. Односкладні речення - специфічні за будовою і змістом синтаксичні одиниці. З погляду структурного ця особливість виявляється в наявності лише одного головного члена, а з погляду семантичного - у своєрідності висловлюваної ним думки. Односкладні речення з головним членом, формально уподібненим із присудком, позначають дію та діяча, але в одних конструкціях діяч фіксується як конкретний, точно визначений, в інших - як неозначений або узагальнений, ще в інших - як зовсім відсутній або пасивний. Речення з головним членом, формально уподібненим з підметом, констатують буття, наявність певних предметів, явищ, процесів у природі.
Отже, односкладними називаються речення, в яких суб'єкт і предикат думки виражаються одним головним членом речення і не потребують поповнення другим головним членом.
Односкладні речення можуть бути поширеними й не поширеними, повними й неповними.
Вид односкладного речення: Означено – особові (дію виконує певна особа, яку можна встановити)
- дієслово у формі 1-ї чи 2-ї особи теперішнього або майбутнього часу;
- дієслово наказового способу.
Неозначено- особові (дію виконує невизначена особа)
- дієслово у формі 3-ї особи множини;
- дієслово минулого часу у формі множини;
Безособові (дія або стан, що мисляться незалежно від активного діяча)
- дієслово у формі 3-ї особи множини;
- безособове дієслово; безособові форми на -но, -то; особове дієслово в значенні безособового;
- прислівник (часто сполучається з дієсловом-зв'язкою);
- інфінітив;
- заперечне слово нема (немає).
Узагальнено- особові (дія сприймається узагальнено як властива будь-якій особі)
• дієслово у формі 2-ї особи однини;
• дієслово 1-ї або 3-ї особи множини.
Називні (ствердження існування предмета чи явища)
іменник у формі називного відмінка.
Називні — речення, у яких стверджується існування якихось предметів чи явищ.
Не є називними речення, у яких означення стоїть після підмета, бо тоді воно виконує функцію іменної частини складеного присудка.
Якщо в реченні є будь-яка обставина, то це речення не називне, а двоскладне з пропущеним присудком. Називні речення завжди є повними.
До означено-особових речень належать речення без підмета (який уособлюється з я, ми) та речення зі звертаннями, наказами, проханнями.
До узагальнено-особових речень найчастіше належать прислів'я та приказки, у яких дієслово уособлюється із займенником ти.
Генітивні речення (у яких головний член речення виражений сполукою заперечного слова немає (нема) з іменником у формі родового відмінка) іноді вважають безособовими, іноді виділяють в окремий розряд.
