Ринкова економічна система – це система економічних відносин, пов’язаних з обміном товарів та послуг на основі широкого використання різноманітних форм власності, товарно-грошових і фінансово-кредитних механізмів; це система, що функціонує згідно принципу „невидимої руки ринку”. Цей принцип означає бажання усіх учасників економічних відносин максимізувати економічну вигоду. В результаті через реалізацію приватних цілей, досягається спільна суспільна мета, а саме економічне зростання, покращення добробуту.
Ринкова економічна система характеризується: пануванням приватної форми власності на інвестиційні ресурси і продукти виробництва; наявністю великої кількості виробників і споживачів товарів і послуг; економічною свободою, свободою підприємництва; мотивацією до господарської діяльності (основним мотивом є прибутковість); вільною конкуренцією і вільним ціноутворенням; автоматичним регулюванням господарських відносин і розподілу вироблених благ через ринок (втручання держави в економічні процеси мінімальне і виважене); мобільність ресурсів; поінформованістю господарюючих суб’єктів (однаковий доступ їх як до інформації, так і до досягнень науково-технічного прогресу); глобалізацією економічних зв’язків.
Наявність на ринку значної кількості незалежних покупців та продавців, свобода вибору при прийнятті ними економічних рішень створюють передумови виникнення конкуренції як характерної ознаки ринкової економіки. Економічна свобода та конкуренція властиві ринковій економіці служать основою вільного ціноутворення. Свобода економічного вибору та вільне ціноутворення лежить в основі механізму функціонування ринкової економіки та забезпечують її рівновагу. Кожен виробник, переслідуючи особисті інтереси – збільшення прибутку, виготовляє тільки необхідні
суспільству товари та послуги, раціонально використовує виробничі ресурси, що в кінцевому забезпечує зростання економічної ефективності. Тут спрацьовує “невидима рука ринку”. Втручання держави в господарську діяльність є обмеженим: вона здійснює макроекономічне регулювання, нейтралізує негативні сторони функціонування ринкової економіки, виконує ті функції, що їх не можуть чи не хочуть виконувати інші суб’єкти господарської діяльності.
Таким чином, важливими принципами функціонування ринкової економіки є принцип раціональності поведінки господарюючих субєктів, що полягає в прагненні максимізувати корисність; свобода підприємництва і вибору; принцип егоїстичного індивідуалізму (те, що вигідно індивіду, - вигідно суспільству), тобто особиста зацікавленість як головний мотив господарської поведінки; конкуренція і обмеженість державного втручання в економіку.
Сучасна ринкова економіка характеризується наявністю взаємопов’язаних ринків – товарів і послуг, виробничих ресурсів, фінансових ресурсів, науково-технічних розробок та ін .
Ринок – це механізм, який забезпечує купівлю і продаж товарів і послуг та процес ціноутворення. З точки зору економічної теорії ринок можна визначити як сукупність економічних відносин між людьми з приводу купівлі-продажу товарів та визначення їх ціни.
купівлі-продажу товарів та визначення їх ціни.
Для сучасного ринку характерні економічна свобода, конкуренція, мобільність ресурсів, автономність дій учасників ринку, поінформованість суб’єктів, соціалізація та глобалізація економічних зв’язків.
Ринок є складним і різноманітним явищем економічного життя. Тому для його структурування виділяють різні критерії.
Ринок товарів і послуг об’єднує ринок споживчих товарів і ринок засобів виробництва.
Споживчий ринок – це той, на якому домашні господарства купують товари і послуги для задоволення власних потреб.
Ринок засобів виробництва – це той, де купуються і продаються засоби виробництва, тобто елементи фізичного капіталу, інвестиційні товари з метою задоволення виробничих потреб.
Ринок ресурсів об’єднує:
- ринок землі, де купуються і продаються земельні ділянки і формується ціна землі. Ціна землі залежить від попиту на землю, оскільки пропозиція землі є абсолютно нееластичною.
- ринок праці, який забезпечує працевлаштування робочої сили. Ціною праці є заробітна плата, яка формується залежно від співвідношення між попитом і пропозицією на ринку праці. Попит на працю – це вакантні робочі місця. Попит на працю створюють підприємці. Його величина в першу чергу залежить від продуктивності праці. Пропозиція праці – це працівники певної кваліфікації, фаху, спеціальності, які хочуть і спроможні працювати за певного рівня заробітної плати.
Фінансовий ринок об’єднує ринок грошей і капіталів, ринок цінних паперів і валютний ринок. Фінансовий ринок – це місце, де продають фінансові активи (гроші, векселі, облігації, іноземну валюту), у результаті чого формується процентна ставка, курс цінних паперів і валюти.
Ринок грошей – це ринок, де надаються короткострокові кредити з метою купівлі будь-яких товарів, перш за все споживчих.
Ринок капіталів – це ринок, де надаються довгострокові кредити терміном понад 1 рік з метою купівлі капітальних благ.
Спільним для цих ринків є те, що тут продається право використовувати певну суму грошей протягом певного періоду часу за відповідну плату.
Ціною на ринку грошей і капіталу є банківський відсоток.
Кредит – це надання грошей у позику на засадах терміновості, повернення і платності.
До фінансового ринку відносять ще ринок цінних паперів (фондовий) – це ринок, де купуються і продаються акції та облігації. Цінні папери – це кредитно-боргові зобов’язання продавця цінних паперів перед покупцем. Вони представлені акціями, облігаціями, векселями, варантами, ф’ючерсними контрактами, сертифікатами, чеками та ін. Основними видами цінних паперів є акції та облігації, всі інші – похідні від них.
Акція – це безтерміновий цінний папір, який засвідчує участь його власника у статутному фонді акціонерного товариства, дає право на отримання прибутків у вигляді дивідендів, а також на участь в управлінні акціонерним товариством і розподілі майна при його ліквідації.
Акції бувають: прості – вони дають право на один голос і на відповідну частку активів компанії та її доходу, дивіденди залежать від суми прибутку товариства за підсумками року; привілейовані – дають гарантований дохід у вигляді фіксованих відсотків незалежно від розміру прибутку, але не дають права голосу на зборах акціонерів. Вони дають власнику право на отримання в першу чергу частини майна у разі ліквідації товариства і повернення йому номінальної вартості акції за вимогою. Певні акції цього виду дають право отримувати надприбуток (додатковий дивіденд) або заощаджений дивіденд (невиплачені дивіденди за кілька років). Такі акції називають кумулятивними; іменні – це грошовий документ, зареєстрований у книгах компанії на ім’я власника, продати їх можна лише з дозволу компанії, рух таких акцій реєструється у спеціальних книгах; на пред’явника – ім’я їх власника не вказується.
Облігація – це цінний папір, що засвідчує внесення його власником певних коштів і підтверджує зобов’язання емітента відшкодувати власникові номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений у ньому термін із виплатою фіксованого відсотка.
Ринок цінних паперів складається з:
- первинного ринку – тут здійснюється емісія та продаж державних
облігацій, а також акцій і облігацій, які випускаються акціонерними
компаніями, за номінальною ціною;
- вторинного ринку – тут відбувається перепродаж цінних паперів за
курсовою ціною, яка формується під впливом попиту і пропозиції.
Курс акцій залежить від розміру дивідендів і банківського відсотка по
депозитних вкладах:
100%
R
D
КА ,
де КА – курсова ціна акції;
R – банківський відсоток (%);
D – розмір дивідендів (грн.)
До фінансового ринку також відносять валютний ринок – це система
відносин щодо купівлі-продажу іноземних валют і визначення їх ринкової
ціни (курсу) і платіжних документів у різних національних валютах за
вільними ринковими.
Ефективне функціонування ринкової економіки можливе за наявності
досконалої та стабільно функціонуючої ринкової інфраструктури. Вона
включає сукупність елементів, які забезпечують безперебійне
функціонування господарських зв’язків між суб’єктами ринкової економіки –
підприємствами, установами та державою. Визначальними складовими
інфраструктури ринкової економіки є: дворівнева банківська система, яка
включає центральний банк (в Україні - Національний банк України) та
комерційні банки. Центральний банк – це некомерційна, як правило,
державна установа, яка здійснює емісію (випуск) грошей та контроль за їх
пропозицією (кількістю в обігу), зберігає резерви комерційних банків і
ощадних установ та надає їм кредити, здійснює міжбанківські розрахунки,
проводить грошово-кредитну політику в державі; комерційні банки – це
приватні установи, які можуть бути універсальними та спеціалізованими
(ощадними, інвестиційними, іпотечними, інноваційними,
зовнішньоторговельними). Основна функція комерційних банків – це
акумулювання (прийом на зберігання) тимчасово вільних грошових засобів
підприємств, організацій і населення та надання їх у позику клієнтам під
проценти. Вони здійснюють грошові розрахунки між клієнтами, випускають
за їх дорученням цінні папери та здійснюють довірчі операції. Комерційні
банки працюють заради прибутку. Біржі – організовані ринки, які, як
правило, мають фіксований склад членів та строгі правила функціонування.
Розрізняють такі види бірж: товарні, фондові, праці (бюро по
працевлаштуванню), де зосереджується облік безробітних та збирається
інформація про вільні робочі місця, валютні. Крім цього, до інфраструктури
відносять інвестиційні фонди (компанії) та трастові компанії, страхові
компанії тощо.
Ринкова система господарювання, порівняно з командно-адміністративною, є гнучкішою і мобільнішою. Вона здатна пристосовуватись до внутрішніх і зовнішніх умов функціонування, які безперервно змінюються, завдяки державному регулюванню. Еволюція ринкової економіки довела, що ринок з його принципами і регулюванням здатні до взаємодії і взаємодоповнення. Ринкову економіку другої половини ХХ ст.. можна визначити як змішану економічну систему.
Змішана економіка – це економічна система, яка базується на ринкових відносинах і передбачає використання елементів адміністративно – командної економічної системи. Вона характеризується:
- плюралізмом форм власності, тобто пануючою є приватна власність, але разом з тим має місце державна та інші форми власності;
- розвиток приватного підприємництва і формування державного сектору економіки;
- наявність макроекономічного прогнозування і програмування;
- модифікація ринкового ціноутворення на основі впровадження державного регулювання цін;
- розподіл і перерозподіл національного доходу на основі формування державного бюджету та державних фінансів;
- соціальний захист населення, регулювання умов, оплати і ринку праці;
- підтримка конкурентного середовища і запобігання монополізації економіки;
- грошово-кредитне регулювання;
- державне регулювання науково-технічного та інноваційного розвитку.
Отже, змішана економічна система базується на гнучкому механізмі державного втручання у соціально-економічні процеси, яке спрямоване на подальше зростання ефективності суспільного виробництва, забезпечення безкризового розвитку, економічне зростання і покращення добробуту населення.
