Протягом майже 150 років від кінця XVIII до початку XX століття українці перебували під владою двох імперій: 80% із них підлягали російським імператорам, решта населяли імперію Габсбургів. В управлінні численними, розкиданими на великій території підданими імператори спиралися насамперед на армію та бюрократію. Армія боронила, а при нагоді й розширяла кордони імперії. Вона також забезпечувала внутрішній порядок. Бюрократія прагнула організувати суспільство у спосіб, що найкраще відповідав інтересам імперії. І хоч місцева верхівка й далі зберігала своє значення, проте важливі рішення, що визначали життя українців, все частіше приймали імперські міністри у далеких столицях.

                Російська імперія

                Оскільки за своєю мовою й культурою українці були близько спорідненими з росіянами, то уряд незабаром почав розглядати Україну як по суті російський край. Найстрашніший в Україні був призов до армії, впроваджений на Україні у 1797 році. Строк служби становив 25 років. Через нелюдську муштру й часті війни такий строк вважали рівносильним смертному вироку.

                Процес упровадження на українських землях імперських структур влади почався ще в 1770-х роках, але остаточної форми він набув лише в 1830-х. Тоді Україну було розділено на дев'ять губерній, які складали три окремих регіони. Імперська система управління мала згубні наслідки для найстаріших міст України, більшість із яких користувалися самоврядуванням згідно з давнім Магдебурзьким правом. У 1835 р. Київ останнім серед міст утратив особливий статус, що передбачався цим правом.

                Політика всіх російських царів була скерована на обмеження українських свобод. Найбільшої шкоди українському рухові завдав рескрипт міністра внутрішніх справ Російської імперії Валуєва від 1863 року, який проголошував, що окремого “малороссийского языка не было, нет и быть не может”. Валуєвський указ заборонив друкування українською мовою шкільних і релігійних видань. Російський уряд непокоїв розвиток масового українського руху, який становив серйозну потенційну загрозу для територіальної цілісності Російської імперії.

                Австрійська імперія

                Переважна більшість українців в Австрійській імперії проживала в Галичині — південно-східній частині колишньої Речі Посполитої, захопленої Габсбургами після першого поділу Польщі у 1772 р. Двома роками пізніше до Галичини була приєднана Буковина — невеликий український край, що його відібрав Відень у занепадаючої Отаманської імперії. Нарешті, у 1795 р., після третього й останнього поділу Польщі, до імперії були також включені землі, заселені поляками (включаючи Краків). Якщо Східну Галичину заселяли переважно українці, то Західна Галичина була головним чином польською.

                Імперське панування принесло українцям набагато жорстокіші тотальні види політичної, суспільної та економічної організації, ніж ті, що були їм раніше відомі. Чиновництво зробило присутність імперської держави в українській громаді досить виразною. З цією присутністю з'явилося відчуття того, що десь у розкішній, хоч і далекій столиці всемогутній і всезнаючий імператор творить життя українців.