Починаючи весною 1648 р. війну проти польської шляхти, Богдан Хмельницький не ставив собі за мету створення української незалежної держави, навіть автономної. Єдине, чого він добивався - це відновлення привілеїв українському козацтву, які були відібрані в нього «Ординацією» польського уряду в 1638 р. Однак успішний хід війни привів Б. Хмельницького до усвідомлення необхідності утворення власної української національної держави, правда, під протекторатом спочатку Польщі, потім Туреччини, а на кінець - Московського царства. Основи її були закладені Зборівським мирним договором між Б. Хмельницьким і польським королем Яном Казимиром в серпні 1649 р.
Згідно зі Зборівським договором про мир три наддніпрянські воєводства - Київське, Брацлавське і Чернігівське виводились з-під влади польського уряду й передавались під владу адміністрації Війська Запорозького на чолі з Б. Хмельницьким. В «Декларації ласки його Королівської Високості на супліку Війська Запорозького» так визначалася територія, на якій мало перебувати Запорозьке Військо: «Від Дніпра почавши, з цієї (правої) сторони в Димері, Горностайполі, Коростишеві, Паволочі, Погребищі, Прилуках, Вінниці, Брацлаві, звідти від Брацлава до Ямполя, до Дністра «...» З другої (лівої) сторони Дніпра в Острі, Чернігові, Ніжині, Ромнах аж до Московського кордону і Дніпра». У тогочасних джерелах цей кордон мав назву «козацької лінії».
Добившись автономії і визнання Війська Запорозького, Б. Хмельницький здійснив новий поділ цих земель, ліквідувавши воєводства й повіти та замінивши їх новими територіальними одиницями - полками і сотнями. Відповідно до цих територіальних одиниць він почав створювати адміністрації в особі полковників і сотників, а в містах - городових отаманів, які здійснювали не тільки військову, але й цивільну владу в межах своєї компетенції.
На території утвореної автономної держави влада переходила від польської шляхти в особі її державних структур до рук козацької старшини - нової генерації української панівної верстви, в інтересах якої і створювалася система державного управління під керівництвом гетьмана. В основу державного апарату управління гетьман Б. Хмельницький поклав установи, що вже були в Запорозькій Січі.
Отже, найвищим органом влади у Гетьманській державі (Війську Запорозькому) стала Велика військова Рада, в якій мали право брати участь усі козаки, кожний з них міг виступити й голосувати. Рада обирала гетьмана й старшинську раду, усувала їх з посад, розв’язувала головні військові й господарські справи, здійснювала судочинство. Однак поступово козацьку раду починає підміняти рада старшин, до складу якої входили, насамперед, полковники й генеральна старшина - писар, обозний, два осавули, два судді, бунчужний, підскарбій. Полковники згадуються завжди на першому місці. Іноді старшинська рада була розширеною. Так, у весняній раді 1652 р. сотники згадуються як учасники. У раді 1654 р. в Корсуні брали участь представники черні (тобто рядове козацтво). Відомі також випадки, коли в старшинській раді (наприклад 1656р.) брали участь «голови міст і сіл». Останній приклад свідчить про зростання значення громадських органів самоврядування, точніше, їх керівників. Це також означало, що старшинська рада почала перетворюватися в загальну державну установу.
