Ксерофіти (від грец. xērós — «сухий» і phytón — «рослина») — рослини сухих середовищ, здатні переносити тривалу посуху. Ксерофіти складають типову флору пустель і напівпустель, звичайні на морському узбережжі і в піщаних дюнах.
Такі рослини різним чином адаптовані до посушливих умов, в яких вони ростуть. Деякі переживають екстремальні періоди у вигляді насіння і спор, які після випадання дощу можуть проростати; нові рослини іноді за чотири тижні встигають вирости, зацвісти і дати насіння, що перебуває в стані спокою до наступного дощового періоду.
Також існують рослини, що характеризуються ксероморфізмом — різноманітними фізіологічними і анатомічними пристосуваннями, які дозволяють їм рости під час сильної засухи (наприклад пирій і пісколюб володіють обширною системою кореневищ і додаткового коріння, що дозволяють здобувати воду з водоносного шару нижче за пісок). Ксерофіти, що ростуть в пустелях, володіють пристосуваннями до зменшення втрати води і для її запасання (наприклад, м'ясисте соковите листя каланхое та товсті стебла кактусів).
Ксерофіти – це рослини, що ростуть у місцях з недостатнім зволоженням і мають пристосування, які дають змогу добувати воду в разі її нестачі або обмежувати її випаровуванні і, навіть, вміння запасати її під час посухи. Ксерофіти краще ніж усі інші рослини здатні регулювати водний обмін, тому під час тривалої посухи перебувають в активному стані. Це рослини пустель, степів, твердолистяних і вічнозелених лісів та чагарникових заростей, піщаних дюн і сухих схилів, які добре нагріваються. Ксерофіти поділяються на дві основні групи: сукуленти і склерофіти.
Сукуленти – соковиті рослини з дуже розвинутою водозапасаючою паренхімою в різних органах. Тому сукуленти є:
- стеблові – кактуси, кактусовидні молочаї, стапелії;
- листкові – алое, агави, бріофілуми, молодило, очитки;
- кореневі – аспарагус, квасениця.
Листки, рідше стебла, сукулентів мають товсту кутикулу, восковий наліт або густе опушення. Продихи занурені, відкриваються у щілину, де затримується водяна пара. Вдень вони закриті. Це допомагає сукулентам зберігати накопичену вологу. Зате гірше відбувається газообмін та затруднюється надходження вуглекислого газу всередину рослини. Саме тому багато сукулентів з родини лілійних, бромелієвих, товстолистих уночі при відкритих продихах поглинають вуглекислий газ, а лише наступного дня його переробляють в процесі фотосинтезу.
Ростуть сукуленти повільно. Осмотичний тиск клітинного соку у них малий – всього 3-8 атм., вони розвивають невелику сисну силу і здатні всмоктувати воду лише атмосферних опадів із верхніх грунтових шарів. Коренева система їх неглибока, але дуже розгалуджена.
Склерофіти – рослини, сухі на вигляд, часто з вузькими та дрібними листками, іноді скрученими в трубочки. Листки ще можуть бути розсіченими, вкритими волосками або восковим нальотом. Добре розвинена склеренхіма, тому ці рослини без шкідливих наслідків можуть втрачати до 25% вологи, не в’янучи. Сисна сила коренів до кількох десятків атмосфер, що дає змогу успішно добувати воду з грунту. В разі нестачі води склерофіти різко знижують транспірацію.
Таким чином, неоднакові шляхи регуляції водного обміну дають змогу рослинам заселяти різні за кологічними умовами ділянки суші. Різноманітність пристосувань лежить в основі поширення рослин по поверхні планети, де дефіцит вологи є однією з головних проблем екологічних адаптацій.
