Центром інвестицій називають такий підрозділ, керівник якого
контролює як витрати та доходи, так і розподіл та використання
прибутку. Це можуть бути підрозділи на самостійному балансі,
філії, дочірні підприємства і т. ін.
Оцінку діяльності таких підрозділів здійснюють головним
чином за показниками прибутковості інвестицій (відношення
прибутку до величини інвестованого капіталу). З цією метою
визначають та аналізують фінансові коефіцієнти.
1. Рентабельність інвестованого капіталу =
Капітал
Операційний прибуток .
Орієнтовне значення цього показника для оцінки роботи
підприємства:
0 – 10% погано,
10 – 15% задовільно,
15 – 20% середньо,
20 – 25% добре,
25 – 30% відмінно,
більше 30% чудово.
2. Рентабельність продаж = Виручка
Операційний прибуток
.
3. Оборотність активів = Капітал
Виручка
.
Взаємозв’язок коефіцієнтів:
Рентабельність продаж Оборотність активів = Рента_
бельність інвестованого капіталу.
4. Коефіцієнт виручки (маржинального доходу) = .
Виручка
МД
5. Точка беззбитковості = .
Коефіцієнт маржинального доходу
Постійні витрати
6. Операційний важіль = .
Сумарні витрати
Постійні витрати
7. Частка оборотного капіталу у виручці = .
Виручка
Оборотний капітал
8. Оборотність основних засобів = .
Основні засоби
Виручка
9. Термін оборотності дебіторської заборгованості =
= . 365 .
Виручка
При розрахунку показників прибутковості інвестицій та за6
лишкового прибутку необхідно враховувати капітал і прибуток,
що контролюються менеджером. Капітал бажано брати в серед6
ньому за звітний період. Оцінка капіталу може бути за первіс6
ною або залишковою (балансовою) вартістю. Кожна має свої
переваги і недоліки. Перша виключає вплив методів нарахуван6
ня амортизації на кінцевий показник і стимулює менеджера до
оновлення основних засобів, а друга більш адекватно характери6
зує ефективність використання засобів у різних підрозділах (при
їх порівнянні). Вибір методу оцінки засобів залежить від цілей
аналізу та проблем управління.
Для оцінки перспектив діяльності центрів інвестицій важ6
ливого значення набуває своєчасне виявлення та попередження
загрози банкрутства. Для цього використовують різні методи: Z6
рахунки (Е. Альтмана, Р. Ліса та ін.), А6рахунки
Економічна модель ціноутворення
Основною характеристикою економічної моделі є припущен6
ня, що підприємство прагне встановити ціну на такому рівні,
який забезпечує максимальний прибуток. Відомо, що між ціною
і попитом існує взаємозв’язок, який називають ціновою елас6
тичністю попиту.
Еластичний попит – це така залежність між ціною товару і обсягом його реалізації, при якій незначне підвищення ціни веде до значного зменшення попиту на товар (обсягу його реалізації).
Еластичний попит характерний для товарів, які не є предметами
першої необхідності або для яких є аналогічні і більш доступні
замінники.
Передбачення еластичності ціни дозволяє виявити динамі6
ку маржинального доходу та маржинальних витрат і визначити
динаміку загальної суми прибутку. Ціна, при якій маржиналь6
ний прибуток буде найбільш високим, вважається оптималь6
ною.
Практично сумарний доход від продажів ніколи не зростає
суворо пропорційно обсягу реалізації: спочатку він зростає про6
порційно, потім швидкість приросту зменшується, а потім може
зменшуватися і ціна. Відбувається це тому, що при насиченні
ринку відповідним товаром для залучення додаткових покупців
доводиться знижувати ціни, а це може за певних умов призвести
до зменшення сумарного доходу. Тобто сумарний доход від про6
дажів збільшується при зростанні обсягу виробництва до певних
розмірів.
Оптимальний обсяг продажів – це такий обсяг, при якому
сума прибутку буде максимальною (рис. 9.6).
При оптимальному обсязі продажів маржинальний доход
від продажу одиниці продукції дорівнює маржинальним витра6там на її виробництво. На цій залежності і побудована еконо6
мічна модель визначення оптимальної ціни товару та обсягу його
продажів. На практиці іноді дуже важко, а часто неможливо, встано6
вити взаємозв’язок ціни і обсягу реалізації, особливо коли
підприємство випускає великий асортимент продукції. Крім того,
попит зумовлюють і такі фактори, як якість продукції, реклама,
післяпродажне обслуговування, кредитні умови і т. ін., вплив
яких складно прогнозувати.
Але незважаючи на ці недоліки, економічна модель дійсно
дає можливість адекватно реагувати на залежність ціни і попиту
навіть тоді, коли її неможливо точно виміряти: передбачаючи
еластичність попиту, можна правильно встановити рівень торго6
вельних націнок і т. ін. Але дуже важливим у всіх випадках ціно6
утворення є правильне вимірювання витрат.
Професор Р.Купер (США) першим запропонував назву «по6
операційний облік» (activity6based costing, ABC), мета якого якомога
точніше розподіляти накладні витрати. Поопераційний облік витрат
став основою калькулювання собівартості за видами діяльності.
АВС6метод – це результат удосконалення традиційного ме6
тоду калькулювання повних витрат, при якому накладні витрати
розподіляються спочатку між основними підрозділами, а потім
відносяться на об’єкти калькуляції пропорційно одній поперед6ньо обраній базі (як правило, прямим витратам праці). У XVIII6
XIX ст. це було правильно, тому що в основі виробництва знахо6
дилася жива праця, а механізми відігравали допоміжну роль. Тому
частка накладних витрат була порівняно невисокою, а конку6
ренція – незначною. У нових умовах, при значному зростанні
рівня накладних витрат, виникла проблема більш конкретного уп6
равління останніми, об’єктивного визначення собівартості окре6
мих видів продукції з метою правильного формування ціни та виз6
начення прибутковості виробництва. АВС6метод націлено на ви6
рішення саме цих проблем шляхом більш точного розподілу на6
кладних витрат, визначення факторів, що впливають на їх рівень.
При цьому методі підприємство розглядається як сума ро6
бочих операцій, що визначають його специфіку. Згідно з АВС6
методом робоча операція повинна мати індекс6вимірник вихід6
ного результату – кост6драйвер (фактор витрат). Наприклад, вит6
рати на утримання складу можна віднести на ті матеріали, які там
зберігаються, пропорційно зайнятій ними площі (обсягу або масі)
та тривалості періоду зберігання (м2 дн.; тонни дні тощо).
Дослідження, проведене серед великих підприємств Англії,
показало, що 15% таких підприємств застосовують повністю ме6
тоди АВС, 8% – частково, а 77% – взагалі не використовують
методи АВС. Частіше цей метод застосовують підприємства фінан6
сово6комерційні, сфери обслуговування та роздрібної торгівлі,
рідше – виробничі.
Метод калькулювання на основі діяльності орієнтований на
скорочення тривалості процесу виробництва. При цьому вихо6
дять не з положення, що «продукція споживає ресурси», а з по6
ложення, що продукція споживає процеси (операції), а вже ос6
танні «споживають» певні ресурси. Цей підхід обумовлено тим,
що технологічний час становить не більше 15% часу виробницт6
ва, а решта – це операції транспортування, зберігання, контро6
лю і т. ін., які зумовлюють збільшення витрат, але нічого не
додають до споживної вартості виробу.
Калькулювання на основі діяльності передбачає спочатку
групування накладних витрат за основними видами діяльності
(операціями), а потім розподіл їх між видами продукції, виходя6
чи з того, які види діяльності і в яких розмірах необхідні для
виготовлення кожного виду продукції. З цією метою всі операції
з виготовлення продукції поділяють на чотири групи і для кож6
ної операції визначають кост6драйвер (фактор витрат):
1) діяльність на рівні одиниці продукції (окремого виробу) –
обробка сировини, розкрій матеріалів, зварювання, свердліннятощо. Факторами витрат тут можуть бути: людино6години, ма6
шино6години, маса сировини і т. ін.;
2) діяльність на рівні партії виробів – наладка устаткуван6
ня, зберігання сировини, транспортування готової продукції тощо.
Факторами витрат тут можуть бути: кількість наладок устатку6
вання, маса матеріалів, готової продукції і т. ін.;
3) діяльність на рівні виду продукції – проектування вироб6
ництва, збереження умов виробництва, контроль якості тощо.
Факторами витрат на цьому рівні можуть бути: час проектуван6
ня, кількість перевірок якості і т. ін.;
4) діяльність на рівні підприємства – утримання офісу, охо6
рона, освітлення, навчання персоналу тощо. Факторами витрат
тут можуть бути: площа офісу, час навчання персоналу і т. ін.
Накладні витрати, що мають спільний фактор, об’єднують6
ся в однорідні групи, а потім розподіляються між виробами про6
порційно обсягу використаного фактора витрат для виготовлен6
ня того або іншого виробуОтже, принципова відмінність традиційної системи кальку6
лювання і системи калькулювання на основі діяльності полягає у
підході до розподілу накладних витрат. Такі розрахунки (за АВС6
методом) дають більш точну характеристику прибутковості окре6
мих видів продукції з урахуванням повних витрат, адже при цьому
методі постійні витрати розглядаються як довгострокові змінні.
