Наприкінці 30-х років українське питання було одним з основних у міжнародній політиці. Україна була розєднаною,її землі були складовими 4-х держав напередодні Другої світової війни, і це дестабілізувало політичне життя Європи. Українське питання у вузькому розумінні — це питання про місце і роль українського чинника у внутрішньому житті держав, до складу яких входили українські землі, у широкому — це питання про умови і механізм возз'єднання українських земель та створення власної української державності.Зацікавлені у вирішенні цього питання держави поділилися на 3 групи:СРСР, Польща, Румунія, Чехословаччина — країни, до складу яких входили українські земі(Їхня основна мета — втримати вже підвладні землі й приєднати нові);Англія, Франція і частково США (країни — творці Версальсько-Вашингтонської системи), які прагнули задовольнити свої геополітичні інтереси; Німеччина для загарбання території і Угорщина для повернення Закарпатської України. Ініціатором рішучих дій у вирішенні українського питання напередодні Другої світової війни стала Німеччина. Через декілька місяців після приходу фашистів до влади — у березні—травні 1933 р. — Розенберг під час таємних нарад з італійськими та англійськими політичними діячами обґрунтовує «план поділу Росії шляхом відриву від Рад України».В червні 1933 р. на міжнародній економічній і фінансовій конференції у Лондоні відкрито висувається вимога про передачу гітлерівцям України для раціональнішого використання цієї родючої території.Українські орієнтири стають дедалі чіткішими у фашистських планах зовнішньополітичної експансії.Українське питання активно застосовувалося для заспокоєння західних держави. Нацисти стверджували що, захопившиУкраїну, вони захистять Європу від більшовизму . Уряди Англії та Франції, щоб відвернути від себе загрозу агресії пішли на Мюнхенську змову (29—30 вересня 1938 p.), що поклала початок руйнації Чехословацької держави. Чехословацька проблема в цей період стала центральною в європейській політиці, а питання подальшої долі Закарпатської України — однією з головних складових цієї проблеми. В Закарпатській Україні були зацікавлені Німеччина,Угорщина,Польща.Гітлер використовував українське питання як засіб тиску і шантажу у відносинах як з противниками, так і з потенціальними союзниками. У цей період у Німеччині думали над створенням «Великої України», проведення в Польщі, Румунії та СРСР пропаганди за надання незалежності Україні,центром цього руху зробити Закарпатська Україна. На Закарпатті було розгорнуто діяльність «Німецької партії», організовано «Німецько-українське культурне товариство».Гітлер переходить до певного зближення і підтримки Карпатської України. З огляду на перспективність українських планів у Закарпатті активізує свою діяльність навіть японська дипломатія. Згодом Німеччина змінила свій курс.Всіляко демонструвала свою незацікавленість в українських землях, щоб заспокоїти Польщу. Та не зважаючи на Закарпатська Україна опинилася під владою рейху, а Гітлер наказав готувати напад на Польщу,що розглядалося як прелюдія перед нападом на Францію та Англію. Тоді Гітлер вирішив укласти союз з СРСР, яка могла заважати йому, бо також мала плани на Західну Україну. Ліквідацією Карпатської України Гітлер досягав трьох важливих для себе цілей: ще міцніше прив'язував до антикомінтернівського пакта Угорщину; забезпечував нейтралітет Польщі; певною мірою заспокоював СРСР, створюючи передумови для подальшого зближення. СРСР розуміло, що конфліктувати з Німечттною на той момент ій було невигідно, тому пішла на зближення, яле висунула свої вимоги:відмова гітлера від «Великої України»,визнання її інтересів в Балтиці, Південно-східній Європі, прісля задоволення яких СРСР та Німеччина пакт Молотова-Ріббентропа(договір пор ненапад).
