З 17 по 21 квітня 1917 року у Києві відбувся Всеукраїнський Національний Конгрес, який легітимізував Центральну Раду, значно оновив її особовий склад, по-суті, перетворивши її на революційний український парламент.

                На відміну від окремих політичних партій, Центральна Рада захищала інтереси не якогось одного стану, а перша публічно й відверто почала говорити від імені нації та про потреби нації.

                Серед найважливіших державотворчих заходів Центральної Ради передусім слід назвати чотири її Універсали. Перший Універсал був урочисто оприлюднений 23 червня 1917 року на ІІ Всеукраїнському військовому з’їзді.

                В Універсалі урочисто проголошувалося: «…однині самі будемо творити наше життя». Проголошуючи себе виразником волі українського народу, Рада визнала, що тільки він на своїй землі має право управляти своїм життям через всенародні українські збори (сейм),  що мають обиратися шляхом вселюдного, рівного, прямого і таємного голосування. Саме встановлення нового автономного ладу, за текстом Універсалу, мало бути справою українською: «Всі закони, що повинні дати той лад тут у нас, на Україні, мають право видавати тільки наші українські збори».

                28 червня 1917 року на закритому засіданні виконавчого комітету Центральної Ради було прийнято рішення про створення Генерального Секретаріату (прообразу майбутнього уряду), який повинен був складатися з дев’яти генеральних секретарів (міністрів) і генерального писаря. Отже, відбулося розмежування гілок влади, їх розподіл на законодавчу і виконавчу.

                Зразком політичної гнучкості, здатності Центральної Ради до компромісу у напружених взаєминах з центральним петроградським Тимчасовим Урядом, зразком уміння втримати ситуацію від кровопролиття, служить, прийнятий 16 липня 1917 року, Другий Універсал. Незважаючи на згоду з ним, російська сторона чинила всілякі перепони становленню автономії України. Центральна Рада, послуговуючись поміркованим гаслом автономії, спромоглася прищепити українським масам ідею державності. У тому переконує широка народна підтримка ІІІ Універсалу (20 листопада 1917 року).

                Третій Універсал нарешті проголосив утворення повноцінної автономії УНР, визначив і зафіксував кордони Української Держави, дату виборів до Українських Установчих зборів. Що стосується прав місцевого самоврядування, то, відповідно до ІІІ Універсалу, вони мали стати «органами вищої адміністративної влади на місцях». Розв’язання проблеми національних меншин Універсал передбачав шляхом підготовки й прийняття закону про національно-персональну автономію. Універсал проголосив такі демократичні принципи: свободу слова, друку, віросповідання, зборів, союзів, страйків; недоторканість особи і життя; право вживання місцевих мов у стосунках з державними установами; скасування смертної кари; амністію; справедливий суд. Надзвичайно важливим було скасування права приватної  власності на землю і визнання її власністю всього народу без викупу, встановлення 8-годинного робочого дня, визнання за урядом і робітниками права контролю за промисловістю тощо.                                                                                                                                    

         Вершиною державотворчої діяльності Центральної Ради став ІV Універсал (22 січня 1918 року). Внутрішні потреби державного життя змушували Центральну Раду і Генеральний Секретаріат наприкінці 1917 і на початку 1918 років дбати про власну зовнішню політику, фінанси, судову систему, адміністративний  апарат, зрештою Конституцію. Саме такі потреби спричинилися до проголошення  ІV Універсалу. Суть його виражена у формулі: «Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу».