Відмінком називається форма іменника, що передає його синтаксичні відношення до інших слів у словосполученні та реченні.
В українській мові 7 відмінків, кожен із яких відповідає на певне питання:
Називний – хто? Що? Родовий – кого? Чого? Давальний – кому? Чому? Знахідний – кого? Що? Орудний – ким? Чим? Місцевий – на кому? На чому? (), Кличний – хто? Що?
Називний відмінок називають прямим, усі інші – непрямими.
Називний і кличний відмінки вживаються завжди без прийменника, місцевий – лише з прийменником. Родовий, давальний, знахідний, орудний можуть уживатися як із прийменником , так і без нього.
Іменник у називному відмінку в реченні виступає в ролі підмета або присудка.
Іменники в непрямих відмінках у реченні можуть виступати:
А) іменною частиною складеного присудка:
Б) додатком:
В) означенням:
Г) обставинами:
Іменник у кличному відмінку виступає в реченні тільки у ролі звертання.
Відмінювання іменників – це один із засобів зв’язку слів у реченні. Кожний відмінок є втіленням певного типу смислових і синтаксичних відношень. Кожна відмінкова форма твориться за допомогою закінчення та (або) прийменника.
На вибір відмінкового закінчення впливає значення слова, рід, на який звук закінчується основа слова. За ознакою роду й характером основи слова всі іменники поділяються на 4 відміни.
I відміна: іменники чоловічого, жіночого та спільного роду із закінченнями на -а (-я) Микола, суддя, земля, посуха, нероба.
II відміна: іменники чоловічого роду з нульовим закінченням і закінченням на –о:
Іменники середнього роду із закінченнями на -о, -е, -я:
III відміна: Іменники жіночого роду з нульовим закінченням та іменник мати:
IV відміна: Іменники середнього роду із закінченнями на -а (-я) у яких при відмінюванні з’являються суфікси –ат- (-ят-), -ен-:
Іменники І і ІІ відмін за характером кінцевого приголосного основи поділяють на три групи: тверду, м’яку і мішану.
Іменники І відміни:
тверда: основа закінчується на твердий нешиплячий приголосний:
м’яка: основа закінчується на м’який приголосний:
мішана: основа закінчується на шиплячий приголосний (ж, ч, ш, щ):
Іменники ІІ відміни:
тверда: 1) іменники ч.р. з основою на твердий приголосний:
2) іменники с.р. із закінченням –о:
3) іменники ч.р. на –р якщо –р уходить до складу кореня:
4) іменники ч.р. із суфіксами –ар, -ир, -яр, у яких при відмінюванні постійний наголос:
5) іменники іншомовного походження із суфіксами –ер, -ір, -ур, -ор: зефір, інженер, абажур.
Винятки: звір, комар, хабар, долар, панцир, пластир, варвар.
м’яка: 1) іменники ч.р. з основою на м’який приголосний:
2) іменники с.р. на –е:
3) іменники с.р. на –я:
4) іменники ч.р. із суфіксами –ар, -ир, якщо при відмінюванні ці суфікси не наголошені:
Винятки: Ігор, якір, лобур, кучер
мішана: 1) іменники ч.р. з основою на шиплячий:
2) іменники с.р. на –е з основою на шиплячий:
3) іменники ч.р. з основою на –яр, у яких при відмінюванні наголос падає на закінчення:
