Прихід до українського руху молодого покоління діячів, яких не влаштовувало старе культурництво
Загальна тенденція опозиційних рухів у Російській імперії до створення політичних партій
Соціально-економічні зміни другої половини XIX ст. — індустріалізація економіки, пролетаризація, обезземелення селянства, загострення соціальних протиріч і політизація суспільства
Першою політичною партією в Наддніпрянській Україні була Революційна українська партія (РУП), яка виникла 29 січня 1900 року в Харкові на так званій «раді чотирьох» (Д. Антоновича, Б. Камінського, Л. Мацієвича, М. Русова)
Кінець ХІХ – початок ХХ століття позначився подальшим зростанням національного руху в Наддніпрянській Україні, його політизацією. Політизація українського національного руху була зумовлена наступними чинниками:
o в український рух вливається нове покоління українських діячів, яке не вдовольняється лише культурницькою діяльністю;
o з’являється загальна тенденція опозиційних рухів у російській імперії до створення політичних партій;
o соціально-економічні зміни другої половини ХІХ ст.-індустріалізація економіки, зростання кількості пролетаріату, обезземелення селян – призводили до загострення соціальних протиріч та політизації суспільства.
Політизація українського-національно-визвольного руху була підготовлена багаторічною культурно-освітньою діяльністю громадівців, своєрідним відродженням і перетворенням у невід’ємний компонент національного руху тих політичних домагань, які сповідували кирило-мефодіївці у середині ХІХ ст.
Першими виникли партії соціалістичного спрямування. Тривалий час вони домінували кількісно.
Першою політичною партією в Наддніпрянській Україні була Революційна українська партія (РУП), яка виникла 29 січня 1900 року в Харкові на так званій «раді чотирьох» (Д. Антоновича, Б. Камінського, Л. Мацієвича, М. Русова)/1,47/. Політичним маніфестом цієї партії, як відомо, була брошура М.Міхновського (1900 р.) – «Самостійна Україна». Автор, спираючись на факти трагічної боротьби українців за власну державність, обґрунтував історичні права України на самостійне існування
Головним завданням партії було піднесення політичної свідомості в українського селянства. Рупівці вирішили спиратися у своїй діяльності на селянство, оскільки міський пролетаріат був зрусифікованим.
У 1902 році від РУП відходить права її частина на чолі з М.Міхновським, утворивши УНП.
У 1903 році «вільні громади» (комітети) РУП у Києві, Харкові, Полтаві були розгромлені, членів ЦК заарештували, робота партії ускладнилася. РУП дедалі більше переходила на марксистські позиції і в багатьох принципових питаннях зблизилася з РСДРП/13,315/ В той же час в самій РУП наростали розходження..
На засіданні з’їзду 25 грудня 1904 року відбувся офіційний розкол РУП. У січні 1905 року група М. Меленовського в Києві оприлюднила листівку «Розкол РУП», де оголосила про утворення окремої партії – «Українська соціал-демократична спілка»/14,28/.
в грудні 1905 року, РУП була перейменована в Українську соціал-демократичну робітничу партію.
З’їзд прийняв статут новоствореної партії та ухвалив резолюції з програмних та тактичних питань. В основу програми УСДРП було покладено Ерфутську програму німецької соціал-демократії. У головному партійному документі наголос було зроблено на парламентські, конституційні форми боротьби. Основне положення «наукового соціалізму» про диктатуру пролетаріату було відсутнім. Серед вимог висувалися лозунги демократичної республіки, загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні, свободи слова, друку, совісті, спілок, страйків, 8-годинного робочого дня тощо.
У 1900 році незалежно від РУП було створено іншу соціалістичну організацію. Це була Українська соціалістична партія (УСП), засновником і ідеологом якої був українець польського походження журналіст Б. Ярошевський. Він був прихильником Польської партії соціалістичної (ППС). Він вважав, що необхідно створити аналогічну національну українську партію.
У 1905 р. УСП припинила своє існування,
Національно-революційна течія
На правому фланзі українського національно-визвольного руху знаходилась створена у 1902 р. з ініціативи М. Міхновського українська народна партія (УНП).
Програмні орієнтири УНП спочатку визначала робота М.Міхновського «Самостійна Україна». У 1906 році з’явилась «Програма УНП», у якій було конкретизовано ідею всеукраїнської революції, суб’єктами якої повинні стати українські робітники й хлібороби. Було висловлено мінімальні вимоги щодо термінового поліпшення економічного стану експлуатованих верств українського суспільства у Російській імперії, запровадження місцевої автономії в адміністративному житті, судовій, релігійній, просвітницькій справах. Головною метою УНП визначила – створення самостійної Української держави, що забезпечить соціальні перетворення у соціалістичному напрямі
Ліберльно-демократичний напрямок в українському русі
Одночасно з виділенням в українському національному русі соціалістичної та націонал-революційної течій, в Україні існували національні партії ліберального напрямку. Вони були тісно пов’язані з російськими лібералами.
Загальне громадське піднесення напередодні революції 1905 р. викликало утворення політичних партій серед українських лібералів. У 1904 році з Загальної української організації, яка була створена Олександром Кониським у 1897 році, виділяється Українська демократична партія./8,131/ Основну масу членів Загальної української організації становили державні та земські установці не молоді за віком. Гарячі дискусії точилися відносно назви партії. Пропонувалося декілька варіантів «національно-демократична», «українська національна», «демократична «і «радикальна» В кінці березня 1905 року було ухвалено назву і політичну програму УДП.
Українська демократична партія вимагала федерації народів і автономії України.» Маючи на увазі шкоду від централізаційної сістеми, ми визнаємо, що державний лад у Росії повинен бути збудований на прінціпах найширшої національної і місцевої автономії. А через те опріч загальнодержавного парляменту ми вимагаємо для території. Заселеної українським народом, автономії, заснованої на особливім оргінічнім статуті, виробленнім будущим українським соймом і запорученим основним загальнодержавним законами» /19, 345/. Здобуття Україною національно-територіальної автономії пов’язували з російським визвольним процесом, тобто повалення самодержавства і проголошення демократичних свобод, встановлення парламентського ладу мало привести до автономного статусу.
Українська демократична партія визнавала рівність всіх народів, які мешкають на території України. Програма Української демократичної партії вказувала, що поруч «із самодержавієм гнітить Росію централізація, яка найбільше тяжить на народах так званих «недержавних» Під впливом централізійного ладу загальна політика не числить ся з індивідуальностями окремих народів; вона примушує їх до такого порядку життя, який не відповідає ані їх національним, ані суспільно-економічним основам»/19, 342/
У програмі УДП зазначалося, що законодавство Російської імперії забезпечує нерівноправність окремих народів:
Майже одночасно з появою Української демократичної партії утворилася радикальна течія, яка була незадоволена програмою, прийнятою на з’їзді, вважаючи її мало революційною. Восени 1905 року ця група вийшла з Української Демократичної партії і створила Українську Радикальну партію (УРП). Основним її гаслами були – автономія України та земельна реформа. Членами партії були С.Єфремов, Б. Грінченко, Ф. Матушевський, Д. Дорошенко та інші.
Першочерговою метою партія вважала встановлення в Росії конституційного ладу, який би забезпечував як права особистості, так і права народностей, націй. У програмі підкреслювалася необхідність боротьби проти самодержавства
Самостійне існування Української Радикальної Партії тривало всього кілька місяців. Наприкінці 1905 року Української демократичної партії і Української радикальної партії об’єдналися в нову Українську Демократично – Радикальну Партію (УДРП). Ці партії висували гасла автономії, національної школи, використання української мови в державних установах. Провідними діячами партії були Євген Чикаленко, Федір Матушевський, Лев Жебуньов, Ілля Шраг, Сергій Єфремов. Проте навіть після об’єднання «демократична «і «радикальна» частини діяли автономно. Програма нової Української Демократично-Радикальної партії, щодо майбутньої організації нової держави, повністю співпадала з платформою Української Радикальної партії.
