Історія української багатовекторності в зовнішній політиці змушує думати, що це вже фізична вада, яка не віддільна від нашої географії, незалежності та сусідів. Сподівання на рішучі зміни в зовнішній політиці після 2004 отримали те, що й мільйони інших сподівань – нічого.
Україна продовжує інтеграцію в ЄС та НАТО, в СОТ, в чорноморське співробітництво, а паралельно в російський ВЕП, ГУАМ, і все інше, що вигадають північно- та південно-східні сусіди. І можна бути впевненим у тому, що завтра ми будемо продовжувати кудись інтегруватись (наприклад, в організацію енергетичного співробітництва), але так і не інтегруємося.
Ці факти свідчать не про фізичні (географічні) вади – а про відсутність власної позиції.
Колись Бісмарк, коментуючи розгублену позицію Прусії у Кримській війні, висловив найбільш влучне для сучасної України порівняння: "Прусія нагадує мені пуделя, який загубив свого хазяїна, і розгублено бігає від одного до іншого перехожого".
Разом з цим, багатовекторність, як це не смішно, одна з найстабільніших рис нашої держави. Для всього світу – це наша зовнішність, це наше ми. І всім, хто на нас дивиться, зрозуміло, що ми самі не знаємо, чого існуємо і як існувати. Українська незалежність не дала відповіді на ці питання, оскільки сама була перехідною мрією певного покоління.
Без сумніву, багатовекторність була "вродженою" вадою. Українські потуги початку 90-х мали своїм напрямом тільки одну річ – знищення РС, тоді як інші суспільства несли в собі ідеї: економічного зростання, облаштування своєї держави, досягнення гідного представництва на карті світу та міжнародної відповідальності.
Після розпаду політична еліта зрозуміла, що незалежність – не рай і не світле майбутнє, а небезпека катастрофи. Не маючи достатньо знань та в стані повної розгубленості еліта не запропонувала суспільству жодної філософії, жодної нової ідеології, жодної відповіді на питання про нашу особливість та роль для світу.
Єдиним виходом стала інтеграція в ЄС, яка дала еліті вже готові категорії європейських цінностей, демократії, стандартів, ринкової економіки та багатьох інших непояснених суспільству та неадекватних для української реальності понять.
Аргументами на користь вступу до ЄС стали "європейська" приналежність України та "європейський" рівень добробуту.
