На початку 90-х років відбулися значні зміни в характері міграційних рухів, інтенсивності, складі і напрямках міграційних потоків, зумовлені утворенням на просторі колишнього СРСР нових незалежних держав. Припинення централізованого розподілу робочої сили, служби в армії за межами своїх республік сприяли значному зменшенню обсягів міграційного обороту між Україною і колишніми республіками СРСР. В той же час позитивне для України міграційне сальдо різко зросло. Якщо в 1989 р. воно складало 44,3 тис. чоловік, в 1990 р. - 79,3 тис., то в 1991 - 148,4 тис., в 1992 р. - 288,1 тис. чоловік. В зв"язку з розбудовою власної держави імміграція в Україну набула характеру репатріації. Якщо в 1989 р. українці складали лише 35 відсотків в"їзду з республік СРСР, то в 1991 р. - 39, в 1992 р. - 46 відсотків. Саме за рахунок імміграції українців на 60 відсотків сформувалось рекордне позитивне міграційне сальдо 1992 року. В"їзд відбувався в основному з Росії, Казахстану, Узбекистану. Щодо останнього значною мірою він формувався за рахунок кримських татар. Серед репатріантів початку 90-х років депортовані за національною ознакою та їх нащадки складали помітну групу. Так, в Крим повернулися понад 240 тис. кримських татар, близько 12 тис. болгар, вірмен, греків. В південні області України переселилися понад 2 тис. німців. Цей процес продовжується. За даними діячів національних громадських об"єднань, приблизно 220 тис. кримських татар, а також декілька десятків тисяч осіб інших національностей все ще знаходяться в місцях депортації і в основному орієнтовані на повернення в Україну. Це створює серйозні проблеми у зв"язку з їх прийомом і облаштуванням. На сьогодні стаціонарним житлом забезпечені лише половина кримських татар, з 300 поселень депортованих тільки третина має водогін та електропостачання, понад половину репатріантів працездатного віку не мають роботи. Становище ускладнюється також тим, що вирішувати проблему облаштування депортованих Україна змушена власними силами, без допомоги з боку держав-наступниць СРСР. Підписана в рамках СНД у жовтні 1992 р. Угода з питань відновлення прав депортованих виявилася неефективною. Наростання потоку репатріантів пов"язане не лише з кардинальними геополітичними зрушеннями на просторі колишнього СРСР, але й з міжетнічною і соціально-політичною напруженістю в ряді регіонів. В результаті міжнаціональних конфліктів, спалахів громадянської війни виникла нова категорія мігрантів, а саме біженці. На сьогодні вони стали помітною складовою міграційної ситуації в Україні. Перші біженці з"явилися в 1988-1989 рр. після трагічних подій в Азербайджані, влітку 1989 р. в Україну прибули декілька тисяч турків-месхетинців з Узбекистану. Найбільший приплив біженців був пов"язаний з військовими діями в Придністров"ї. В серпні 1992 р. Україна прийняла понад 60 тис. чоловік, половина з них були дітьми. Україна надавала тимчасовий притулок біженцям військових конфліктів у Чечні (Російська Федерація) та Абхазії (Грузія). Крім вихідців з "близького зарубіжжя" в Україні знаходяться біженці також з багатьох країн Африки, Південно-Східної Азії та Близького Сходу. Частково це люди, що перебували в Україні, наприклад студенти, і з різних причин не хочуть, або не можуть повернутися додому, потребують притулку і захисту держави. На сьогодні в Україні проживають 2697 визнаних біженців. Більшість з них афганці. Частина пошукачів притулку так звані транзитні мігранти, що скориставшись "прозорістю" наших східних кордонів намагаються перебратися через Україну на Захід. Вони перебувають на території держави переважно без належних документів, намагаються перетнути кордон нелегально. Понад 10 тис. іноземців в середньому щорічно затримуються на кордоні, кількість затриманих зростає. До "обслуговування" нелегалів вдаються місцеві кримінальні елементи, формуються злочинні групи, що займаються переправкою через кордон людей. З наростанням нелегальної імміграції в Україну пов"язана загроза загострення криміногенної і санітарно-епідемічної ситуації, загроза безпеці держави в досить широкому сенсі. Крім значних геополітичних зрушень економічні проблеми, точніше глибока економічна криза, яка з тою чи іншою силою охопила всі пострадянські держави, є другим вагомим фактором, що впливає на розвиток міграційної ситуації в Україні. Економічні труднощі уповільнили процес репатріації. З 1993 р. в"їзд в Україну почав зменшуватися. Позитивне міграційне сальдо було майже в 4 рази меншим, ніж в 1992 і становило 77 тис. чоловік. Починаючи з 1994 р. результат міграції між Україною і колишніми республіками СРСР перетворився на негативний. Найбільше населення Україна втратила у зв"язку з виїздом в Росію. В той же час з іншими пострадянськими державами (крім Білорусі) сальдо міграції залишається позитивним. У 1999 році тенденція зазнала змін. Відплив населення до країн СНД, в першу чергу до Росії, зменшився. Міграційний баланс з цим регіоном набув практично паритетного значення. Це переконливий показник успішного початку процесу соціально-економічної стабілізації в країні.
