Фіскальна (бюджетно-податкова) політика держави – система регулювання економіки шляхом використання державних витрат і податків. Основні цілі фіскальної політики: пом‘якшення циклічних коливань; забезпечення стійкого економічного зростання; досягнення високого рівня зайнятості за помірних темпів інфляції. Головною метою фіскальної політики є стабілізація економіки. Регулюючи структуру і співвідношення між окремими частинами державного бюджету, фіскальна політика впливає
одночасно на економічний розвиток й стан державного бюджету і тому виконує дві взаємопов‘язані функції – стабілізаційну і фіскальну.
Фіскальна політика здійснюється у двох формах: дискреційної та недискреційної. Недискреційна (автоматична) фіскальна політика не потребує спеціальних рішень уряду, тому що заснована на дії вмонтованих (автоматичних) стабілізаторів – механізмів, які підтримують економічну стабільність на основі саморегуляції. До них належать: прогресивна податкова система; виплати у разі безробіття, малозабезпеченості; субсидії фермерам; система участі у прибутках. У фазі циклічного підйому вмонтовані стабілізатори приводять до зростання податкових надходжень до державного бюджету, зменшення соціальних трансфертів і формування його профіциту. Під час спаду відбувається зворотній процес. Це пасивна фіскальна політика.
Дискреційна фіскальна політика – політика уряду, спрямована на зміну у доходах та видатках державного бюджету з метою впливу на реальний обсяг національного виробництва, зайнятість, валютний курс та стан платіжного балансу. Термін “дискреція” означає, що зміна в податках і видатках залежить від свідомих рішень парламенту чи уряду, що приймаються на основі діючих законів. Це активна фіскальна політика уряду. У залежності від мети впливу на сукупний попит фіскальна політика може бути стимулююча та стримуюча. Експансіоністська (стимулююча) фіскальна політика здійснюється для стимулювання сукупного попиту в період економічного спаду. Уряд створює дефіцит державного бюджету на основі зростання державних видатків або зниження податків, або поєднання цих заходів.
Рестриктивна (стримуюча) проводиться в період підйому і цілеспрямовано створюється бюджетний надлишок за рахунок зростання податків та зниження державних витрат, або поєднання цих заходів. Всі ці заходи здійснюють вплив як на сукупний попит, так і на сукупну пропозицію. На проведення активної фіскальної політики впливають труднощі макроекономічного прогнозування, обумовлені недосконалістю економічної інформації, мінливості економічних очікувань, а також існування значного внутрішнього лагу (час від моменту зміни економічної ситуації до прийняття урядом відповідних рішень і навпаки).
Вплив фіскальної політики на економіку здійснюється через державний бюджет.
Державний бюджет – фінансовий план доходів і видатків держави на рік. Державний бюджет виконує такі функції: розподільчу (забезпечує формування та використання грошових коштів держави на задоволення суспільних потреб), контрольну (гарантує формування грошових коштів та використання їх за передбаченими напрямками), стабілізаційну (регулює хід економічного циклу). Розмір державного бюджету, його структура, співвідношення між доходами і видатками визначає можливості фіскальної політики, яка, у свою чергу, впливає на стан державного бюджету. Бюджетні доходи:
- звичайні: податки; збори (акцизні, мито); доходи від держаної власності та держаної торгівлі; внески в державні фонди соціального страхування;
- надзвичайні: кошти від приватизації; кошти від продажу прав використання повітряного простору.
Основними джерелами доходів держави є податки (система обов‘язкових платежів суб‘єктів господарювання державі) та надходження від зовнішньо-економічної діяльності. За економічним змістом податки - це система фінансових відносин між державою та платниками податків щодо наповнення державного бюджету. Податки складають близько 90% надходжень в державний бюджет.
Основними функціями податків є:
- фіскальна (централізація частини національного доходу в державному бюджеті на загальносуспільні та державні потреби);
- розподільча (перерозподіл національного доходу між галузями виробництва, підприємствами та фізичними особами);
- регулююча (вплив податків на величину сукупних видатків і доходів платників).
Податки класифікуються за різними ознаками. Відповідно до порядку стягнення податки поділяються на прямі та непрямі. Прямі стягуються безпосередньо з доходів або майна юридичних та фізичних осіб. Непрямими податками є податки, якими обкладаються ціни на товари та послуги – акцизи, мито, податок на додану вартість. Чим біднішою є країна, тим більше вона покладається на непрямі податки, особливо на податки від зовнішньоекономічної діяльності. З погляду зміни податкових ставок (розміру податку на одиницю оподаткування) у міру зростання доходу, вони поділяються на:
- прогресивні (середня ставка підвищується у міру зростання доходу);
- пропорційні (середня ставка податку залишається незмінною за будь-яких обсягів доходу);
- регресивні (податкові ставки знижуються у міру зростання доходу).
Виходячи з того, в який бюджет скеровані податкові надходження, податки поділяються на загальнодержавні (надходять до державного бюджету) та місцеві (надходять до місцевого бюджету). Існують ще цільові податки, які стягуються цільовим призначенням на певні потреби (наприклад, будівництво доріг тощо).
Доходна частина державного бюджету є фінансовою основою здійснення соціальних програм підвищення життєвого рівня населення, проведення заходів щодо соціального захисту населення, розвитку освіти, науки, культури, охорони здоров‘я, соціального забезпечення, реалізації інших соціальних програм. Проте податки призводять до зменшення рівноважного обсягу національного виробництва.
Американський економіст А.Лаффер довів, що надмірний податковий тягар підриває стимули до інвестування, знижує трудову активність, сприяє
тінізації економіки. Крива Лаффера показує залежність між податковими ставками ї податковими надходженнями до державного бюджету (рис.11.1).
Обсяг податкових надходжень залежить від середньої ставки податку. За нульової ставки держава не отримує податків. Підвищення ставки до певного рівня “m” супроводжується збільшенням податкових надходжень до бюджету, Подальше зростання ставки податку обумовить тінізацію економіки та їх скорочення. “Ефект Лаффера” полягає в тому, що зменшення податкових ставок викличе скорочення доходу держави. Проте таке скорочення буде нетривалим і у довгостроковій перспективі зниження податків буде сприяти зростанню заощаджень, інвестицій та зайнятості.
Рис.11.1. Крива Лаффера.
Державний бюджет має бути збалансованим, тобто видатки мають дорівнювати доходам. При перевищенні витрат над доходами має місце дефіцит державного бюджету. Якщо доходи перевищують витрати, то формується його профіцит (надлишок). Відношення суми дефіциту до ВВП, виражене у відсотках, називається рівнем дефіцитності бюджету. Безпечними для стабільності економіки вважаються 1-2%. Майже всі країни світу мають дефіцит державного бюджету. Причинами виникнення і зростання бюджетного дефіциту є: економічні кризи, мілітаризація економіки, економічна нестабільність, зростання заборгованості місцевих бюджетів, інші витрати державного бюджету. Зростання бюджетного дефіциту обумовлює інфляційні процеси, кризу державних фінансів, грошової системи, посилення податкового тягаря, зростання диференціації в доходах населення, послаблює мотивацію до праці.
В залежності від фази економічного циклу фіскальна політика обумовлює неоднакові бюджетні наслідки. Під час спаду виробництва
Tmax
Податкові надходження до бюджету, Т
m
Ставка податку, t
ефективною вважається стимулююча (експансіоністська) політика – збільшення державних закупівель або зниження чистих податків, або застосування цих заходів одночасно. Наслідком такої політики є формування або збільшення бюджетного дефіциту. В умовах інфляції, обумовленої надмірним сукупним попитом, використовують стримуючу (рестриктивну) політику – зменшення державних закупівель, підвищення чистих податків, або застосування таких заходів одночасно. Наслідком такої політики стає скорочення бюджетного дефіциту або бюджетний профіцит.
Фінансування бюджетного дефіциту здійснюється шляхом запозичень у населення, у центрального банку, ззовні. Тому основними джерелами погашення дефіциту державного бюджету є підвищення податків, додаткова емісія грошей, державні позики.
Державний борг – заборгованість держави щодо внутрішніх та зовнішніх позик, які залишилися після відрахування погашеної їх частини; сума накопичених за попередні роки дефіцитів державного бюджету мінус його позитивне сальдо. Основними причинами формування державного боргу є: надмірні державні витрати; циклічні спади; скорочення податків без відповідного зменшення державних видатків; недостатні надходження від зовнішньої торгівлі; зобов’язання за невиконаними кредитними угодами юридичних осіб, гарантом яких виступив уряд; вплив політичних факторів. Важливе значення має не стільки абсолютний розмір державного боргу (борг зростає у міру збільшення ВВП, на його величину впливає інфляція), скільки відносні показники заборгованості - відношення боргу до ВВП і суми обслуговування боргу до ВВП (так званий “тягар боргу”). Його величина залежить від рівня процентної ставки, що впливає на розмір виплат по боргу; темпів зростання реального ВВП та обсягу первісного бюджетного дефіциту.
