Кирило-Мефодіївське братство склалося на Україні в 1846 р. Засновниками цього товариства були М. І.Костомаров і В. Білозерський.
У складі Кирило-Мефодіївського братства були буржуазно-ліберальна і революційно-демократична групи. До числа представників ліберального буржуазно-націоналістичного спрямування, який вважав, що перетворення повинні відбуватися шляхом мирної пропаганди, ставилися Куліш, Костомаров, Маркович та інші особи. Представники революційно-демократичного напряму очолювалися Т. Г. Шевченка, до якого примикали: М. Гулак, І. Посяда, О. Навроцький, Т. Андрузький та інші.
Вони стояли за знищення царизму, поміщиків і кріпосного гніту революційним шляхом, були чужі буржуазному націоналізмові, властивому правого крила Кирило-Мефодіївського братства.
Документи Кирило-Мефодіївського братства
Найважливішими документами Кирило-Мефодіївського братства, розробленими головним чином Костомаровим і Білозерським, були наступні: «Головні правила товариства», «Статут товариства», «Книга буття українського народу», інакше звана «Закон божий», відозву «До братів-українців».
Найважливішим документом серед них була «Книга буття українського народу» або «Закон божий». У цьому документі посиланнями на священне писання, на «Закон божий», доводилося, що влада царів не встановлена богом, як це проповідувала християнська релігія; у документі говорилося про те, що царі самі захопили собі владу, створили підручних з панів і поневолили народ. У параграфі 6 писалося: «Немає іншого царя, крім одного небесного потішив, хоча люди і накоїли собі царів в образі своїх братів-людей».
В іншому документі, у відозві «До братів-українців», на перший план висувалася ідея про необхідність об'єднання слов'ян в єдину слов'янську федерацію. Там говорилося про те, що кожен слов'янський народ повинен мати свою республіку і користуватися в слов'янській федерації широкою автономією. Україна також повинна входити у слов'янську федерацію.
Статут Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія — один з основних документів Кирило-Мефодіївського товариства. Його автор — М.Костомаров, співавтори — М.Гулак і В.Білозерський. Складається з двох частин, перша має назву «Головні ідеї», друга — «Головні правила Товариства». У 1-й частині викладено основні політичні ідеї товариства. Попри відсутність у ній чіткого формулювання про створення слов'янської федерації, саме про неї йдеться в 6 її пунктах, там мовиться про: 1) «духовне й політичне з'єднання слов'ян»; 2) «власну самостійність» кожного слов'ян. «племені»; 3) народне правління й рівність громадян; 4) спільні християнські основи правління, законодавства, права власності й освіти; 5) освіченість і чисту моральність як умову участі у владі; 6) загалиний слов'янський собор з представників усіх «племен».
Друга частина більш детально розроблена і присвячена засадам діяльності самої таємної організації. У ній ідеться про те, що: 1) метою товариства є поширення ідей товариства «шляхом виховання юнацтва», пропаганди й залучення до своїх лав нових членів; у зв'язку з цим покровителями товариства було обрано просвітителів слов'ян — святих Кирила і Мефодія і відповідну емблематику; 2) умовою вступу до товариства є готовність віддати задля його цілей духовні здібності й майно; під жодними тортурами «не видати нікого з членів, своїх братів»; 3) товариство допомагає сім'ї свого переслідуваного члена; 4) право членів товариства (очевидно, зважаючи на конспіративний характер діяльності товариства) залучати нових побратимів, не повідомляючи імен інших членів; 5) до товариства приймаються «слов'яни всіх племен і усіх звань»; 6) у товаристві запроваджувалася цілковита рівність; 7) зважаючи на існування у слов'янському світі різних християнських конфесій, товариство мало на меті викорінення «будь-якої племінної та релігійної ворожості» й пропаганду ідеї «можливості примирення розходжень у християнських церквах»; 8) програмна вимога товариства — «викорінення рабства та будь-якого приниження низших класів» — вона стосувалася найбільш соціально та національно пригнічуваних верств слов'янських народів; 9) товариство і кожний його член керуються євангельськими принципами, відкидаючи «правило… ціль освячує засіб»; 10) окремі члени або група членів товариства наділялися правом проводити власні зібрання й виробляти часткові правила для своїх дій, які б «не суперечили головним ідеям і правилам Товариства». Останній, 11 пункт статуту містив категоричну заборону розголошення відомостей про існування товариства та його склад.
