«Міжкультурна комунікація» являє собою особливу форму комунікації двох або більше представників різних культур, в ході якої відбувається обмін інформацією та культурними цінностями взаємодіючих культур. Процес міжкультурної комунікації є специфічна форма діяльності, яка не обмежується тільки знаннями іноземних мов, а вимагає також знання матеріальної і духовної культури іншого народу, релігії, цінностей, моральних установок, світоглядних уявлень і т. д. в сукупності визначають модель поведінки партнерів по комунікації. Вивчення іноземних мов та їх використання як засобу міжнародного спілкування сьогодні неможливо без глибокого і різнобічного знання культури носіїв цих мов, їхнього менталітету, національного характеру, способу життя, бачення світу, звичаїв, традицій і т. д. Тільки поєднання цих двох видів знання - мови і культури - забезпечує ефективне та плідне спілкування »[3; 95].
Міжкультурна комунікація може здійснюватися або на груповому рівні, або на індивідуальному. Але на обох рівнях основним суб'єктом міжкультурної комунікації виступає людина. При цьому поведінка кожної людини визначається цінностями і нормами тієї культури, до якої він включений. У зв'язку з цим кожен учасник міжкультурної комунікації розпорядженні своєю власною системою правил, обумовлених його соціокультурної приналежністю. Тому при безпосередньому спілкуванні представники різних культур стоять перед необхідністю подолання не тільки мовних відмінностей, але й відмінностей соціокультурного та етнічного характеру.
В даний час вивченням міжкультурної комунікації займається ціла група гуманітарних наук: культурологія, коммуникативистика, соціологія культури, лінгвокультурологія, етнопсихологія та ін
Щоб підтримувати різноманітні і багаторівневі контакти і форми спілкування, необхідно не лише знання відповідної мови, але й знання норм і правил іншомовної культури. Кожен учасник міжнародних контактів швидко усвідомлює, що одного володіння іноземною мовою недостатньо для повноцінного міжкультурного взаєморозуміння, що потрібно знання самого процесу спілкування, щоб прогнозувати можливості неправильного розуміння партнерів і уникнути його. Людське взаєморозуміння стає однією з найважливіших сторін розвитку сучасного суспільства. Для сучасної людини характерна зростаюча потреба в повноцінному спілкуванні, прагнення «бути найкращим чином зрозумілим і оціненим оточуючими». Основним засобом досягнення взаєморозуміння людей є їх спілкування, в процесі якого люди проявляють себе, розкривають всі свої якості.
У спілкуванні людина засвоює загальнолюдський досвід, історично сформовані суспільні норми, цінності, знання, способи діяльності, формуючись, таким чином, як особистість, як носій культури.
Хоча людина пізнає світ через себе, проектуючи власний досвід світосприйняття на іншу людину, потрібно пам'ятати, що «інший» це, насамперед, означає «що відрізняється від мене». Несхожість людей один на одного створює сприятливі умови для набуття людиною нових навичок і здібностей, удосконалення вже наявних, але, з іншого боку, чим більше відмінностей в характерах, вихованні, освіті та рівні культури у взаємодіючих партнерів, тим більше можливостей для виникнення між ними протиріч і конфліктів. Тому люди повинні володіти різноманітним арсеналом форм і засобів культурного спілкування, основами психологічних знань про поведінку партнерів по спілкуванню.
Рішення зазначених питань є предметом нового наукового напрямку, що одержав назву «міжкультурна комунікація».
ДИФУЗІЯ КУЛЬТУРНА
(від лат. diffusio - розповсюдження, розсіяння, розтікання)
просторове розповсюдження культурних досягнень одних суспільств у інші
