Друга половина ХІХ ст. стала періодом поширення в Європі робітничого руху і соціалістичних ідей. Це пояснюється тим, що промисловий переворот та індустріалізація сприяли формуванню нового прошарку суспільства – пролетаріату зі специфічними рисами та інтересами. Не маючи власності, він міг покладатися лише на свою працю. Таке становище робило пролетаря, з одного боку, незахищеним перед усякими життєвими негараздами (економічними кризами, хворобами, сваволею власника підприємства та ін.), а з іншого – сприйнятним до всіляких революційних вчень, що обіцяли «світле майбутнє».
Одним із таких революційних вчень, найбільш поширеним у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст., виявився марксизм, який пов’язував соціалістичний переустрій суспільства саме з пролетаріатом.
Марксистське вчення як у Російській імперії взагалі, так і в Україні зокрема знайшло багато прихильників. Але слід зауважити, що в Європі марксизм виник із робітничого руху, тоді як у Російській імперії його носієм стала інтелігенція, що поспішила з «новими ідеями» в робітниче середовище, як перед тим із народницькими – на село.
Першими пропагандистами нового вчення, саме його економічної частини, в українських землях ще на початку 70-х рр. стали М.Зібер і С.Подолинський. Поширення революційної частини марксистського вчення пов’язане з першою російською марксистською групою «Визволення праці», організованою в Женеві 1883 р. Георгієм Плехановим із розчарованих у народництві російських революціонерів.
Перша постійно діюча марксистська група в Україні під назвою «Російська група соціал-демократів» виникла 1893 р. в Києві. Її організатором був Юрій Мельников – росіянин, що заснував ремісничу школу, яка служила своєрідним каналом поширення марксистських ідей. Інші марксистські групи з’явились у Харкові, Одесі та Катеринославі. Українці рідко траплялися серед цих перших марксистів. Це пояснювалось тим, що серед робітництва в українських землях переважали росіяни, євреї та ін. Нелегальні гуртки намагались поширити марксистське вчення і встановити зв’язки з робітничим рухом. Якісно новий крок соціалістичний (соціал-демократичний) рух зробив наприкінці 90-х рр. після появи в Петербурзі під керівництвом Володимира Ульянова (Леніна) «Союзу боротьби за визволення робітничого класу» Аналогічні групу почали виникли у Києві, Катеринославі, Миколаєві та інших містах. Згодом ці гуртки спробували об’єднатися в Російську соціал-демократичну робітничу партію. У 1898 р. в Мінську відбувся перший з’їзд партії. З дев’яти його делегатів четверо (Н.Вигдорчик, Б.Ейдельман, К.Петрусевич, П.Тучапський) були представниками соціал-демократичних гуртків України. Створена на з’їзді партія – РСДРП – стала першою загальноросійською партією, що діяла і на українських землях.