. Додаток — другорядний член речення, що означає предмет, на який спрямовано дію, і відповідає на питання кого?чого?кому?чому? кого?що? ким? чим? на кому? на чому?Додаток найчастіше виражений іменником чи займенником, рідше — прикметником у значенні іменника чи інфінітивом. Додаток залежить від присудка, рідше — від підмета. Додаток може мати при собі означення.
Обставина — другорядний член речення, який указує на спосіб здійснення дії, її якість або інтенсивність, а також місце, час, причину, мету, умову, з якими пов'язана дія чи вияв ознаки. Обставина відповідає на питання як? яким чином? де? коли? з якою метою? чому? якою мірою? та ін. Обставина залежить від присудка і при собі може мати означення.
Обставина може виражатися:
а) прислівником
б) дієприслівником
в) дієприслівниковим зворотом
г) іменником у непрямих відмінках
ґ) інфінітивом
д) порівняльним зворотом
Відповідно до значення виокремлюють такі види обставин:
- місця: (де? куди? звідки?) —
- часу: (коли? відколи? доки?) вказують на час дії, стану, ознаки.
- мети: (для чого? з якою метою?)
- причини: (чому? з якої причини?) означають або причину, або підставу дії, або причину виникнення стану.
- умови: (за якої умови?) означають умову, за якої відбувається дія.
- допустовості: (незважаючи на що?) означають умову, усупереч якій щось відбувається.
- способу дії: (як? яким способом?) позначають якість дії, стану, ознаки або вказують на різні способи здійснення дії чи ознаки або вияву ознаки.
- міри і ступеня: (наскільки? у якій мірі?)
Означення — другорядний член речення, що вказує на ознаку предмета (його якість, властивість, належність, порядок при лічбі). Означення відповідає на питання який? чий? котрий? Означення може залежати від підмета, додатка чи обставини, рідше - від присудка (складеного іменного). Означення може виражатися:
а) прикметником
б дієприкметником
в) дієприкметниковим зворотом
г) іменником у непрямих відмінках
ґ) прислівником
д) інфінітивом:
Узгоджені означення
Узгоджені означення узгоджуються з означуваним словом у роді, числі, відмінку. При цьому зміна форми означуваного слова веде до зміни форми означення. Узгоджені
означення виражаються прикметниками, дієприкметниками, числівниками, займенниками.
Неузгодженні означення
Неузгоджені означення виражаються іменниками, особовими займенниками, прислівниками, інфінітивами, сполученням слів. При цьому зміна форми означуваного слова не веде до зміни форми означення.
Прикладкою називається означення, виражене іменником, яке одночасно визначає, характеризує предмет і дає йому другу назву. Крім іменника, прикладка також може відноситися до займенника або будь-якої іншої частини мови, ужитої в ролі іменника. Прикладка зазвичай узгоджується з означуваним словом у роді, числі й відмінку. Лише прикладки, які є власними назвами гір, озер, станцій, планет, не узгоджуються з означуваним словом у непрямих відмінках. Прикладки бувають непоширені, тобто виражені одним словом, і поширені — виражені кількома словами . Якщо прикладка і означуване слово — загальні іменники, не пояснювані іншими словами, то вони пишуться через дефіс Дуже важливо правильно розрізняти, яке слово в прикладкових сполуках виступає головним, а яке — залежним:
1) Якщо в реченні особа названа власним ім’ям і загальною назвою, то прикладкою виступає загальна назва
2) Якщо особу названо двома загальними назвами, то прикладкою є друга з них, яка пояснює, уточнює першу, і пишуться ці слова через дефіс
3) У поєднанні власної та загальної назв географічних об’єктів прикладкою виступає власна назва. Загальна назва географічного об’єкта може виступати прикладкою до власної, якщо в реченні стоїть після неї або якщо дає їй образну характеристику
4) Прикладками є назви, що конкретизують загальну назву предмета, дають йому образну характеристику. Якщо такі прикладки стоять у реченні після означуваного слова, вони пишуться із ним через дефіс.
