Проблема походження козацтва віддавна привертала увагу як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників і мала різнопланове трактування. Представники російської «державницької школи» (С. Соловйов, К. Кавелін) або цілком не сприймали козацтва, або давали йому негативну оцінку. Українські історики дореволюційної доби (М. Костомаров, Д. Яворницький) ідеалізували запорозьке козацтво. Польські вчені схильні пов'язувати проблему виникнення козацтва тільки з діяльністю польської й української знаті, а традиційна англо-франко-американська історіографія вбачає в запорозькому козацтві щось на зразок середньовічних піратів-флібустьєрів, головною метою яких була нажива і грабунок сусідів. На жаль, всі ці версії грішать однобокістю.
Нині не викликає сумніву, що основна причина утворення козацтва закорінена в тих соціально-політичних умовах, які склалися на українських землях у другій половині XV— XVI ст. Польща і Литва все більше обмежували самоврядування українських земель, аж до ліквідації залишків їхньої автономності. Посилювалась експансія католицизму. Водночас зміцнювався клас феодалів — шляхетство, внаслідок чого його землеволодіння на Україні розширювались. А становище українського населення погіршувалось з кожним роком.
Особливість суспільного життя в Україні в XV — першій половині XVI ст. полягала також і в тому, що основна маса населення зосереджувалася на обжитих землях Галичини, Поділля, Волині, Полісся, північної Київщини. Саме тут і відбувалося посилення кріпацтва. Решта території України — Середнє Подніпров'я, Побужжя, Запорожжя — була майже не заселена. В цих районах на порубіжжі з Диким полем знаходились прикордонні військові гарнізони (міста Остер, Канів, Брацлав, Вінниця). Далі тягнулись незаймані землі, де було багато дичини., риби, диких коней. Ватаги так званих ухідників із прикордонних селищ селились на уходах — в гирлах річок — і там рибалили, добували мед, полювали. Невдовзі до ухідників почали приєднуватись селя-ни-втікачі з Галичини, Волині, Полісся, Західного Поділля. Вже у другій половині XV — на початку XVI ст. на Наддніпрянщині утворились загони вільних озброєних людей із різних соціальних прошарків: від ухідників, селян та міщан до дрібної збіднілої шляхти і православного духовенства.
На формування козацького стану істотний вплив мав воєнний чинник. У XV—XVII ст. південь України був охоплений полум'ям безперервної боротьби з татаро-турецьки-ми загарбниками. Для оборони з рублених і січених колод будувались укріплення— «січі». Серед перших організаторів козацьких загонів були старости прикордонних міст: Остафій Дашкович, Предслав Лянцкоронський, Бернард Претвич, а також сини магнатів Заславських, Корецьких та інші. їхніми зусиллями стихійно створені загони набували все більш організованої форми.
Помітну роль у формуванні козацтва відіграло розширення господарської діяльності українського народу, освоєння степової зони, що базувалось на вільній праці. Вільний труд на вільній землі є невіддільним від самої суті козацтва і становить одну з його фундаментальних рис.
Із середини XVI ст. пришвидшуються темпи формування козацької верстви. Важливу роль у цьому процесі відіграло заснування Запорозької Січі — своєрідного центру козацьких вольностей, який притягував до себе селян та міщан і став неприступною твердинею на шляху турецько-татарських орд до центральної України.
