У ході звільнення окупованих територій радянське керівництво приділяло велику увагу відновленню закладів народної освіти. У 1943 році було відновлено роботу шкіл у районах республіки, очищених від фашистських окупантів. Багатьма школами керували промислові підприємства, шахти тощо. Відкриття шкіл ставало великим святом для населення. Але проблема навчання дітей у школі після війни ще продовжувалася: багато дітей прийшли переростками, нестача одягу, хвороби, віддаленість школи від дому, нестача приміщень та обладнання. Тож окремі класи розміщались у приміщеннях громадських будівель, колгоспів. На початку 1943/44 р. для шкіл УРСР було виділено кошти на закупівлю зошитів, олівців, підручників. Недостатньо було педагогічних кадрів. Для вирішення цієї проблеми було демобілізовано з фронту вчителів та прискорився випуск педагогічних кадрів з педвузів. У 1944/45 р. було прийнято ряд питань з поліпшення матеріально-побутових умов працівників народної освіти.
На 1946 р. на території України вже працювало 30,5 тис. шкіл. Але через нестачу підручників, приміщення та вчителів – заняття велися в 2-3 зміни. З кожним роком зростали асигнування з поліпшення і будівництва нових шкіл, випуску підручників та нового обладнання. За роки четвертої п’ятирічки в Україні за рахунок колгоспів було побудовано 1662 школи на 173,7 тис. учнівських місць. Також у ці роки збільшилася кількість вчителів. Якщо 1946 р. працювало 182 тис. педагогів, то в 1951 р. – 272, 7 тис.
Таким чином, у роки четвертої п’ятирічки партійними і радянськими органами була проведена велика робота щодо відродження народної освіти.
Початок роботи вищих навчальних закладів
З самого початку звільнення Української РСР були розроблені конкретні заходи стосовно відновленню роботи вузів. Значну допомогу українським вузам надавали російські: матеріальну, технічну базу, прилади тощо. Завдяки партії і керівництва, допомоги братських народі, зусиллями багатьох тисяч трудящих ся і студентської молоді мережа вузів в Україні за короткий час була відновлена.
У важкі воєнні роки студентство як і все радянське населення переживало серйозні матеріально-побутові труднощі: не вистачало приміщень для занять, гуртожитків, їдалень, учбових посібників, підручників, лабораторного обладнання. Для їх подолання партійні і радянські організації виділили кошти і спеціальні майстерні, які виготовляли меблі, обладнання.
Завдяки цим змінам у 1944 р. до роботи приступило 5700 викладачів. В тому числі 720 професорів і 1420 доцентів. Вже в 1944/45 р. вузи УРСР випустили 8360 фахівців різноманітних професій.
З кожним роком збільшувалися державні асигнування на вищу освіту. Якщо в 1946 р. вони складали близько 4,2 млрд. карбованців, то в 1947 р. – більше 6 млрд, а в 1950 р. більше 7 млрд. У 1947 р. Рада Міністрів УРСР і ЦК КП(б)У прийняли рішення про покращення матеріально-технічної бази Київського державного університету.
У 1950/51 р. в республіці функціонувало 160 вузів. Кількість студентів перевищила навіть довоєнний період і складала 201,5 тис. осіб. Працювали також 584 середніх спеціальних навчальних закладів, у яких навчалося 227,8 тис. осіб.
Велика Вітчизняна війна дала про себе знати своїми негативними наслідками не тільки на побутовому та державному рівні, але й на культурному розвитку. Особливо постраждала народна освіта, якою дуже переймалося Радянське керівництво. Важливість освіченості українського народу зумовила владу зробити все можливе задля відновлення рівня освіти довоєнного періоду. Ці завдання були з успіхом виконані і навіть перевершили всі очікування.
