Назвіть та проаналізуйте етапи українського державотворення 1917-1920 рр.

В листопаді 1917 p. було проголошено Українську Народну Республіку (УНР). Особливою проблемою в національному державному відродженні було утворення в західних регіонах України в жовтні 1918 p. Західної Української Народної Республіки (ЗУНР). І нарешті, майже паралельно з утворенням ЗУНР на більшій частині України, починаючи з листопада 1918 p., проходило відновлення УНР на чолі з Директорією і об'єднання її з ЗУНР. Це також був визначний етап в національно-державному будівництві. На жаль, наприкінці 1920 — на початку 1921 p. процес національного державного відродження був перерваний перемогою об'єднаних радянських збройних сил, встановленням радянської влади на більшій частині України та окупацією західноукраїнських регіонів Польщею, Румунією, Чехословаччиною. З перших днів національно-демократичної революції сталося згуртування національних сил в Україні, і виникнення загальноукраїнського громадсько-політичного центру, покликаного очолити масовий народний рух, — Української Центральної Ради. З часом Рада мала скликати український парламент і створити відповідальний перед ним уряд. Національний центр був започаткований Товариством українських поступовців (ТУП). Його політичним ідеалом була автономія України в складі перебудованої на федеративних засадах Російської держави. На співпрацю з поступовцями погодилися й українські соціалісти. До Центральної Ради увійшли також представники православного духовенства, культурно-освітніх, кооперативних, військових, студентських та інших організацій, громад і гуртків, представники наукових товариств (Українського наукового товариства, Товариства українських техніків та агрономів, Українського педагогічного товариства та ін.). 3 березня вважається офіційною датою заснування Центральної Ради і початком її історії. 4 березня Центральна Рада телеграмою повідомила Е.Львова і ОКеренського про своє утворення. У телеграмі висловлювалася надія на те, що "у вільній Росії задоволене буде всі законні права українського народу". Офіційне діловодство Ради розпочалося 9 березня, коли обговорювалися питання про виготовлення печатки Центральної Ради, передачу останній будинку Педагогічного музею (тепер — Київський міський будинок учителя), утворення агітаційної школи та ін. Центральна Рада виникла на революційній хвилі народного піднесення як організація, котра ставила перед собою завдання перебудови суспільного ладу, виходячи з невід'ємного права українського народу на самовизначення і відродження багатовікової державної традиції. Головою Ради було обрано видатного історика і громадського діяча М. Гру шевського — лідера ТУП. Незабаром М.Грушевський приєднався до українських есерів. На чолі Ради стояли також В.Винниченко, С.Петлюра, С.Єфремов та ін. Визначальна роль у Центральній Раді належала українським соціал-демократам, які мали соціалістичну орієнтацію, розраховану на віддалену перспективу. Найближчим же часом вони прагнули до того, щоб добитися від Тимчасового уряду широкої автономії для України у складі Російської федеративної республіки. Зміст національно-територіальної автономії М.Грушевський розкрив на прикладі "українських земель Російської держави, які прагнуть до того, щоб з них була утворена одна національна територія". Вона "має вершити у себе вдома будь-які свої справи — економічні, культурні, політичні, утримувати своє військо, розпоряджатися своїми дорогами, своїми доходами, землями і всякими натуральними багатствами, мати свое законодавство, адміністрацію і суд". 19 березня у Києві відбулася стотисячна маніфестація, яка завершилася ухвалою резолюції про доручення Центральній Раді вступити у прямі переговори з Тимчасовим урядом щодо зазначених проблем. Протягом усього березня лідери Центральної Ради напружено працювали над скликанням з'їзду, який одержав назву "Всеукраїнський Національний Конгрес". В.Винниченко писав про скликання Конгресу як про перший крок по шляху організації державності. Конгрес відбувся 5—7 квітня. Крім 900 делегатів від демократичних організацій України у роботі Конгресу брали участь запрошені представники від Петрограда, Москви, Криму та Холмщини (Польща). Було виголошено ряд важливих доповідей, як, наприклад, "Державне право і федеративні змагання України" (Дорошенко), "Федералізм та домагання російської демократичної республіки" (Шульгін), "Права національних меншин та їх забезпечення" (Матушевський), "Про спроби створення автономного ладу на Україні" (Крижанівський) та ін. У аду на Україні" (Крижанівський) та ін. У документах, ухвалених Конгресом, визначалися такі основні цілі українського національного руху: широка національно-територіальна автономія України та інших регіонів країни у складі Російської федеративної демократичної республіки; забезпечення економічних, політичних та інших прав національних меншин, які проживають в Україні; допуск представників України до участі в майбутніх переговорах з Німеччиною; встановлення правового статусу для українців, які проживають в інших губерніях Росії. Конгрес доручив Центральній Раді організувати крайові Ради та поступово встановити українську владу на місцях. Важливим рішенням було також те, що кордони автономних республік мали бути визначені на підставі етнографічного принципу. Серед організаційних питань, які вирішив Конгрес, було обрання депутатів Центральної Ради, у тому числі й до виконкому. Головою Ради став М.Грушевський, його заступниками в Раді — В.Винниченко і С.Єфремов, у виконкомі — Ф. Крижанівський і Д.Антонович.