Форма суспільного виробництва – це певний спосіб організації господарської діяльності.
Людство пройшло довгий історичний шлях розвитку і знало дві основні форми організації суспільного виробництва: натуральну і товарну. Історично першою формою суспільного виробництва було натуральне господарство.
Натуральне (самодостатнє) виробництво – це такий тип організації виробництва, при якому люди виробляють продукти для задоволення своїх власних потреб, тобто продукти праці не набувають товарної форми і призначені для власного та внутрішнього господарського споживання безпосередніми виробниками. Його ознаки:
- виробництво здійснюється для власних (внутрішніх) потреб виробника;
- замкненість економічної діяльності (економічно самостійне господарство опирається на власні ресурси і забезпечує себе усіма життєвими благами);
- нерозвинений поділ праці (універсалізація праці);
- переважає ручна праця, примітивні засоби виробництва та найпростіша організація праці;
- визначальна роль у збільшенні обсягів виробництва належить приросту ресурсів;
- відсутність, або випадковий характер обміну;
- примітивність, рутинність виробництва.
На зміну натурального господарства прийшло товарне виробництво, розвиненіша і ефективніша форма суспільного виробництва.
Товарне виробництво – це такий тип організації виробництва, за якого продукти виробляються для продажу на ринку, для їх обміну, який базується на суспільному поділі праці та економічній відокремленості виробників.
Основні передумови і ознаки товарного виробництва:
- суспільний поділ праці;
- економічна відокремленість виробництва на основі приватної власності;
- ринковий зв’язок між виробником і споживачем;
- еквівалентність обміну;
- виробництво для задоволення не власних потреб, а для обміну;
- економічна конкуренція.
Розрізняють два типи товарного виробництва: просте і розвинене. При простому товарному виробництві процес виробництва здійснюється власниками засобів виробництва. Це дрібне виробництво самостійних ремісників і селян, що працюють на ринок. Гроші, отримані від продажу своєї продукції, використовують для задоволення власних потреб у певних товарах. Розвинене товарне виробництво базується на найманій праці і машинній індустрії. Це вищий і ефективніший ступінь товарної організації господарства, притаманний капіталістичному суспільству.
Просте і розвинуте товарне виробництво мають як спільні, так і відмінні риси.
Просте товарне виробництво
Розвинене товарне виробництво
Базується на особистій праці дрібного власника засобів виробництва;
Мета - задоволення потреб виробника і членів його сім’ї;
Продукт праці належить виробнику;
Виробництво товарів має обмежений характер;
Незначні масштаби випуску товарів, переважно ручна праця.
Базується на застосуванні найманої праці;
Мета – одержання прибутку;
Поділ і кооперування праці;
Загальний, панівний характер виробництва; все, що виробляється стає товаром, товаром стає і робоча сила;
Великі масштаби виробництва, передова техніка, механізована праця.
Спільним для обох типів є приватна власність, суспільний поділ праці, ринкова форма зв’язків, конкуренція.
Усі результати товарного виробництва виступають у формі товарів.
Товар – продукт виробництва, виготовлений для продажу, а не для власного споживання; це економічне благо, що задовольняє певну потребу людини і використовується для обміну. Він характеризується:
споживчою вартістю – здатністю задовольняти певну потребу;
вартістю – витратами праці на його виробництво. Вартість товару проявляється у своїй зовнішній формі – міновій вартості. Це певне кількісне співвідношення, у якому один товар обмінюється на інший.
Закон вартості є законом функціонування і розвитку товарного виробництва, він регулює зв’язки між товаровиробниками, а також розподіляє і стимулює суспільну працю в умовах товарного виробництва.
Закон вартості – це закон, який передбачає, що виробництво і обмін товарів можуть здійснюватися на основі їхньої вартості, тобто як обмін еквівалентів.
У ринковій економіці закон вартості виконує такі функції:
- стихійно регулює суспільне виробництво;
- стимулює розвиток продуктивних сил суспільства;
- обумовлює економічну і соціальну диференціацію товаровиробників.
Згідно сучасної неокласичної теорії товар характеризується корисністю, цінністю, рідкістю. Корисність блага у неокласиків, на відміну від споживчої вартості, є поняттям суб’єктивним, індивідуальним для кожної конкретної людини. Вона показує ступінь задоволення, яке отримує людина від споживання того чи іншого товару чи їх наборів. Ступінь корисності блага – це його цінність. А цінність залежить від запасу (кількості) даного товару, нагальності у ньому споживача, тобто, цінність благ залежить від їх рідкості. Рідкість відображає обмеженість ресурсів для задоволення безмежних потреб суспільства. Цінність виступає основою для визначення вартості товару. Таким чином, люди оцінюють товари і послуги не тільки тому, що на їх виробництво затрачена праця, а й тому, що вони мають корисність.
