пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

I семестр:
» History
» sa
» химия
» матан

9. Етнополітика УНР за часів Центральної Ради та її концептуальні основи.

Можливості реалізації ідей самостійного етнополітичного розвитку України з’явились у наслідок перемоги Лютневої демократичної революції. Створена у березні 1917 р. Українська Цетнральна Рада почала формувати власну політику у сфері регулюванняміжнаціональних відносиню очолили цей процес її керівники М. Грушевський, В. винниченко, С. Єфримов, П. Христюк та інші. Перед Центральною Радою постало завдання втілити ідею самовизначення української нації у формі національної автономії у складі Російської федерації, а також виробити концепцію етнічних перетворень в Україні з активним залученням до них усіх національностей, що проживали на її території.
 Провідні діячі Центральної Ради прагнули сформувати правову базу регулювання міжетнічних відносин, тому що розвиток і перемога національно-демократичної революції, доля української держави залежала від підтримки іншими етносами. В Україні кожен четвертий мешканець був неукраїнцем. Промисловість, торговий капітал та власність на землю належали російській, єврейській, польській, французькій буржуазії. На всіх вищих адміністративних посадах були неукраїнці. Неукраїнські панівні верстви, у тому числі більшість представників інтелігенції, вкрай вороже ставилися до українського національного руху. У брошурі «Вільна Україна» М. Грушевський рішуче заявив, що «оборонці української нації не будуть націоналістами». Він запропонував визначити «усілякі прояви українсткого шовінізму, виключності, нетолерантності супроти інших народностей націоналізм злочинством».Принципово не погоджуючись з гласом «Україна для українців», за яким стояли М. Міхновський та його прихильники, М. Грушевський засуджував прояви національної нетерпимості, робив усе можливе для нормалізації міжетнічних відносин в Україні.
 Залучити представників інших національностей до державотворчих про-цесів можна було лише послідовною демократичною етнонаціональною полі-тикою. Український Національний Конгрес ( 6-8 квітня 1917р.) ухвалив ріше-ння: «Одним із головних принципів Української автономії є повне забезпечен

ня прав національних меншостей, які живуть на Україні». Тому на захист ви-
моги автономії України у складі Російської федерації виступили представ-ники від російського товариства охорони жінок, Єврейської соціалістичної  робітничпї партії, Польського соціалістичного гуртка у Києві, грузинських, латинських, естонських громадських організацій. У I та II Універсалах Цент-ральна Рада закликала українців запроваджувати автономну систему правлін-
ня в Україні разом з іншими етнічними групами, « негайно прийти до згоди і порозуміння з демократією інших національностей». Суттєвим досягненням у забезпеченні прав національних меншин стала можливість використання ними рідної мови, в тім числі у школах, утворення культурних і релігійних товариств, виділення коштів для їхньої діяльності з державного бюджету. Зокрема, Статут Генерального Секретаріату передбачив публікацію правових актів російською, єврейською, польською мовами, що й виконувалося у подальшому.
 Незаперечними залишаються результати діяльності керівників Централь-ної Ради щодо залучення представників національних меншин до її складу. Якщо на початковому етапі її існування представництво у ній запроваджува-лося за територіальним, професійним та партійним принципами, то із середи-ни літа 1917р. Останні були доповнені ще й «національною приналежністю». Іншим важливим напрямом етнополітичної діяльності Центральної Ради було створення у структурі її виконавчих органів (спочатку у складі гене-рального Секретаріату, а потім у раді народних міністрів) генерального секретарства (міністерства) з національних справ і посад трьох товарищів – секретарів або міністрів – з російських, єврейських та польських справ. Усі вони мали права повноважних членів уряду. Генеральним секретарем з націо-нальних справ став С.О. Єфремов. Генеральне секретарство з єврейських справ діяло активно і наприкінці листопада 1917р. Підготувало законопроект про механізм створення єврейськихорганів місцевого самоврядування. Таким чином, Українська центральна Рада протягом року пройшла складний шлях в етнополітиці – від формування принципів та правових вза-ємин з національними меншинами до запровадження національної персо-нальної автономії. За складних політичних обставин їй не вдалося здійснити намічену програму демократичних перетворень у сфері міжнаціональних від-носин . Варто наголосити, що заходи Центральної Ради щодо регулювання міжетнічних відносин по-різному сприймались у середовищі національних меншин, зокрема поляками, євреями, росіянами. Так, Д. Дорошенко, один із лідерів української революції, відмічав, що тільки поляки прагнули органі-зуватися на грунті своїх національних інтересів. Євреї не думали відокрем-люватися, беручи найактивнішу участь у революції. Росіян важко було відо-кремити від російськомовних українців. 
Намагання Центральної Ради спиратися на підтримку національних мен-шин у складні часи української революції після збройних постань у Петрог-раді та Києві, наступу радянських частин не було успішним. Під час голосу-вання за IV Універсал на засіданні Малої Ради представники неукраїнської демократії не підтримали проголошення незалежності УНР. Отже, складні внутрішні і зовнішні обставини, в яких діяла Центральна Рада, завадили їй здійснити програму демократичних перетворень у сфері міжнаціональних відносин, чого вимагала тогочасна політична ситуація. 


18.01.2014; 02:06
хиты: 123
рейтинг:0
Гуманитарные науки
история
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь