Не всі рослини мають однакові індикаційні функції. Угруповання, рослини, особливості їх будови і складу, що мають вузьку екологічну амплітуду, є стенотопними. Вони можуть бути використані в якості індикаторів. Інші рослини, угруповання і ознаки, екологічна амплітуда яких дуже широка, відносять до евритопних. Такі рослини недоцільно використовувати під час індикації.
За ступенем надійності рослинні індикатори поділяють на постійні та змінні. Наприклад: облігатні та факультативні, галофільні та галоксенні.
Постійні індикатори це рослини, фітоценози або окремі ботанічні ознаки з вузькою екологічною амплітудою, показники яких задовольняють вимогам потрібної точності та детальності спостережень. Наприклад, існує 50 індикаторів рН грунту за двома градаціями і лише 7 індикаторів з градацією 0,5.
Змінні індикатори мають дуже широку екологічну амплітуду. В деяких випадках вони забеспечують потрібну точність, а в деяких – ні. Більша частина індикаторів належить саме до цієї групи.
Індикатори також поділяють на позитивні та негативні.
Позитивні індикатори вказують на прояв певних природних умов в даному місцезростанні по відношенню до яких вони “топофільні”. Наприклад:
- галофільні - до засолення,
- гігрофільні – до зволоження,
- ацидофільні – до кислотності.
Негативні індикатори це рослини, угруповання і окремі ознаки, що повністю виключають певні умови в даному місцезростанні.
Наприклад: глікофільні рослини –галофобні індикатори, ацидофоби – показники високої кількості вапна в грунті. Гарний термін для цієї групи дав Унгер – “грунтоуникаючі” рослини. Негативні індикатори часто дають цінну інформацію про природні умови.
За характером зв’язку рослин з природними умовами індикатори поділяють на прямі і опосередковані.
Прямі індикатори завжди функціонально пов’язані з фактором, що індикують, оскільки прояв цього фактору є необхідною умовою життєдіяльності індикатора, наприклад гідроіндикатори характеризують наявність води.
Опосередковані індикатори не пов’язані безпосередньо з умовами що індикують, а знаходяться з ними в певній кореляційній залежності. Так, опосередкованими індикаторами грунтових вод виступають псамофіти і, навіть, деякі ксерофіти, які вказують на наявність порід, що накопичують і зберігають воду.
Значення індикаторів визначають за їх сполученістю з природними умовами та вираженістю цих умов у зміні ознак. Зменшення одного з цих показників, або обох разом, зменшує індикаційне значення ознаки.
Щоб кількісно виразити сполученість індикатора з фактором використовують графічні та математичні методи. Прямолінійні форми залежності рослинності від природних факторів використовують рідше, частіше розраховують коефіцієнт кореляції. Постійні індикатори мають високий коефіцієнт кореляції, змінні – менший.
Вираженість середовища в ознаках рослинності характеризують екологічною амплітудою та градієнтом ознаки.
Екологічна амплітуда фактора ( за Л.Г.Раменським) – це широта екологічних умов, що відповідають тій, чи іншій ботанічній ознаці. Її величину визначає кількість ступенів фактора, що відповідають одній градації ознаки. Об’єм градації визначають точністю досліджень, яка задана.
Екологічний градієнт ознаки, навпаки, характеризує величину змін цих ознак, залежно від змін екологічних умов. Його величину визначає кількість градацій ознаки на одну ступінь фактора.
Таким чином, вираженість фактора прямо пропорційна градієнту ознаки і зворотньо пропорційна екологічній амплітуді.
Для визначення зв’язку індикаторів з окремими об’єктами індикації розраховують величину сполученості індикатора з об’єктом індикації. Величину екологічної сполученості розраховують у відсотках (%) числа знаходження індикатора на об’єкті індикації від загальної кількості досліджених ділянок з індикатором.
За сполученістю розрізняють:
- виняткові індикатори – розповсюджені лише на об’єкті індикації і майже не зустрічаються на інших (величина сполученості дорівнює 95-100 %);
- постійні індикатори – розповсюджені майже завжди на об’єкті індикації і рідко зустрічаються на інших ділянках (80-95 %);
- змінні індикатори – розповсюджені більшою частиною на об’єкті індикації, але зустрічаються і на інших ділянках (60-80 %);
- відносні індикатори з заниженою сполученістю (40-60 %) розповсюджені на об’єкті індикації в тій же кількості, що і разом на всіх останніх об’єктах;
-індиферентні види – не мають переваги в розповсюдженні на об’єкті індикації і зустрічаються також на інших об’єктах (10-40 %);
- негативні індикатори – розповсюджені на об’єктах фону і не зустрічаються взагалі, або дуже рідко на об’єкті індикації (0-10 %).
Для того, щоб визначити, наскільки характерний і розповсюджений індикатор для тієї, або іншої категорії об’єктів, розраховують частоту зустрічаємості індикатора на об’єкті індикації (% числа знаходження індикатора на об’єкті індикації від загального числа ділянок на всій категорії об’єктів).
Залежно від частоти зустрічання індикатора розрізняють:
- фонові індикатори (80-100 %);
- рясні індикатори (60-80 %);
- спорадичні індикатори (40-60 %);
- рідкі індикатори (20-40 %);
- поодинокі (5-20 %).
Таким чином, індикаційне значення індикатора зумовлюють дві величини: екологічна сполученість та зустрічаємість на об’єкті індикації. Загальну значимість індикатора можна виразити у вигляді співвідношення з величиною сполученості у чисельнику та величиною зустрічання у знаменнику. При цьому абсолютні індикатори мають найвище індикаційне значення з високою сполученістю і високою частотою зустрічання, унікальні індикатори мають високу сполученість і низьку частоту зустрічання, а вульгарні індикатори, навпаки, - низьку сполученість і високу частоту зустрічання.
