1. Необхідність, суть і форми державного регулювання економіки.

Держава як соціальний інститут завжди впливала на суспільно-політичний та економічний розвиток. Державні органи формують стратегію економічного розвитку, доповнюючи і модифікуючи дію стихійно-ринкового механізму. В рабовласницьку добу, в країнах Стародавнього Сходу держава здійснювала єдиний грошовий обіг, займалася прокладенням доріг, будівництвом іригаційних систем. В епоху феодалізму держава регламентувала торгівлю, здійснювала організацію митної системи.
З розвитком ринкової економіки держава сприяла первісному нагромадженню капіталу. Держава стала власником банків, підприємств, сприяла розвитку мануфактурного виробництва, монополізувала виробництво горілки, солі, тютюнових виробів. Разом з тим держава стимулювала розвиток конкуренції, здійснювала захист національного ринку, регулювання тривалості робочого дня, утримувала пошту, транспорт, порти.
Переосмислення бездоганності ринкового механізму і економічної ролі держави остаточно відбулося після економічної кризи 1929-33 рр. і наступної депресії. У результаті у США був сформований «Новий курс Рузвельта», який передбачав посилення економічної ролі держави у подоланні кризових явищ, безробіття, монополізму.
Тобто, в сучасних умовах ринковий механізм не є ідеальною формою організації суспільного виробництва. Він має ряд недоліків і характеризується неспроможністю вирішувати деякі проблеми.
По-перше, ринок не володіє досконалим механізмом, здатним протистояти нестабільності, циклічності економічного розвитку, а відтак – економічним спадам, зростанню безробіття, високому рівню інфляції.
По-друге, в сучасний ринок характеризується тенденціями до концентрації і монополізації виробництва, тобто не є досконало конкурентним. Монополістичні тенденції обмежують ефективність ринкової економіки. Протистояти монополії ринок неспроможний.
По-третє, ринок реагує тільки на індивідуальні потреби, що фінансуються окремими суб’єктами, і не має механізмів, здатних забезпечити людей суспільними благами. Ринок не здатен виділити ресурси для виробництва деяких товарів (державне управління, армія, освіта і наука, охорона здоров’я, культура тощо).
По-четверте, ринок породжує побічні наслідки господарської діяльності людей, так звані екстерналії або зовнішні ефекти. До негативних екстерналій, які слід обмежувати, відносять забруднення довкілля, вичерпання
невідтворюваних ресурсів, порушення еколого-економічної рівноваги, відхилення від стандартів якості товарів тощо. Позитивні екстерналії, які треба розвивати і стимулювати, виникають тоді, коли деякі товари виробляються у недостатній кількості. Це пов’язано із переливами ресурсів.
По-п’яте, ринкова економіка є соціально вразливою, постійно виникає проблема ефективності і справедливості, значної диференціації доходів, соціальної нерівності і незахищеності.
По-шосте, ринок неспроможний забезпечити економіку грошовою масою; вирішити такі проблеми, як захист національних інтересів, оборона країни.
Усі ці проблеми можуть бути вирішені тільки за участі держави, шляхом регулюючого її впливу на економіку.
У загальному вигляді основні функції держави в ринковій економіці сформульовані П.Самуельсоном. Він виділяє три основні функції держави:
- стабільність: забезпечення високих темпів економічного зростання, запобігання і зменшення негативних наслідків циклічності, створення сприятливих умов функціонування ринку, зниження темпів інфляції, зростання зайнятості, розвиток НТП;
- справедливість: зменшення нерівності у розподілі доходів на основі перерозподілу на користь малозабезпечених верств населення, непрацездатних;
- ефективність: сприяння конкуренції, відновлення інформованості суб’єктів, коригування розміщення ресурсів, протидія монополістичним тенденціям, запобігання зовнішнім ефектам.
Таким чином, до функцій держави, спрямованих на регулювання економіки, слід віднести:
- визначення головних цілей і пріоритетів макроекономічного розвитку;
- забезпечення правової бази ефективного функціонування ринкової системи;
- захист конкуренції, її стимулювання, контроль і обмеження монопольних структур;
- перерозподіл доходів, соціальний захист населення;
- корегування розподілу ресурсів з метою зміни структури національного продукту, фінансування суспільних потреб;
- стабілізація економіки; контроль рівня зайнятості, темпів інфляції; стимулювання економічного зростання;
- захист, оборона та забезпечення правопорядку в країні;
- вирішення екологічних проблем і проблем захисту довкілля;
- регулювання зовнішньоекономічних відносин.
Держава повинна регулювати національну економіку. Вона не повинна підмінити ринковий механізм, а лише підкорегувати його, спрямувати у напрямку досягнення суспільних цілей. Державний вплив на економіку є ефективним, якщо є відповідний «розподіл» співвідношення між державним регулюванням і ринком. Державне регулювання – це втручання не в ринковий механізм, а в передумови і побічні наслідки його функціонування.
Державне регулювання – це систематична, цілеспрямована діяльність держави щодо створення правових, економічних і соціальних передумов, необхідних для найефективнішого функціонування ринкового механізму і мінімізації його негативних наслідків. Це сукупність форм, методів та інструментів, за допомогою яких держава впливає на діяльність суб’єктів господарювання і ринкову кон’юнктуру з метою створення нормальних умов для функціонування ринку та вирішення складних соціально-економічних проблем суспільства.
Основними формами державного регулювання є: Правове, тобто визначення правової бази підприємницької діяльності; Економічне – це вплив держави на економічні потреби та інтереси господарюючих суб’єктів. Воно передбачає використання прямих і непрямих методів державного регулювання. До економічних регуляторів прямої дії належать цільове державне фінансування і державне замовлення. До економічних регуляторі непрямої дії – бюджетно-податкові, грошово-кредитні, цінові і валютні методи впливу; Адміністративне: здійснюється вольовими командними методами через неекономічні методи впливу: державний контроль за монопольними ринками, забезпечення мінімального рівня добробуту і соціального захисту, регулювання експорту, імпорту, встановлення мит, тарифів і т.п., дотримання національних стандартів і норм.
В економічному регулюванні особливе місце займають прогнозування, індикативне планування і програмування. Регулюючий вплив держави проявляється і через функціонування державного сектора економіки.