У IX ст. в результаті тривалого внутрішнього розвитку східнослов'янських племен склалась одна з найбільших держав середньовічної Європи — Київська Русь. Її історичним ядром було Середнє Подніпров'я, де найраніше зародилися нові соціальні явища, характерні для класового суспільства.
Київська Русь відіграла видатну роль в історії слов'янських народів. Зміцнення феодальних відносин і завершення процесів формування єдиної давньоруської держави позитивно позначилося на етнічному розвиткові східнослов'янських племен.
Об'єднання східнослов'янських племен в єдиній державі сприяло їхньому суспільно-економічному, політичному і культурному розвитку, значно посилювало їх у боротьбі з ворогами Русі.
Велике історичне значення мала Київська Русь і для багатьох неслов'янських народів, які входили до її складу або ж взаємодіяли з нею. На міжнародній арені давньоруська держава посідала одне з провідних місць. Вона підтримувала широкі економічні, політичні й культурні зв'язки з багатьма країнами Сходу і Заходу. Особливо тісними були контакти Русі з Польщею, Чехією, Болгарією, Вірменією, Грузією, Середньою Азією, країнами Західної Європи — Францією, Англією, Скандінавією, з Візантійською імперією та ін.
Виникнення Київської Русі є одним із важливих і актуальних питань української історіографії.
Важливим етапом у розвитку давньоруської держави були VIII—IX ст. Саме тоді склалося державне об'єднання — Руська земля, до якого входили поляни, древляни і сіверяни.
Зовнішньополітична ситуація, що склалась у другій половині І тисячоліття н. е., прискорювала процеси об'єднання окремих слов'янських князівств в єдину політичну організацію.
У результаті політичної, етнічної й культурної консолідації східнослов'янських племен у кінці IX ст. завершився тривалий процес формування давньоруської держави.
Водночас з утворенням і розвитком держави відбувалось і складання давньоруської народності, яка стала новою, вищою формою етнічної спільності Створена на мовній основі споріднених східнослов'янських племен і сформована в умовах єдиної держави, давньоруська мова значно пережила Київську Русь. Активність суспільного життя Русі в епоху феодальної роздробленості не тільки не сприяла обласній мовній замкнутості, а й практично виключала її.
Єдність давньоруської народності була настільки міцною, що навіть в умовах іноземного панування — монголо-татарського, литовсько-польського та угорського — в різних куточках колишньої давньоруської держави зберігалося багато спільного в мові, культурі, побуті і звичаях.
