Істотна особливість геополітичного положення середньовічної Київської держави – вона народжувалася і формувалася на межі двох світів – греко-візантійського та західного і об’єктивно ставала природною частиною їх обох.
Південний, який починаючи з 9 ст. став традиційним торговим “шляхом з варяг у греки”, що простягнувся через Київ від Балтики до Візантійських земель. Перша письмова угода князя Олега з Візантією після другої успішної перемоги засвідчила про стрімкий вихід України-Русі на міжнародну геополітичну арену, її твердий намір зайняти гідне місце серед країн європейського континенту.
Князювання Святослава. Його зусиллями були продовжені два геополітичні вектори, дві українські торгівельні магістралі. По-перше, розгромивши Хозарський каганат, він розчищає руським купцям дорогу до Дону і Кавказу. По-друге, здійснює кілька походів на Дунай і Балкани і мав намір заснувати тут нову столицю української держави – Переяславець. Південний напрямок був головним орієнтиром геополітики і Ярослава Мудрого. Підписана 1046 р. русько-візантійська мирна угода незабаром була скріплена шлюбом сина Ярослава Всеволода з дочкою Візантійського імператора.
Другим важливим напрямком геополітики Київської Русі був східний. Основна мета – захистити державу від постійних набігів кочових племен і народів. Важливим напрямком східного вектора Києво-руської геополітики були походи проти хозарів з метою визволення слов’янських племен, що відбулося за князювання Олега у 883-885рр.
Важливим напрямком української геополітики є західний вектор, який вів до встановлення різнобічних зв’язків та співробітництва з країнами Західної Європи. Почав він формуватися дещо пізніше, ніж південний та східний, поясненням чого були серйозні, як політичні, так і природно-географічні причини.
Найважливішою формою здійснення західноєвропейського вектора української геополітики, поширення та зміцнення міждержавні зв’язків княжої доби були міждержавні династичні шлюби, які зміцнювали довіру між державами, сприяли збагаченню та взаємовпливу і засвоєнню досягнень європейської культури.
У 12 ст. відбувається дуже важлива з геополітичної точки зору подія – поліцентралізація Київської Русі, політичне розмежування окремих князівств і земель. Геополітичні чинники відігравали вирішальну роль у розвитку Галицько-Волинської держави, міста якої стояли на стратегічно важливих торгових шляхах із Заходом. Крім того, у Галичині були великі родовища солі – товару, від якого залежала вся Київська Русь.
Державна геополітика князівства мала щонайменше два основних напрямки:
1) західний, який галицькі князі намагалися якомога більше розширити і використати, насамперед для збереження і зміцнення своєї держави;
2) східний, основне завдання якого полягало у протистоянні завойовницьким зовнішнім силам, татаро-монгольській орді і мали суто оборонний характер.
Галицько-Волинська держава активізувала відносини із Західною Європою. Саме в цей час виникає ідея нового “хрестового походу”, що мав би об’єднати західноєвропейські країни на чолі з Галицько-Волинською державою у боротьбі проти татаро-монгольської орди.