Починаючи з середини ХІХ ст. в українській історіографії найбільшого поширення дістала так звана автохтонна теорія, яка відстоювала місцеве походження козацтва. Її основоположниками вважають польського хроніста М.Бєльського та французького військового інженера на службі польського короля Г. Л. де Боплана. Класичне ж означення вона отримала в працях В.Антоновича, М.Максимовича, М.Костомарова, І.Каманіна, Д.Яворницького та М.Грушевського.І справді, археологічні та писемні джерела недвозначно вказують на факти постійного проживання у пониззях Дніпра, Південного Бугу, Дністра та Дунаю, на прикордонні з тюркомовними степовими кочівниками, слов'янського населення впродовж усього часу існування Давньоруської держави та в післямонгольську добу. Так, руські, візантійські та угорські джерела неодноразово згадують про перебування тут так званих бродників, котрі успішно займалися мисливством, рибальством, торгівлею, а також військовою справою
Немало прибічників має й так звана уходницька теорія, котра виводить появу козацтва з діяльності промислових ватаг, які сезонно спускалися на Дніпровий Низ, аби там займатися мисливством і рибальством, а з часом осідали на нових землях.
