Аналіз взаємозв’язку витрат, обсягу діяльності та прибутку часто називають аналізом чутливості. Він спрямований на дослідження змін, які відбуваються з операційним прибутком підприємства під впливом змін певних параметрів його діяльності. Такими факторами насамперед є ціна реалізації продукції, обсяг продажу та витрати підприємства. Взаємозв’язок між витратами, обсягом діяльності та прибутком формує основну модель фінансової діяльності суб’єкта господарювання. За його допомогою можна отримати відповіді на такі питання:
- який прибуток отримає підприємство при певному обсязі діяльності;
- скільки продукції необхідно реалізувати для отримання запланованої величини прибутку;
- який має бути обсяг діяльності для покриття всіх витрат та отримання прибутку;
- яку величину витрат при існуючому обсягу продажу може дозволити підприємство, щоб не потрапити в зону збитків тощо.
Отже, можна вважати, що призначення цього аналізу полягає у визначенні певних показників (витрат, обсягу реалізації, прибутку) при заданих параметрах інших показників.
Отриманню прибутку та його максимізації сприяють різноманітні поточні управлінські рішення (наприклад, прийняття нового замовлення, припинення випуску певної продукції, оптимізація структури випуску, визначення мінімально можливої ціни реалізації тощо). Вони передбачають здійснення аналізу витрат при виборі певного напрямку дій. Тому розуміння залежності між витратами, обсягом діяльності та прибутком є необхідною умовою для планування майбутніх операцій підприємства та прийняття управлінських рішень на короткострокову перспективу. Таким чином, завдання керівництва полягає в тому, щоб здійснювати управління кожним фактором, який впливає на прибуток, для збільшення рентабельності підприємства в цілому.
Слід відмітити, що аналіз «витрати — обсяг — прибуток» дещо спрощує реальну картину бізнесу. Тому необхідно звернути увагуна ряд припущень, що покладені в основу аналізу «витрати — обсяг діяльності — прибуток» і обмежують сферу його застосування. До таких припущень відносять:
- ціна реалізації продукції не залежить від обсягу її продажу;
- всі витрати підприємства слід розглядати як змінні, або як постійні;
- протягом періоду, що аналізується, поведінку витрат та доходів можна описати лінійною функцією (змінні витрати прямо залежать від обсягів діяльності підприємства, а постійні витрати залишаються незмінними);
- єдиним фактором, що впливає на витрати та доходи, є обсяг продажу;
- обсяги виробництва та продажу однакові;
- підприємство виготовляє і реалізує один вид продукції або в нього стабільна номенклатура випуску.
Якщо одне або більше припущень не дотримуються, то застосування аналізу «витрати — обсяг — прибуток» може призвести до некоректних результатів, і як наслідок, прийняття на їх основі неправильних рішень.
Аналіз «витрати — обсяг — прибуток» заснований на принципах калькулювання за змінними витратами (метод «директ-кост»). Тому для здійснення аналізу «витрати — обсяг — прибуток» усі витрати підприємства поділяють на змінні та постійні. У зв’язку з цим доцільно згадати класифікацію витрат з метою прийняття рішень, розглянуту в темі 2. При цьому, основну увагу слід зосередити на визначенні їх поведінки, оскільки це дозволить зрозуміти вплив зміни обсягу діяльності на прибуток підприємства.
Зв’язок між витратами, обсягом діяльності та прибутком можна відобразити двома шляхами: за допомогою формул або у вигляді графіків.
У найпростішому вигляді залежність прибутку від величини витрат та обсягу діяльності звичайно представляють так:
Операційний прибуток = Загальні доходи – Загальні витрати.
Якщо прийняти до уваги рівень діяльності, а саме обсяг продажу і поведінку витрат, то це рівняння можна трансформувати у такий спосіб:
або
(5.1)
На підставі рівняння за формулою 5.1 можна виділити такі основні способи збільшення прибутку підприємства:
- збільшити ціну продажу за одиницю продукції;
- знизити змінні витрати на одиницю продукцію;
- знизити постійні витрати;
- збільшити кількість реалізованих одиниць продукції.
Розглянемо застосування аналізу «витрати — обсяг — прибуток» для вирішення деяких питань, які виникають в ході поточної діяльності підприємства, застосовуючи формулу 5.1.
Визначення обсягу реалізації для отримання запланованої величини операційного прибутку. Для відповіді на питання, скільки продукції необхідно реалізувати підприємству для отримання запланованої величини прибутку, застосовують такі формули:
(5.2)
Зверніть увагу, у який спосіб формується знаменник формули 5.2. Вказана в ньому величина має назву коефіцієнт маржинального доходу. Слід відмітити, що поняття «маржинальний дохід» і «коефіцієнт маржинального доходу» є інструментами аналізу «витрати — обсяг — прибуток» і часто застосовуються для прийняття поточних управлінських рішень.
Нагадаємо, що маржинальний дохід, який розглядався в темі 4, це різниця між доходом від реалізації та змінними витратами підприємства. Цей показник являє собою так званий резерв, який формується в ході поточної господарсько-фінансової діяльності підприємства для покриття постійних витрат і формування прибутку. Звідси приріст маржинального доходу завжди означає приріст прибутку. Внаслідок прийняття управлінських рішень величину цього показника можна скоригувати на короткий період часу. Тому маржинальний дохід — основний об’єкт управління та уваги керівництва підприємства.
Він означає, яку величину маржинального доходу приносить кожна гривня доходу від реалізації для покриття постійних витрат та отримання прибутку. Коефіцієнт маржинального доходу характеризує величину, на яку змінюється прибуток при зміні обсягу реалізації. Отже, його можна використовувати для розрахунку впливу зміни обсягу діяльності на величину прибутку. Зауважте, що цей показник не залежить від обсягу випуску або продажу продукції. Тому він краще характеризує ефективність виробництва того чи іншого виду продукції в короткостроковій перспективі, ніж рентабельність.
Застосовуючи поняття коефіцієнту маржинального доходу, формулу 5.2 можна подати у такому вигляді:
Визначення величини прибутку при запланованому обсягу реалізації. Розрахунок прибутку, який буде отриманий при запланованому обсягу діяльності підприємства, здійснюється за формулою, яка отримана через трансформування формули 5.1.
Якщо величина операційного прибутку, визначеного за бухгалтерськими принципами, дорівнює прибутку, що є базою оподаткування відповідно до податкового законодавства, то чистий прибуток підприємства визначають так:
Визначення точки беззбитковості. За певних умов метою суб’єкта господарювання є досягнення точки беззбитковості, яку також часто називають критичним обсягом діяльності або порогом рентабельності. Точка беззбитковості являє собою такий обсяг діяльності підприємства, при якому доходи дорівнюють витратам. Відповідно фінансовий результат дорівнює нулю. Тобто, це обсяг реалізації, після досягнення якого підприємство починає отримувати прибуток.
.
Точку беззбитковості можна розглядати як беззбитковий обсяг продажу у натуральних одиницях або у грошовому вимірі, а також як беззбиткову виробничу потужність. Виробнича потужність — це обсяг виробництва продукції, який підприємство може виконати в даний період часу при реально існуючій величині виробничих ресурсів. Таким чином, визначення критичного обсягу діяльності відбувається за допомогою таких формул, які отримані шляхом трансформування формули 5.1:
.
або
або
Таким чином, як видно із вищенаведених формул досягнення точки беззбитковості залежить від двох ключових факторів:
1) обсягу постійних витрат, тобто величини витрат, які не залежать від обсягів діяльності, але мають бути покриті результатами поточної діяльності;
2) коефіцієнту маржинального доходу, тобто відносної ефективності поточної діяльності, яка виражається у швидкості зростання маржинального доходу і відповідно прибутку підприємства.
Зверніть увагу, що при досягненні підприємством беззбиткового стану діяльності маржинальний дохід дорівнює постійним витратам підприємства. Отже, при перевищенні критичного обсягу реалізації маржинальний дохід від кожної проданої одиниці продукції буде формувати прибуток підприємства. Іншими словами сума маржинального доходу від кожної проданої одиниці продукції складатиме величину прибутку підприємства при заданому обсязі реалізації.
Визначення зони безпеки діяльності підприємства. Визначення так званої зони безпеки підприємства пов’язано з розрахунком запасу міцності. Запас міцності являє собою максимально припустиме зменшення обсягу діяльності підприємства без ризику отримати збиток. Тобто, запас міцності — це рівень поточної діяльності суб’єкту господарювання, що перевищує точку беззбитковості. Цей показник можна розраховувати як в грошовому, так і в натуральному вимірі, а також порівнюючи фактичне та беззбиткове завантаження виробничих потужностей.
Відповідно коефіцієнт запасу міцності — це відносне падіння обсягів реалізації, яке може дозволити собі підприємство до досягнення точки беззбитковості
Зауважте, що запас міцності буде змінюватися у відповідності з коливаннями обсягу продажу, величини постійних витрат та значення коефіцієнту маржинального доходу, оскільки критичний обсяг діяльності визначається рівнем постійних витрат і коефіцієнтом маржинального доходу. Звідси, збільшення запасу міцності при незмінних обсягах діяльності та коефіцієнту маржинального доходу можна досягти лише шляхом зменшення рівня постійних витрат.
Таким чином, основне призначення аналізу «витрати — обсяг — прибуток» полягає у можливості визначити значення кожної із складових цього аналізу за умови внесення змін в діяльність підприємства.
Другим шляхом для відображення взаємозв’язку між витратами, обсягом діяльності та прибутком є побудова графіків.
Графік беззбитковості демонструє рівень постійних та змінних витрат і величину доходу від продажу за різних обсягів діяльності підприємства (рис. 5.1).
Рис. 5.1. Графік беззбитковості
Значення цього методу аналізу полягає в тому, що він дозволяє виявити і наочно відобразити залежності між доходами та витратами підприємства і відповідно динаміку зміни величини прибутку. При його побудові лінія повних витрат формується шляхом додавання до величини постійних витрат змінної складової. Лініядоходу від реалізації будується з точки з нульового значення. Обидві лінії (доходу та повних витрат) перетинаються в точці беззбитковості.
Інший спосіб графічного аналізу беззбитковості — побудова графікумаржинального доходу (рис. 5.2). Цей графік дає можливість виявити динаміку приросту прибутку підприємства, який тотожній приросту маржинального доходу. Для його побудови спочатку відображають лінію змінних витрат, а потім постійних. Як видно із графіку загальний маржинальний дохід збільшується прямо пропорційно обсягу продажу.
Рис. 5.2. Графік маржинального доходу
Зверніть увагу, що на обох графіках величина прибутку характеризується відстанню між лінією доходу від продажу та лінією повних витрат.
Графік прибутку описує залежність прибутку від зростання обсягу діяльності. Як видно з рис. 5.3, різниця між обсягом продажу і змінними витратами (тобто маржинальний дохід) зрівнюється з постійними витратами в точці беззбитковості. Праворуч від точки беззбитковості маржинальний дохід перевищує постійні витрати і формує прибуток. Коефіцієнт маржинального доходу являє собою кут лінії прибутку на графіку. Чим більше цей коефіцієнт, тим ближче до початку координат розташована точка беззбитковості. Використовуючи цей графік, можна визначити ступінь впливу зміни обсягу випуску на величину прибутку, якщо всі інші фактори залишаються незмінними.
