Для того щоб визначити, чи відповідає повітряне середовище даного приміщення встановленим нормам, необхідно кількісно оцінити кожний з його параметрів.
Температуру вимірюють ртутними чи спиртовими термометрами. В приміщеннях зі значними тепловими випромінюваннями використовують парний термометр що складається з двох термометрів (із зачорненим та посрібленим резервуаром. Для неперервної реєстрації температури навколишнього повітряного середовища застосовують самозаписувальні прилади — термографи. Температуру повітря вимірюють у кількох точках робочої зони, як правило на рівні 1,3 -1,5 м від підлоги в різний час. На тих робочих місцях, де температура повітря біля підлоги помітно відрізняється від температури повітря верхньої зони приміщення, вона вимірюється й на рівні ніг (0,2—0,3 м від підлоги).
Відносна вологість повітря (відношення фактичного вмісту маси водяних парів, що містяться в даний час в 1 м3 повітря, до максимально можливого їх вмісту поданій температурі) визначається психрометром Августа, гігрометром та гігрографом.
Для вимірювання швидкості руху повітря використовують крильчасті (0,3 - 0,5 м/с) та чашкові (1 -20 м/с) анемометри, а для визначення малих швидкостей руху повітря (менше 0,5 м/с) — термоанемометри та кататермометри.
Температура нагрітих поверхонь вимірюється за допомогою електротермометрів з, термопар та інших контактних приладів.
Для вимірювання інтенсивності теплового опромінення використовують термостовбці, спеціальні радіометри.
