Декабристський рух в Україні — це діяльність таємних організацій декабристів в Україні: Союзу благоденства, Південного товариства і Товариства об'єднаних слов'ян та події, пов'язані з повстанням Чернігівського полку.
Україна поряд із Санкт-Петербургом стала основною територією поширення декабристського руху. Ядром декабристського руху в Україні стало Правобережжя. Тут була розквартирована друга армія, офіцери якої служили в Західній Європі під часнаполеонівських воєн.
У найактивніших формах діяльність декабристів здійснювалась на території нинішніх Полтавської, Вінницької, Київської,Черкаської і Житомирської областей.
Ключові дати
1821 р. - створення Північного (у Петербурзі) та Південного (на Україні) товариств
1823 р. - заснування Товариства Об'єднаних Слов'ян
14 грудня 1825 р. - повстання у Петербурзі
28 грудня 1825 р. - початок повстання на Україні
Рух декабристів виник в умовах кризи феодально-кріпосницької системи і абсолютистської форми державного правління. Він став закономірним наслідком нерозуміння російським царизмом об’єктивної необхідності проведення реформ, що стали велінням часу і небажанням пануючих класів поступитись своїми привілеями як в економічній, так і в політичній сферах.
У1818 р. в Москві виникає таємна революційна організація «Союз благоденства». Крім Москви і Петербургу одна з його управ розміщувалась в Україні в м. Тульчині (тепер Вінницька обл.). Очолював її герой Вітчизняної війни 1812 р. полковник Павло Пестель, у 1821—1822 рр. на основі Тульчинської управи оформилась нова організація — Південне товариство. Його очолили П. Пестель і 0. Юшневський (Північне товариство утворилось в Петербурзі, ним керував М. Муравйов). Південне товариство за своєю структурою поділялось на три управи. Крім Тульчинської на чолі з П. Пестелем були створені ще дві — Кам’янська, якою керували В. Давидое та С. Волконський, та Васильківська, керівниками якої стали С. Муравйов-Апостол і М. Бестужев-Рюмін.
Північне і Південне товариство мали діяти спільно, ставлячи своєю метою знищення самодержавства і кріпосництва, демократизацію життя. Програмою дій Північного товариства була «Конституція» М. Муравйова, а в Південного — «Руська правда», яку написав П. Пестель. Обидва ці документи мали прогресивний характер, виконання їх завдань знищили б феодальні кріпосницькі пережитки (самодержавну форму правління та кріпосництво), країна почала б розвиватись по капіталістичному шляху. Але «Руська правда» була більш демократичною. П. Пестель вважав, що після повалення абсолютизму має бути проголошена республіка, де всі чоловіки, які досягли 20 років, отримають право голосу, а частина землі, конфіскована у поміщиків, буде безкоштовно передана селянам. Кріпацтво ліквідувалось, громадянам надавались свободи слова, друку, віросповідання. Це була програма буржуазно-демократичної революції.
М. Муравйов і його однодумці у своєму програмному документі — «Конституції» — виявляли більше поміркованості. Вони вважали за необхідне зберегти монархію у формі конституційної, тобто обмеженої, виборче право надати лише тим чоловікам, які володіють майном (не менш як на 500 крб.), а переважну більшість землі залишити ^^ у руках поміщиків.
Члени як Південного,такі Північного товариств дотримувались єдиної тактики — військового перевороту без участі широких народних мас. Це часто вважається їх основною помилкою, що привело до поразки. Але слід сказати, що на той час більшість населення складало селянство, яке ще довго перебувало під впливом монархічних ілюзій і не підтримало б ідею знищення звичної для них форми правління. Тому головною причиною поразки виступу декабристів, який стався у грудні 1825 р. спочатку у Петербурзі, а потім в Україні, де повстав Чернігівський полк під командуванням С. Муравйова-Апостола, ряд істориків вважають їх дилетантство. Справді, виступ був погано підготовленим, повстанці діяли нерішуче, допустили багато помилок, втратили дорогоцінний час.
Після придушення повстання над його керівниками вчинитій розправу. П’ять найбільш активних учасників було страчено через повішання, а решту заслано в Сибір.
Водночас із Південним товариством, але незалежно від нього, в Україні діяло «Товариство об’єднаних слов’ян». Воно виникло у 1823 р. у Новограді-Волинському, його організаторами і керівниками були офіцери — брати Андрій і Петро Борисови. Всього в товаристві об’єдналися близько 50 офіцерів, причому на відміну від учасників інших товариств, його члени не належали до аристократичних елітарних кіл.
Основним своїм завданням товариство вважало боротьбу проти кріпосництва і самодержавства. Майбутнє нової державності члени цієї організації уявляли у формі федерації (союзу) слов’янських народів — Росії, Польщі, Сербії. Але крім слов’янських народів, до нової демократичної держави повинні були ввійти і неслов’янські країни — Молдавія, Угорщина та інші.’ У 1825 р. Товариство об’єднаних слов’ян стало частиною Південного товариства.
Таким чином, у першій половині XIX ст. на території України виникли перші революційні організації, які, проте, не стали виразниками інтересів українського визвольного руху і, допустивши багато прорахунків, зазнали поразки. В їх рядах було немало українців, які розділили долю своїх російських товаришів.
