В ході війни 1648-1654рр. повсталий український народ домігся визнання своїх прав і вольностей і в першу чергу права на власну державність. Проблема побудови держави постала уже на першому етапі війни. Б.Хмельницький рішуче і сміливо висуває програму створення держави, в основі якої була ідея української соборності. Цю програму підтримала козацька старшина, з нею солідаризувалися народні маси. Але перші невдачі під Зборовом 15-16 серпня 1649р. змусили Б.Хмельницького укласти договір про мир, визнати владу короля. Король Ян Казимир підписав “Декларацію ласки Й.К.В. __ Війська Запорозького”, якою визнавав право лише на автономію в межах Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств.
У ході Національно-визвольної війни 1648-1654рр. частина України Київське, Брацлавське і Чернігівське воєводство отримала за угодою з московським царем незалежність. Однак фактичними діями московський уряд з перших днів методично намагався обмежити і ліквідувати цю незалежність.
Основною суспільною верствою, якій належала влада в Гетьманщині, були козаки – військовий стан, члени якого в
мирний час обробляли землю, були землевласниками, інколи їх цікавили промисли.
Всі посади в гетьманській державі були виборні: селяни вибирали старшин і членів копного суду, те саме стосувалося
міщанства й козацтва. Духовенство, зокрема священики парафій, також обиралося. Виборними були посади сотників,
полковників, гетьмана, а також представників генеральної старшини. Генеральна старшина складалася з перших осіб при
гетьмані – генерального обозного, судді, писаря (фактично міністр-канцлера), хорунжого, осавула та ін.
Держава Б. Хмельницького жила відповідно до Литовського статуту. Козаки судилися за ним, а міщани – за
Магдебурзьким правом. Існувало й звичаєве право.
На зразок віча для вирішення загальнодержавних питань збиралася козацька рада 2 різновидів: старшинська та чорна.
Чорна рада вирішувала стратегічні загальні питання, а старшинська – локальні. Згодом старшинська рада почала брати на
себе і функції чорної. Так, чорна рада мала право обирати гетьмана, але вже І. Виговського, Я. Сомка обирала старшинська
рада, тому частина козаків вважала цих гетьманів незаконними.
Старшинська рада могла мати вужчий чи ширший склад залежно від того, чи брали в ній участь полковники й сотники
разом із генеральною старшиною. З часом козацька старшина перетворюється, як владна еліта, на окремий суспільний стан:
має рангові маєтності, вирішує основні державні питання, виконує адміністративну і судову функції. До цього стану входила
шляхта.
Саме в часи І. Виговського з’явилася тенденція переростання козацької старшини у шляхту, проти чого протестував
козацький загал: у його окремих колах висувалася ідея перетворення на шляхетство всього козацького стану. Наприкінці
існування Гетьманщини в складі Російської імперії, за К. Розумовського, козацька старшина почала переходити в російське
дворянство масово.
Отже, національно-визвольна війна середини XVII ст. суттєво змінила соціально-національну структуру населення
України. Створювалося фактично нове українське суспільство. Місце польських панів і шляхти намагалися зайняти козацька
старшина, дрібна українська шляхта, православне духовенство. Соціальною опорою в державі стала козацька старшина, яка
поступово перетворилася на окремий стан. Вона формувалася з різних верств населення, але головним її джерелом було
козацтво. Саме з цього стану походила більшість полковників, сотників, осавулів.
Загальна кількість старшини в Гетьманщині становила понад 500 осіб. Це хоч і невелика, але мобільна політична сила, яка
прагнула юридично виділятися з маси населення. Цей процес почався вже після смерті Б. Хмельницького, був суперечливим,
досить повільним, але прогресував. Так, у Березневих статтях 1654 р. право володіти маєтностями надавалося лише
гетьманові, а в наступних угодах – усій старшині. До 80-х рр. ХVІІ ст. звільнення маєтностей від державних податків
отримували окремі полковники й генеральні старшини, а 1687 р. в Коломацьких статтях, укладених між Петром І і гетьманом
І. Мазепою, було записано пункт про звільнення від податків усієї вищої козацької старшини.
Поступово вона дістала широку можливість для подальшого економічного відособлення від основної маси населення, а в
політично-адміністративному праві та судочинстві домагалася зрівняння в правах з російським дворянством. Це було
остаточно досягнуто в часи правління Катерини ІІ, яка остаточно знищила Гетьманщину.
