За 2 десятиріччя перебування у складі Польської держави українці зазнали так багато утисків, що сприйняли її загибель без усякого жалю. Якщо початок світової війни здавався людству політичною катастрофою, то тут панував протилежний емоційний настрій. Раділи, бо реалізовано було мрію багатьох поколінь про соборну Україну.

                У перші дні після приходу Червоної армії повсюди утворювались ревкоми. Надалі було, організовано тимчасові управління в центрах воєводств та повітів і в містах. У селах створювалися селянські комітети.

                Партапарат підготував керовані вибори за лічені дні. Народні Збори відкрилися 26 жовтня. Вони прийняли декларацію, в якій проголошувалося встановлення радянської влади на території Західної України і висловлювалися прохання про прийняття краю до складу СРСР і УРСР. Було затверджено також декларацію про конфіскацію поміщицьких земель, націоналізацію банків і великої промисловості. Напр. року старий адміністративно-територіальний устрій краю було скасовано. На його території утворилось 6 обл. — Волинська, Дрогобицька, Львівська, Рівненська, Станіславська й Тернопільська. 1940 р. в цих обл. було проведено 2 кампанії виборів — до Верховних Рад СРСР і УРСР (у березні) й до місцевих рад (грудень).

                Тут-таки розпочалися перетворення, що мали зрівняти соціально-економічний лад з радянським. На підприємствах, які стали державними, заново створювалися профспілкові організації. Десятки тисяч безробітних дістали робочі місця. Зокрема на шахтах Донбасу. Кожен завод чи фабрика отримали шефа — відповідний виробничий колектив у східних обл., який зобов'язувався всіляко допомагати, навіть матеріально. Платня робітників істотно зросла. За рахунок коштів державного бюджету відкривалися лікарні й школи, створювалися санаторії, будинки відпочинку.

                До кінця 1939 р. 471 тис. безземельних або малоземельних селян одержали понад 1,1 млн. га поміщицької землі, десятки тисяч коней і корів. Уряд дав позички, на які селяни змогли закупити, у тому числі в колгоспах східних обл., до 40 тис. корів.

                За мінімальну плату новостворені машинно-тракторні станції почали співробітничати з селянськими господарствами, надаючи їм допомогу в обробці землі. Започатковувалася також мережа невідомих раніше в Західній Україні державних ветеринарних пунктів і контрольно-насіннєвих станцій. 1/3 селянських господарств було звільнено від податків. Усі селянські господарства після націоналізації землі перестали виплачувати орендну плату, що відчутно позначилося на їхньому матеріальному становищі. Таким чином, радянізація в місті й на селі проводилась методами, які поліпшували життєвий рівень населення, особливо його найбідніших верств.

                У міру того як війська займали територію, край почало плюндрувати відомство Л. Берії. Головний удар спрямовувався проти політичної і культурної інфраструктури, створеної українською інтелігенцією упродовж багатьох десятиріч за несприятливих умов австрійського й польського панування. Власне, тут знищували або депортували на схід не окремих осіб, а цілі соціальні верстви. Висилалися всі, хто «міг би» чинити опір новим порядкам.

                Шляхом активної «радянізації» планувалося відтіснити «старе» (звичаї, релігію, організацію праці та ін.) і ствердити «нове» з метою «органічного» приєднання цього регіону до складу СРСР.