Обґрунтовано, що визначальну роль у формуванні правового забезпечення державної етнонаціональної політики в досліджуваний період мали погляди політичних лідерів, діяльність політичних партій та документи з’їздів, що засвідчили активізацію політичної самоорганізації українського населення.Зазначено, що вперше в історії України етнонаціональні питання знайшли своє законодавче закріплення у нормативно-правових актах Центральної Ради та Директорії, які були досить систематизованими й безпосередньо торкалися забезпечення самовизначення української нації та національних меншин.Вказано, що одним із найвагоміших здобутків діяльності Центральної Ради є законодавче закріплення інституту національно-персональної автономії, який може виступати базою для розроблення законопроекту «Про національну-культурну автономію в Україні». Зважену національну політику Центральної Ради можна вважати вдалим проектом для сьогодення. Доведено, що етнонаціональна політика П. Скоропадського спрямовувалася на підтримку розвитку української нації та національних меншин, хоча нормативно-правове регулювання етнонаціональних питань гетьманатом П. Скоропадського не відрізнялося впорядкованістю та систематизованістю
