В січні 1846 року в Києві було створено таємну політичну організацію — Кирило-Мефодіївське братство. Ініціаторами виступили: Василь Білозерський,Микола Гулак, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Опанас Маркевич, з квітня 1846 року до товариства вступив Тарас Шевченко.
Програмні положення братства були викладені у «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія», основним автором яких був Микола Костомаров, та у «Записці», написаній Василем Білозерським. В основу документів лягли ідеї українського національного відродження і панславізму. Російський філософ В. Б. Колмаков вважає,що Кирило-Мефодіївське братство стало першою українською організацією вРосійській імперії, що орієнтувалося на досягненні єдиної мети відокремити населення України від Росії не тільки в культурному, а й в політичному сенсі, зробити з них українців [6].
Кирило-Мефодіївське братство ставило своїм головним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, зрівняння у правах всіх слов'янських народів щодо їх національної мови, культури та освіти; створення демократичної федерації слов'янських народів, знищення царизму і скасування кріпосного права і станів; встановлення демократичних прав і свобод для громадян.[7]
Після поразки у Кримській війні, царський уряд пом’якшив внутрішню політику, була проголошена амністія і членам Кирило-Мефодіївського братства. Центром українського життя став Петербург, де зібралось багато членів братства. В 1859 році у Петербурзі було створено першу українську громаду – культурно-освітню організацію, що ставила собі за мету поширення національної ідеї шляхом просвітницької діяльності. Через два роки аналогічна громада виникла у Києві.
На початку 70-их років, під впливом зростаючих революційних настроїв в Росії та усвідомлення неможливості подолання українського руху, через його підтримку в Австрії, царський тиску почав слабшати. Український рух знову відновлюється і на його чолі стає київська громада, до складу якої входилиВолодимир Антонович, Павло Житецький, Микола Лисенко, Михайло Старицький, Павло Чубинський, Володимир Страшкевич, Олександр Русов та інші. Особливого впливу набули ідеї Михайла Драгоманова, який проповідував соціалізм і стверджував, що українська нація повинна повернутися «в сім'ю культурних європейських народів, в яку вона входила до кінця XVII століття».