З листопада 1918 по січень 1919 р.

                Становлення України як суверенної, демократичної держави відбувалося і відбувається в складних умовах. І саме цим пояснюється зацікавленість людей до подій 1918-1919 рр., коли Україна намагалась, але не стала незалежною, демократичною, соціально-справедливою державою.

                29 квітня 1918 р. в Україні відбувся державний переворот. Німецько-австрійська окупаційна влада, спираючись на підтримку буржуазно-поміщицьких кіл, скинула Центральну раду і замінила її урядом гетьмана П. Скоропадського. Крах Центральної ради у квітні 1918 р. не припинив активності в справі відродження української національної державності.

                Керівникам українських партій вдалося об'єднати і організувати антигетьманський рух. На хвилі загального піднесення було утворено Директорію, як політичну наступницю Центральної ради і орган по керівництву повстанням. Поштовхом до активізації її діяльності стала «Грамота про федеративний зв'язок України з небільшовицькою Росією» П. Скоропадського від 14 грудня 1918 р. Військо Директорії почало стікатися до Білої Церкви.

                В цей час в німецькій армії відбувався розлад. Революція в Німеччині, непевне становище в Україні посилювали його. Гетьман втратив підтримку окупаційної влади. 14 грудня П. Скоропадський зрікся влади на користь уряду, супроводжуючи це короткою запискою: "Я, гетьман всієї України, на протязі семи з половиною місяців прикладав усіх своїх сил, щоб вивести край з того тяжкого становища, в якім він перебуває. Бог не дав мені сил справитись із цим завданням, і нині я, з огляду на умови, які тепер склались, керуючись виключно добром України, відмовляються від влади".

                Після падіння гетьманщини Директорія продовжила свою діяльність як орган тимчасової законодавчої влади.

                У Декларації від 26 грудня 1918 р. Директорія наголошувала, що постійною організацією влади повинен стати Трудовий конгрес. 5 січня 1919 р. з'явився наказ, що призначав перше зібрання його на 22 січня 1919 р. Конгрес розпочав свою діяльність саме цього дня.

                Одночасно 22 січня відбулося об'єднання двох суверенних українських держав - Української Народної Республіки (УНР) і Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) в одну самостійну соборну державу. Урочистий Акт злуки був проголошений Директорією на Софійському майдані Києва. Йому передували попередній договір, укладений 1 грудня 1918 р. в м. Фастові між УНР та ЗУНР, а також Ухвала Української Національної Ради від 3 січня 1919 р. про злуку УНР і ЗУНР. Однак об'єднання через ряд обставин не було тоді доведено до кінця.

                Серед усіх запланованих Директорією заходів найбільш важливою була розробка аграрної реформи. Ще 8 січня 1919 р. уряд видав "Основний закон для всіх земель Української Народної Республіки". Реалізація аграрної програми не вимагала від уряду надзвичайних зусиль. Справу аграрних перетворень було досить передати у руки самих селян, які через земельні комітети оперативно здійснили б їх. У разі реалізації закону на селі відбулася б справжня аграрна революція. Проте цей закон не відповідав прагненню діячів Директорії побудувати в Україні суспільство трудящих, позбавлених будь-якої експлуатації.

                Ситуація в Україні складалася надзвичайно тяжкою. Звідусіль її оточували вороги. Директорія все більше втрачала підтримку населення, чисельність її армії неухильно скорочувалась. В умовах жорстокої боротьби й недостачі української інтелігенції Директорії "на ходу" доводилось створювати новий державний апарат. Та зробити це кваліфіковано у неї не було ні сил, ні можливостей.