пользователей: 21222
предметов: 10454
вопросов: 177450
Конспект-online
зарегистрируйся или войди через vk.com чтобы оставить конспект.
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

I семестр:
» History
» sa
» химия
» матан

45. Політика держави в галузі охорони здоров’я на сучасному етапі.

 

Основу державної політики охорони здоров’я формує Верховна

Рада України шляхом закріплення конституційних і законодавчих

засад охорони здоров’я, визначення її мети, головних завдань,

напрямів, принципів і пріоритетів, встановлення нормативів і обсягів

бюджетного фінансування, створення системи відповідних кредитно-

фінансових, податкових, митних та інших регуляторів, затвердження

загальнодержавних програм охорони здоров’я.

Для вирішення питань формування державної політики охорони

здоров’я при Верховній Раді України можуть створюватися дорадчі та

експертні органи з провідних фахівців у галузі охорони здоров’я та

представників громадськості. Порядок створення та діяльності цих

органів визначається Верховною Радою України.

Складовою частиною державної політики охорони здоров’я в

Україні є політика охорони здоров’я в Республіці Крим, місцеві і

регіональні комплексні та цільові програми, що формуються

Верховною Радою Республіки Крим, органами місцевого і регіонального

самоврядування та відображають специфічні потреби охорони

здоров’я населення, яке проживає на відповідних територіях.

Реалізація державної політики охорони здоров’я покладається на

органи державної виконавчої влади.

Особисту відповідальність за державну політику в цій сфері несе

Президент України. Президент України у своїй щорічній доповіді

Верховній Раді України передбачає звіт про стан реалізації державної

політики в галузі охорони здоров’я, виступає гарантом права громадян

на охорону здоров’я, забезпечує виконання законодавства про охорону

здоров’я через систему органів державної виконавчої влади, проводить

у життя державну політику охорони здоров’я та здійснює інші

повноваження, передбачені Конституцією України.

Кабінет Міністрів України організує розробку та здійснення

державних цільових програм, створює економічні, правові та органі-

заційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність в галузі охорони

здоров’я, забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров’я,

укладає міжурядові угоди і координує міжнародне співробітництво з

питань охорони здоров’я, а також в межах своєї компетенції здійснює інші повноваження, покладені на органи державної виконавчої влади в

галузі охорони здоров’я.

Міністерства, відомства та інші центральні органи державної

виконавчої влади в межах своєї компетенції розробляють програми і

прогнози в галузі охорони здоров’я, визначають єдині науково

обгрунтовані державні стандарти, критерії та вимоги, що мають

сприяти охороні здоров’я населення, формують і розміщують державні

замовлення з метою матеріально-технічного забезпечення галузі,

здійснюють державний контроль і нагляд та іншу виконавчо-розпорядчу

діяльність в галузі охорони здоров’я.

Рада Міністрів Республіки Крим, Представники Президента

України та підпорядковані їм органи місцевої державної адміністрації,

а також виконавчі комітети сільських, селищних і міських Рад

народних депутатів реалізують державну політику охорони здоров’я в

межах своїх повноважень, передбачених законодавством.

Спеціально уповноваженим центральним органом державної

виконавчої влади в галузі охорони здоров’я є Міністерство охорони

здоров’я України, компетенція якого визначається положенням, що

затверджується Кабінетом Міністрів України. МОЗ є головним

(провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади

із забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони

здоров’я.

Основними завданнями МОЗ України є: забезпечення реалізації

державної політики у сферах охорони здоров’я, санітарного та

епідемічного благополуччя населення, створення, виробництва,

контролю якості та реалізації лікарських засобів і виробів медичного

призначення; розроблення, координація та контроль за виконанням

державних програм розвитку охорони здоров’я, зокрема профілактики

захворювань, надання медичної допомоги, розвитку медичної та

мікробіологічної промисловості; організація надання державними та

комунальними закладами охорони здоров’я безоплатної медичної

допомоги населенню; організація надання медичної допомоги в

невідкладних та екстремальних ситуаціях, здійснення в межах своєї

компетенції заходів, пов’язаних з подоланням наслідків Чорнобильської

катастрофи; розроблення заходів щодо профілактики та зниження

захворюваності, інвалідності та смертності населення; організація

разом з Національною академією наук України, Академією медичних

наук України наукових досліджень з пріоритетних напрямів розвитку

медичної науки.

Функції спеціально уповноважених органів державної виконавчої

влади в адміністративно-територіальних одиницях України покладаються на відділ охорони здоров’я Ради Міністрів Республіки Крим та органи

місцевої державної адміністрації.

Безпосередню охорону здоров’я населення забезпечують санітарно-

профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі,

санаторно-курортні, аптечні, науково-медичні та інші заклади охорони

здоров’я. Заклади охорони здоров’я створюються підприємствами,

установами та організаціями з різними формами власності, а також

приватними особами при наявності необхідної матеріально-технічної

бази і кваліфікованих фахівців. Незалежно від юридичного статусу

закладу охорони здоров’я керівництво ним може здійснювати тільки

особа, яка відповідає встановленим державою єдиним кваліфікаційним

вимогам. Керівнику закладу охорони здоров’я має бути забезпечена

незалежність у вирішенні всіх питань, пов’язаних з охороною здоров’я.

 

11.3. Ключові проблеми у сфері охорони здоров’я та їх

вирішення

 

На сучасному етапі стан здоров’я населення України характе-

ризується значною поширеністю хронічних хвороб та соціально

небезпечних захворювань. Високими залишаються рівні інвалідності

та смертності при короткій середній тривалості життя. На здоров’я і

відтворення населення негативно впливають якісні показники життя,

забруднення довкілля, незадовільні умови праці, поширення

інфекційних і паразитарних захворювань, криза галузі медичного

обслуговування, недостатній контроль за якістю та вживанням

лікарських засобів і біологічно активних домішок, тютюнокуріння.

До погіршення стану здоров’я населення, збільшення нещасних

випадків у побуті та на виробництві, руйнування сімей, духовної,

моральної і фізичної деградації суспільства призводить надмірне вживання

алкогольних напоїв, вживання наркотичних засобів, психотропних

речовин, що згубно позначається й на демографічній ситуації.

Не сприяє розв’язанню проблем у сфері охорони здоров’я й

відсутність належного моніторингу за станом генофонду, рівнем

популяційного імунітету населення, циркуляцією збудників інфекційних

хвороб. Сучасна система охорони здоров’я в Україні спрямована

більше на лікування, ніж на профілактику захворювань і пропаганду

здорового способу життя. Як наслідок, за останні п’ять років кількість

захворювань і смертність зростала.

Ключовими проблемами охорони здоров’я населення є:

– незадовільний стан здоров’я населення;

– нераціональна організація системи надання медичної допомоги;

– брак сучасних медичних технологій, недостатнє володіння

ними;

– низький рівень інформованості про сучасні медичні технології,

засоби збереження здоров’я та активного дозвілля;

– недостатність фінансових і насамперед бюджетних, ресурсів

для забезпечення ефективної діяльності системи охорони здоров’я;

– практична відсутність ринку медичних послуг;

– недосконалість нормативно-правових актів, які впливають на

створення умов для поліпшення стану здоров’я населення та

підвищення ефективності використання в системі охорони здоров’я

людських, матеріально-технічних та фінансових ресурсів в умовах

ринкової економіки.

З метою вирішення цих проблем, державна політика у сфері

охорони здоров’я має спрямовуватися на підвищення рівня здоров’я,

поліпшення якості життя і збереження генофонду Українського

народу.

Реалізація цієї політики потребує здійснення комплексу державних

і галузевих заходів. Державні заходи мають передбачати:

– поетапне збільшення державних асигнувань у сферу охорони

здоров’я, їх ефективне використання;

– забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя

населення, переорієнтацію охорони здоров’я на суттєве посилення

заходів з попередженн захворювань, запобігання інфекційним

захворюванням, зниження ризиків для здоров’я людини, що пов’язані з

забрудненням та шкідливим впливом факторів довкілля;

– вирішення проблем гігієни та безпеки праці, профілактики

виробничого травматизму та професійних захворювань;

– створення умов для формування та стимулювання здорового

способу життя, вдосконалення гігієнічного виховання і навчання

населення, особливо дітей та молоді; посилення боротьби із шкідливими

звичками; розвиток фізичної культури і спорту; забезпечення

раціонального збалансованого харчування населення;

– здійснення активної демографічної політики, спрямованої на

стимулювання народжуваності і зниження смертності, збереження та

зміцнення репродуктивного здоров’я населення, а також соціальної

політики підтримки молоді та захисту інвалідів і людей похилого віку;

– забезпечення всебічного гармонійного фізичного та психічного

розвитку дитини, починаючи з народження, її раціонального харчування,

оптимальних умов побуту, виховання і навчання;

– запровадження ефективної системи багатоканального фінансу-

вання сфери охорони здоров’я;

– удосконалення системи соціального та правового захисту

медичних і фармацевтичних працівників та пацієнтів;

– визначення критеріїв щодо диференціації розміру оплати

праці медичних та фармацевтичних працівників залежно від рівня їх

кваліфікації, обсягів, якості, складності, ефективності та умов виконуваної

роботи;

– інтенсивний розвиток медичної та фармацевтичної промисловості,

в тому числі медичного приладобудування, виробництва лікарських

засобів та виробів медичного призначення, здешевлення їх вартості.

Таким чином, державна політика у сфері охорони здоров’я повинна

спрямовуватися на зміцнення здоров’я всіх верств населення,

збільшення тривалості активного життя, поліпшення демографічної

ситуації, підвищення якості та ефективності медико-санітарної допомоги,

удосконалення фінансування та управління галуззю. Погіршення стану

здоров’я зумовлене насамперед комплексом не тільки медичних, а

соціально-економічних та екологічних чинників, недосконалим способом

життя населення. Тому поліпшення здоров’я є інтегральним показником

успішності функціонування держави, всіх її інституцій, і в основу

реформування цієї сфери має бути покладений міжгалузевий

комплексний підхід.

 


06.05.2014; 14:37
хиты: 189
рейтинг:0
Гуманитарные науки
история
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2016. All Rights Reserved. помощь