У тісному зв'язку з економічними та соціально-політичними процесами розвивалось духовне життя України, що стало важливою складовою частиною національно-визвольного руху.
Особливістю національно-визвольного руху в Україні першої половини XIX ст. було його посилення на основі дворянських культурних традицій. Саме прогресивна частина дворянства в даний історичний період відігравала активну роль у формуванні національної свідомості. Друга особливість полягала в тому, що конституювання української нації відбувалося у складі багатонаціональних держав за відсутності власної державності та в умовах політичного, національного і соціального гноблення народних мас з боку феодально-кріпосницької Росії і Австро-Угорської імперії. Внаслідок цього на українських землях боротьба за національний розвиток та зміцнення національної культури зливалась з боротьбою проти соціального гніту й феодального ладу.
Водночас певний вплив на політичний світогляд передових представників інтелігенції України справляли ідеї польського і російського визвольних рухів (зокрема декабристів, союзу польського народу) щодо шляхів розв'язання національних проблем та майбутнього державного ладу.
Для більшості народів, що переживали процес формування нації в умовах відсутності політичного суверенітету, важливу роль у справі збереження й розвитку національної свідомості відігравали фольклор, література, історична наука. У вітчизняній історії представники інтелектуального середовища шукали відповідь на злободенні політичні питання, прагнули визначити перспективу, знайти пояснення подіям сьогодення і майбутнього. У першій половині XIX ст. в Україні було видано низку важливих праць з різних галузей знань, зокрема, 4 томи опису губерній Правобережжя, Лівобережжя, тритомні "Записки о Полтавской губернии" М. Арандаренка, тритомне "Статистическое описание Киевской губернии", яке підготував Д. Шуравський.
Значний крок вперед у першій половині XIX ст. зробила в Україні історична наука. Була проведена велика робота зі збирання, систематизації і публікації історичних джерел — актового, архівного матеріалу, літописів, пам'яток народної творчості. Багато історичних джерел, зокрема архівних матеріалів, зібрали й опублікували співробітники Київського тимчасового комітету для розгляду давніх актів, відкритого у Києві в 1843 р. У 40-х рр. XIX ст. Київ з його молодим університетом став осередком культурного життя. Тут, на перехресті різних культурних впливів, прокидалася українська національна думка і тяжіла до ідеї слов'янської взаємності. Саме в Києві у січні 1846 р. склалося українське таємне товариство — Кирило-Мефодіївське братство, яке виробило першу політичну програму для українства. Це товариство згуртувало в собі цвіт української думки, людей, що мали величезний вплив на подальший розвиток українського відродження.
