спеціальних стандартів безпеки;

§  контроль за забезпеченням інформаційно-психологічної безпеки.

Найважливішим обов'язком держави у сфері забезпечення інформаційно-психологічної безпеки повинно бути інформування громадян, організацій, органів державної влади та органів місцевого самоуправління про наявність загроз інформаційно-психологічній безпеці та заходах, що приймаються для їхньої нейтралізації, а також організація навчання людей методам захисту від неусвідомлюваних інформаційних впливів на їхню психіку.

Для виняткових випадків, коли застосування неусвідомлюваних інформаційних впливів виправдано (наприклад, в медичних і наукових цілях, в умовах надзвичайних ситуацій і т. ін.) необхідно встановити вичерпний перелік випадків та умов, в яких вони можуть мати місце.

Щоб зменшити занепокоєність суспільства з приводу безконтрольного застосування неусвідомлюваних інформаційних впливів на психіку людей та з метою більш ефективного контролю за забезпеченням інформаційно-психологічної безпеки, поряд із державним контролем необхідно запроваджувати цивільний контроль.

Зважаючи на те, що неусвідомлювані інформаційні впливи можуть бути виявленими тільки в результаті спеціальної (психоекологічної) експертизи, для виявлення небезпеки та її встановлення повинні розроблюватися й використовуватися спеціальні психоекологічні стандарти.

Для координації діяльності органів, що входять до державної системи забезпечення інформаційно-психологічної безпеки, та реалізації окремих напрямків політики у даній галузі повинен бути створений спеціальний повноважний орган.

11.2    Основи інформаційно-психологічної безпеки держави

Основні поняття інформаційно-психологічної безпеки

Інформаційно-психологічна безпека— це стан захищеності психіки людини від деструктивного (інформаційного) впливу (упровадження деструктивної інформації у свідомість і (або) підсвідомість людини, що приводить до неадекватного сприйняття нею дійсності). У більш широкому розумінні поняття інформаційно-психологічної безпеки можна сформулювати як стан захищеності духовного, душевного та фізичного благополуччя людини від впливів, які призводять до ураження прав і свобод людини, декларованих у Конституції України, Законами та міжнародними угодами України.

Інформаційно-психологічна безпека є складовою частиною інформаційної безпеки і повинна займати особливе місце при її забезпеченні. Ця особливість визначається специфікою загроз і їхніх джерел у галузі інформаційно-психологічної безпеки, особливим характером принципів і завдань при реалізації державної політики у цій галузі. До галузі інформаційно-психологічної безпеки відноситься також безпека інформаційних потоків психосфери (мал. 2.5).

Психосфера являє собою частину ноосфери та біосфери. Психосфера утворюється на основі сукупності взаємодії:

§  культурологічних, суспільних і соціальних факторів;

§  психофізичних факторів, що проявляють себе у вигляді фізичних, хімічних та інших видів впливів природного, антропогенного та техногенного походження;

§  інформаційно-психологічних факторів.

 

 

 

 

 

 

- стан захищеності психіки людини від деструктивного інформаційного впливу - стан захищеності інформаційних потоків психосфери

Інформаційно-психологічна безпека держави

Психосфера

Деструктивний вплив

 

 

 

 

 

 

 

 

Потенційні джерела загроз

Об’єкти інформаційно-психологічної безпеки

Джерела загроз інформаційно-психологічній безпеці

Принципи інформаційно-психологічної безпеки

Неусвідомлюваний деструктивний психофізичний вплив

Інформаційні потоки психосфери

                                     

 

 

 

 

 

 

 

 

Мал. 2.5. Основні поняття інформаційно-психологічної безпеки

Інформаційні потоки психосфери — це сукупність відомих і невідомих факторів, що безпосередньо впливають на органи чуття людини в цілому (такі як фізичні поля, хімічні речовини, біологічні вплив і т. ін.), так і ряд інших факторів, в тому числі психологічних і психофізіологічних, що здійснюють неусвідомлюваний та усвідомлюваний вплив на людину та групи людей та призводять до ураження її (їхніх) прав, свобод та життєвих інтересів.

До них можна віднести засоби й методи формування раціонально-емоційної та інтелектуальної уяви людини про навколишню реальність, сво­го місця у ній.

Деструктивний вплив [destructive impact] (від лат. destruo — "ламаю, руйную") — це несвідомий або свідомий вплив природних і антропогенних факторів на психосферу через вплив на культурно-історичний розвиток особистості, суспільства та держави, що призводить до порушення духовного, душевного та фізичного комфорту (гармонії), а також здійснення дій, свідомих і несвідомих, що призводять до порушення конституційних прав і свобод.

Психофізичний вплив — це система навмисних, цілеспрямованих заходів або ненавмисних впливів духовних, психологічних і фізичних факторів інформаційної і (або) енергетичної природи на духовні, культурологічні, психічні, фізіологічні та хімічні процеси в різноманітних біологічних системах та середовищах їхнього проживання.

Неусвідомлюваний деструктивний психофізичний вплив — це неусвідомлюване людиною впровадження деструктивної інформації у її свідомість і (або) підсвідомість, порушення роботи логіко-аналітичного апарату її мозку, розвиток захворювань органів, систем організму та нервової системи.

Спеціальні засоби впливу — методи та засоби (технічні пристрої, люди-спецоператори, що володіють даром впливу на інших людей), які використовуються для неусвідомлюваного деструктивного психофізичного впливу на психосферу людини.

Принципи безпеки у психосфері

Основними принципами забезпечення безпеки у психосфері є:

§  законність (дотримання норм Конституції України та законодавства України, норм міжнародного права при здійсненні діяльності із забезпечення безпеки психосфери людини);

§  державний та цивільний контроль за створенням та використанням спеціальних засобів дистанційного впливу на психосферу людини;

§  державна монополія та відсутність монополії одного відомства на розробку та використання засобів та методів неусвідомлюваного психофізіологічного впливу;

§  сполучення централізованого управління силами та засобами психофізіологічної безпеки з передачею у відповідності з державним устроєм України частини повноважень у цій галузі органам державної влади на місцях та органам місцевого самоуправління;

§  обов'язковість ліцензування діяльності, пов'язаної з розробкою, виробництвом, розповсюдженням та застосуванням засобів і методів неусвідомлюваного впливу на психіку людини, а також їх сертифікація;

§  пріоритетність інтересів особистості при забезпеченні безпеки психосфери людини;

§  пріоритетність безпеки психосфери перед будь-якими комерційними інтересами;

§  достатність сил та засобів, що використовується державною системою для забезпечення захисту від неусвідомлюваних деструктивних впливів на психосферу людини;

§  інформування громадян, організацій, органів державної влади та органів місцевого самоврядування про наявність джерел загроз психофізіологічній безпеці психосфері людини та заходах, які приймаються для їхньої нейтралізації;

§  виключність та визначеність випадків, коли застосування неусвідомлюваних впливів на психосферу виправдане (наприклад, в медичних і наукових цілях, в умовах надзвичайних ситуацій і т.ін.);

§  експертність, наукова обґрунтованість та доступність спеціальної психоекологічної експертизи для виявлення небезпеки та ідентифікації (автентифікації) неусвідомлюваних деструктивних впливів на психосферу людини;

§  міжнародне співробітництво в галузі забезпечення психо-фізіологічної безпеки.

 

Потенційні джерела загроз

Загроза інформаційно-психологічній безпеці людини — це сукупність умов та факторів, що викликають деструктивний інформаційний вплив на психіку людей, який створює небезпеку її функціонування в певному місці та часі.

Джерелами загроз інформаційно-психологічній безпеці людини є природні, техногенні, соціальні фактори, розробка, створення та застосування спеціальних засобів, а також діяльність осіб, груп осіб, організацій, що негативно впливають на духовний, душевний та фізичний комфорт — руйнування єдиного інформаційного та духовного простору держави, її культури та традиційних устоїв суспільства та суспільної моралі.

Загрозою інформаційно-психологічній безпеці є монопольне володіння одним відомством силами та засобами впливу на психосферу людини та можливістю маніпулювання суспільною свідомістю.

Потенційні джерела загроз інформаційно-психологічній безпеці:

§  фізичні особи, що мають, від природи здатність неусвідомлюваного впливу на інших осіб та об'єднання цих осіб;

§  релігійні та інші езотеричні та окультні групи та організації;

§  будь-які програми для ЕОМ;

§  генератори фізичних полів та випромінювань;

§  природні комплекси та антропогенні зони;

§  будь-які інформаційно-програмні та аудіо-/відеопродукти, що розповсюджуються каналами суспільного користування;

§  література та засоби масової інформації, у тому числі такі, які використовують методи нейролінгвістичного програмування.

Загрози інформаційно-психологічній безпеці держави

Основні види загроз інформаційно-психологічній безпеці держави наведені на мал. 2.6.

 

Загрози інформаційно-психологічній безпеці

Основні загрози інформаційно-психологічній безпеці держави

Загрози конституційним правам та свободам

Зовнішні загрози

Внутрішні загрози

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мал. 2.6. Основні види загроз інформаційно-психологічній безпеці держави

 

 

Основними загрозами інформаційно-психологічній безпеці можуть бути:

§  руйнування єдиного інформаційного і духовного простору держави, традиційних устоїв суспільства і суспільної моралі;

§  блокування на неусвідомлюваному рівні свободи волевиявлення людини, прищеплювання їй синдрому залежності;

§  розробка, створення і застосування спеціальних технічних і програмних засобів для деструктивного впливу на психіку людини;

§  маніпулювання суспільною свідомістю з використанням засобів масової інформації та спеціальних засобів впливу;

§  деструктивний вплив на психіку людини геопатогенних і антропогенних зон, генераторів фізичних полів та випромінювань.

Завдання забезпечення інформаційно-психологічної безпеки вирішується з метою ліквідації такого виду загроз як загроза конституційним правам і свободам людини й громадянина в галузі духовного життя та інформаційної діяльності, індивідуальній, груповій та суспільній свідомості, духовному відродженню держави.

До таких загроз відносяться:

§  протиправне застосування спеціальних засобів впливу на індивідуальну, групову та суспільну свідомість;

§  дезорганізація та руйнування системи нагромадження культурних цінностей;

§  девальвація духовних цінностей, пропаганда зразків масової культури, заснованих на культі насильства, на духовних та моральних цінностях, що вступають у протиріччя з цінностями, прийнятими у суспільстві;

§  зниження духовного, морального та творчого потенціалу населення держави;

§  маніпуляція інформацією (дезінформування, приховування або спотворення інформації).

• До зовнішніх джерел загроз можна віднести:

§  діяльність іноземних політичних, економічних, воєнних, розвідувальних та інформаційних структур, спрямованих проти інтересів держави в інформаційній сфері;

§  загострення міжнародної конкуренції за володіння інформаційними технологіями та ресурсами;

§  діяльність міжнародних терористичних організацій;

§  розробку рядом держав концепцій інформаційної війни, що передбачає створення засобів небезпечного впливу на інформаційні сфери інших держав.

• До внутрішніх джерел загроз можна віднести:

§  недостатню координацію діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування з формування й реалізації єдиної державної політики в галузі інформаційної безпеки;

§  недостатність нормативної правової бази, що регулює відносини в інформаційній сфері, а також недостатню практику застосування права;

• недостатню економічну потужність держави;
• слабкість системи освіти та виховання, недостатню кількість кваліфікованих кадрів у галузі інформаційної безпеки.

Основні завдання державної політики в галузі забезпечення інформаційно-психологічної безпеки

Державна політика в галузі забезпечення інформаційно-психологічної безпеки повинна бути спрямована на виконання наступних завдань:

§  удосконалення законодавства держави в галузі забезпечення інформаційно-психологічної безпеки населення;

§  формування державної системи забезпечення безпеки в галузі психосфери;

§  координація діяльності органів державної влади із забезпечення інформаційно-психологічної безпеки;

§  формування державної політики у галузі культури, освіти та мистецтва для забезпечення інформаційно-психологічної безпеки людини;

§  визначення повноважень органів державної влади та органів державного самоуправління в галузі забезпечення інформаційно-психологічної безпеки;

§  створення ефективної системи контролю за забезпеченням інформаційно-психологічної безпеки;

§  установлення необхідного балансу між потребами у вільному обміні інформацією в галузі впливу на свідомість та допустимими обмеженнями її розповсюдження;

§  збереження єдиного інформаційного та духовного простору держави та її культури, традиційних устоїв суспільства та суспільної моралі;

§  розвиток вітчизняної індустрії засобів захисту, контролю, обробки та дешифрування від деструктивного інформаційно-психологічного впливу;

§  організація міжнародного співробітництва в галузі забезпечення інформаційно-психологічної безпеки.

Об'єкти інформаційно-психологічного захисту

Об'єктами інформаційно-психологічного захисту людини є стан духовного, душевного та фізичного комфорту людини. Об'єктами захисту можуть також бути умови та фактори, які забезпечують наступне, а саме:

§  культура, включаючи релігійні та міжнаціональні взаємовідносини;

§  мовне середовище, соціальні орієнтири, суспільні та соціальні зв'язки, демографічні зрушення;

§  психофізичні фактори, що проявляються у вигляді фізичних, хімічних та інших впливів природного, антропогенного і техногенного походження;

§  генофонд народів, що населяють державу.

11.3    Основні напрями діяльності державної системи забезпечення інформаційно-психологічної безпеки

Функції державної системи забезпечення інформаційно-психологічної безпеки

Державна системи забезпечення безпеки в галузі психосфери повинна здійснювати наступні функції:

§  організація та проведення досліджень у галузі створення та розповсюдження деструктивної інформації, захисту від такої інформації;

§  організація розробки та прийняття стандартів інформаційно-психологічної безпеки;

§  своєчасне виявлення загроз інформаційно-психологічній безпеці та їхніх джерел, розробку пропозицій зі зняття або локалізації цих загроз;

§  організація обліку та контролю за джерелами загроз неусвідомлюваного інформаційного впливу;

§  оповіщення спільноти про наявність природних комплексів та антропогенних зон, а також про діяльність осіб та організацій, які порушують законодавство в галузі інформаційно-психологічної безпеки;

§  організація та здійснення психоекологічної експертизи;

§  організація системи ліцензування, сертифікації та експертизи в галузі забезпечення інформаційно-психологічної безпеки;

§  організація системи ліцензування, сертифікації та експертизи в галузі створення та розповсюдження навчально-методичної, рекламної продукції, творів аудіо-, відео- і візуального мистецтва в галузі забезпечення інформаційно-психологічної безпеки;

§  розробка програм захисту населення від деструктивних психологічних впливів та організація навчання з методів захисту;

§  розробка порядку атестації, підготовки та атестації спеціалістів, що використовують засоби та методи впливу на психіку людини та осіб, які працюють із засобами масової інформації, визначення порядку експорту та імпорту засобів та методів неусвідомлюваного інформаційного впливу в галузі культури та мистецтва, медицини, технологій харчової промисловості та харчових продуктів, а також засобів захисту, обробки та дешифрування і контролю від такого впливу;

§  сприяння розробці та прийняттю норм міжнародного права в галузі забезпечення інформаційно-психологічної безпеки;

§  контроль за роботою засобів масової інформації, інформаційно-ретрансляційних та кабельних мереж у галузі захисту населення від деструктивної та нав'язуваної (рекламної) інформації.

 

Структура державної системи забезпечення інформаційно-психологічної безпеки

Для здійснення державної політики в галузі забезпечення інформаційно-психологічної безпеки відповідно до заявлених принципів повинна формуватися державна система забезпечення інформаційно-психологічної безпеки, яка складається з органів, сил та засобів забезпечення інформаційно-психологічної безпеки (мал. 2.7).

 

 

 

 

Державна система забезпечення інформаційно-психологічної безпеки

Органи забезпечення інформаційно-психологічної безпеки

Сили інформаційно-психологічної безпеки

Засоби інформаційно-психологічної безпеки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мал. 2.7. Основні складові державної системи забезпеченн  інформаційно-психологічної безпеки

До державної системи забезпечення інформаційно-психологічної безпеки повинні входити наступні органи: рада безпеки, служба безпеки, міністерство оборони, міністерство охорони здоров'я, міністерство з надзвичайних органів, інші міністерства та відомства, що мають відношення до інформаційних засобів та процесів у державі, а також правоохоронні органи та їхні територіальні галузеві підрозділи.

Уряд держави може створювати повноважний орган для забезпечення інформаційно-психологічної безпеки. Координація діяльності органів державної влади із забезпечення інформаційно-психологічної безпеки повинна здійснюватися Президентом держави через відповідно призначену посадову особу з адміністрації президента.

Органи державної системи забезпечення інформаційно-психологічної безпеки повинні інформувати органи державної влади та органи місцевого самоврядування про джерела загроз інформаційно-психологічній безпеці та про прийняті заходи із забезпечення безпеки.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані враховувати вказану інформацію при прийнятті відповідних рішень у межах своєї компетенції.

Сили та засоби інформаційно-психологічної безпеки

До сил забезпечення інформаційно-психологічної безпеки звичайно відносять:

§  органи державної влади;

§  головні та провідні науково-дослідні, науково-технічні, проектні, конструкторські та інші державні організації, які здійснюють дослідження та розробки в галузі створення засобів і методів захисту від неусвідомлюваних інформаційних впливів на психіку та фізіологію людини;

§  органи ліцензування при міжвідомчій координаційній раді та при регіональний службах інформаційно-психологічної безпеки на місцях;

§  навчальні заклади з підготовки та перепідготовки кадрів у галузі інформаційно-психологічної безпеки;

§  особи, уповноважені органами державної системи забезпечення інформаційно-психологічної безпеки, та організації, що здійснюють окремі функції із забезпечення інформаційно-психологічної безпеки.

Органи державної системи забезпечення інформаційно-психологічної безпеки для реалізації покладених функцій можуть використовувати наступні основні засоби:

§  контроль існуючих потенційних засобів та реєстрацію виявлення джерел телевізійних, радіо- і кабельних ретрансляційних мереж, інформаційних кабельних та ретрансляційних мереж як джерел загроз безпеці та контроль за забезпеченням інформаційно-психологічної безпеки;

§  ліцензування діяльності організацій та осіб, пов'язаних із застосуванням засобів і методів неусвідомлюваного інформаційного впливу;

§  сертифікацію засобів і методів неусвідомлюваного інформаційного впливу;

§  експертизу з метою забезпечення інформаційно-психологічної безпеки (психологічна експертиза).

 

Ліцензування в галузі забезпечення інформаційно-психологічної безпеки

Ліцензування діяльності осіб та організацій, пов'язаної із застосуванням свідомого, неусвідомлюваного та комплексного інформаційного впливу, повинно здійснюватися повноважними органами відповідно до законів держави та порядку ліцензування.

Громадяни держави, іноземні громадяни, особи без громадянства, організації та релігійні групи, що знаходяться на території держави, та здійснюють діяльність із застосуванням неусвідомлюваного впливу на психіку людини, одержують ліцензію на цей вид діяльності, у тому числі:

§  фізичні особи, що мають від природи здібності неусвідомлюваного впливу на інших осіб, і організації, з якими дані особи зв'язані трудовими відносинами;

§  фізичні особи та організації, що використовують у своїй діяльності генератори фізичних полів та випромінювань та інші спеціальні засоби, що використовуються для неусвідомлюваного інформаційного впливу на психіку людини.

Підлягає обов'язковому ліцензуванню діяльність, пов'язана з розробкою засобів і методів неусвідомлюваного інформаційного впливу на психіку людини.

Ліцензійні вимоги та умови повинні включати поряд з іншими також кваліфікаційні вимоги до пошукачів ліцензії (фізичних осіб, які є індивідуальними підприємцями, і працівників юридичної особи).

У ліцензуванні продукції та діяльності фірм (організацій) повинні брати участь представники служб інформаційно-психологічної безпеки та спеціалісти з методів непрямого впливу (сугестія, нейролінгвістичне програмування, аутотренинг і т. ін.), психології, семантики культури, інформатики та релігії.

Необхідною умовою одержання ліцензії є отримання сертифікатів на спеціальні методи та засоби, що використовуються при здійсненні ліцензованої діяльності.

Державні органи повинні мати право на діяльність із застосуванням неусвідомлюваного інформаційного впливу в межах своєї компетенції, яка встановлена діючим законодавством.

Нагляд за виконанням умов, передбачених ліцензією на діяльність, пов'язану з використанням неусвідомлюваного інформаційного впливу, повинен здійснюватися прокуратурою, державними контрольними органами, органами ліцензування в межах їхньої компетенції.

Сертифікація засобів і методів неусвідомлюваного інформаційного впливу

Обов'язковій сертифікації підлягають методи та засоби неусвідомлюваного інформаційного впливу, що застосовуються фізичними та юридичними особами:

§  засоби та методи впливу, що застосовуються фізичними особами, які володіють від природи здібностями неусвідомлюваного впливу на інших осіб та об'єднання цих осіб;

§  засоби масової інформації, інформаційні та телекомунікаційні мережі;

§  генератори фізичних полів і випромінювань та інші спеціальні засоби, що використовуються фізичними особами та організаціями у своїй діяльності.

Порядок сертифікації встановлюється урядом держави.

Експертиза з метою забезпечення інформаційно-психологічної безпеки (психоекологічна експертиза)

Державна психоекологічна експертиза проводиться з метою перевірки діяльності фізичних і юридичних осіб, суспільних об'єднань і організацій, державних органів на відповідність до державних стандартів психоекологічної безпеки.

Державна психоекологічна експертиза здійснюється організаціями, уповноваженими урядом держави, та може проводитися за дорученням органів забезпечення інформаційно-психологічної безпеки, а також за заявками.

Із заявою на проведення психоекологічної експертизи можуть звертатися особи, що піддалися деструктивному інформаційному впливу, а також особи, що діють у їхніх інтересах відповідно до цивільного права (дії у чужому інтересі), в тому числі їхні родичі, довірені особи, роботодавці, суспільні організації.

Якщо в результаті психоекологічної експертизи виявлені інформаційні впливи на психіку людини, що призвели до її деструктивної зміни, особі, що була піддана такому впливові, повинна надаватися медична допомога відповідно до діючого законодавства.

Порядок проведення психоекологічної експертизи повинен регулюватися законодавством держави. Висновки психоекологічної експертизи можуть бути оскаржені у суді або в арбітражному суді встановленим порядком.

Контроль за забезпеченням інформаційно-психологічної безпеки

Контроль за забезпеченням інформаційно-психологічної безпеки на території держави повинен здійснюватися органами державної влади, що входять до державної системи забезпечення інформаційно-психологічної безпеки у рамках їхніх повноважень, уповноваженими органами.

При здійсненні контролю за забезпеченням інформаційно-психологічної безпеки уповноважені органи повинні проводити контроль за діяльністю діючих засобів масової інформації, телевізійних і телекомунікаційних мереж, роботою ліцензійних органів, суспільних рад, комісій і груп, реєстрацію всіх потенційних та виявлених джерел загроз безпеці, формувати та вести державний кадастр таких джерел загроз.