Приступаючи до вивчення курсу доцільно зосередитися на таких основних питаннях, як що вивчає історія України? Які її завдання, методологічні принципи, наукова періодизація та джерельна база?
Під історією України ми розуміємо історію українського народу на основних землях його поселення, а також історію його предків, від найдавніших часів до сьогодення. Це історія українських земель, історія території, на якій перебував чи перебуває український народ, інколи разом з іншими племенами чи народами, історія державної влади та її інституцій, що правили визначною територією.
В курсі “Історії України” ми будемо вивчати політичний, соціально-економічний, культурний, релігійно-церковний аспект людської діяльності, будемо розглядати соціальні верстви, стани, класи.
Однак треба зазначити, що в територіально-географічному вимірі предмет історії України визначаються сучасними державно-політичними кордонами держави, які не завжди співпадають з етнографічними кордонами розселення українців.
Таким чином, предметом вивчення курсу є генезис, закономірності становлення та розвитку процесу державотворення на території України від найдавніших часів до сьогодення
Щодо завдань курсу, то він призначений формувати національну самосвідомість, а у молоді виховувати патріотичні почуття та політичну культуру. Не слід також забувати про те, що глибоке вивчення минулого дає можливість краще пізнавати сучасне і визначати правильні шляхи руху вперед.
Оволодіння курсом “Історія України” допомагає сформувати новий тип громадянина, професіонала. Це, насамперед, гармонійна розвинена людина, наділена правом та здібністю вирішувати свою долю самостійно, однак спираючись на систему соціальних цінностей і не порушуючи права інших громадян.
Великою проблемою у викладанні історії України є те, що протягом віків змінювалися етнографічні кордони розселення українців, на її території у той самий час існували різні політично-державні формації, часто співіснували різні державні структури. Ці труднощі стосуються певною мірою західноукраїнських земель, які тривалий час існували відокремлено від інших регіонів України.
Які ж методологічні принципи вивчення історії України?
1. Принцип історизму. Він передбачає розгляд кожного явища з точки зору того, як явище виникло, які етапи розвитку пройшло, коли припинило своє існування або дало поштовх для виникнення нового явища. Також вказаний принцип вимагає, щоб кожне явище розглядалося у зв’язку з конкретним досвідом історії, тобто у світлі подальших подій. Водночас він вимагає аналізувати історичні явища та процеси з позицій динаміки, вивчення взаємозв’язків між ними та їхньої взаємозумовленості. Саме завдяки принципу історизму розвиток людства розглядається як природно-історичний процес.
2. Принцип об’єктивності вимагає, щоб людина вивчала всю суму фактів, давала правдиву неупереджену інформацію, а не підганяла й не перекручувала її під заздалегідь намічену схему. Отже, історичний процес відбувається незалежно від волі і свідомості, мрій і теорій тих чи інших осіб.
3. Хронологічний принцип вимагає обов’язкового закріплення у пам’яті хронологічних дат. Дати – це вирішальна умова вивчення історії. Європейські народи мають два календарі: юліанський та григоріанський. Юліанський календар діє з 1 січня 45 р. до н.е. за наказом Юлія Цезаря. Григоріанський відповідно – з 1582 р. за наказом папи Римського Григорія ХІІІ. Різниця між ними на сьогодні дорівнюється 13 дням.
Водночас європейські народи розподіляють розвиток історичного процесу на дві епохи: до нашої ери та нашу еру. За відлік часу беруть Різдво Христове.
Зазначені основні методологічні принципи реалізуються через сукупність наукових дослідницьких методів, зокрема, виділяється метод діалектичної логіки. Він вимагає вивчення соціально-політичних процесів від найпростіших до найскладніших, простежуючи розвиток на усіх стадіях його розвитку і в усій специфічності його перебігу.
Історія України використовує також міждисциплінарні (міжнаукові) методи, зокрема, методи соціальних досліджень, математичні, математичної статистики. Вони відкривають можливості виявлення історичних закономірностей.
Особливу групу становлять специфічні історичні методи:
1. Порівняльно-історичний. Зіставляються різні стадії розвитку явища, які допомагають виявити специфічні риси, характер та напрям розвитку.
2. Ретроспективний метод (метод ретросказання). Цей метод дає змогу вивчати минуле за більш пізніми ступенями його розвитку, тому що кожний наступний містить елементи попереднього. Водночас метод ретросказання реалізується тоді, коли про явища минулого судять за тими наслідками, причиною яких воно було.
Серед основоположних принципів історичного пізнання слід виокремити найбільш пріоритетні:
- неупереджене ставлення до історичного минулого. Історія як наука мусить бути поза ідеологією і поза політикою. Ніякі державні, національні, суспільні чи тим більше особисті інтереси в історичній науці не повинні заперечувати даного принципу, який має своє конституційне закріплення.
- неупереджене ставлення до історії забезпечує принцип пріоритетності історичного факту над його оцінкою. Так, однозначною може бути лише констатація історичного факту, якщо він дійсно є фактом, оцінка ж факту, уже за своєю природою, завжди суб’єктивна, до того ж вона має амбівалентний характер, коли стосовно одного і того ж факту, події чи явища можуть висловлюватися діаметрально протилежні погляди чи оцінки, які хоча і виключають один одного, проте кожний сам по собі є правильним.
- науковий плюралізм як норма історичного пізнання. Згідно з цим принципом ніхто не вправі нав’язувати своє бачення, розуміння історії як єдино вірне, якщо той чи інший історичний факт допускає подвійне, потрійне трактування, то „право на життя” повинні мати всі версії.
- уникнення подвійних підходів при розгляданні однопорядкових явищ історичного характеру. Зокрема, можна визнавати тезу „мета виправдовує засоби” або не визнавати. Якщо засуджується терор як засіб досягнення мети, то не робиться виключення ані для народників, ані для більшовиків, ані для інтегральних націоналістів, ані для сучасних терористичних угруповань.
- історію не можна і не потрібно судити, її треба розуміти, тобто вдаватися до глибокого наукового аналізу як основи для розуміння історичного процесу.
