Україна в період перебудови…
Багатопартійність - наявність у суспільстві, державі двох-трьох і більше офіційно зареєстрованих політичних партій і рухів, що ведуть боротьбу за владу.
Основними передумовами формування багатопартійності в Україні були:
- історичний досвід багатопартійності в Україні;
- розширення демократизації суспільного життя, гласність;
- виникнення і розвиток в Україні дисидентства;
- нездатність КПРС виконувати керівну роль у суспільстві, яку вона собі привласнила.
Основними етапами формування багатопартійності в України були:
- перший етап (1988-1989 pp.) - виникнення неформальних організацій, утворення легальної організованої опозиції; активізація діяльності Української Гельсінської спілки, вихід на політичну арену Народного руху України; розмежування та диференціація всередині правлячої КПРС, організаційна консолідація Демократичної платформи;
- другий етап (1990-1991 pp.)- почалося створення багатьох партій, їхній поділ на центристські та радикальні; поява парламентської опозиції; ініціювання представниками демократичного блоку важливих державних рішень, серед яких найголовніше - Декларація про державний суверенітет України;
- третій етап (почався на зламі 1991-1992 pp.)- його відмітною характеристикою стало партійне будівництво в умовах повної державної незалежності; розширення спектра багатопартійності: на початок 2005 р. в Україні було зареєстровано 127 політичних партій; зміцнення зв'язків партій з впливовими бізнесовими та юридичними колами.
В останні роки перебудови економічна і політична ситуація в Україні продовжувала загострюватися. Уряд України, намагаючись стабілізувати ситуацію на внутрішньому ринку, в умовах тотального дефіциту товарів і пустих полиць у крамницях, намагався обмежити споживання шляхом впровадження купонної системи. Трудящі отримували на додаток до грошей купони у розмірі 70 % від заробітної плати, на які можна було придбати товар. Але це не врятувало ситуації. Різке зниження життєвого рівня народу спричинило появу і зростання в Україні страйкового руху. Особливою активністю в ньому відзначались шахтарі Донбасу. Вони страйкували регулярно, починаючи з липня 1989 р. Продовжувало загострюватись і протистояння в політичній сфері. На початку жовтня 1990 р. на Жовтневій площі в Києві демократичними силами було організоване голодування студентів, які вимагали: відставки голови Ради міністрів УРСР Віталія Масола, який уособлював в їхніх очах стару систему; передачі місцевим органам влади майна КПРС і комсомолу; проходження юнаками військової служби за межами України тільки на добровільних засадах; виборів до Верховної Ради УРСР на основі багато партійності навесні 1991 р. Оскільки в Україні назрівав соціальний вибух, керівництво Верховної Ради змушене було погодитися на деякі поступки. В. Масол пішов у відставку, а його місце посів економіст В. Фокін. Студентам було обіцяно задовольнити й інші вимоги.
Демократично налаштовані сили України дедалі активніше виступали проти перебування республіки у складі СРСР, за українську державну самостійність. Такий розвиток подій не влаштовував не тільки консервативну партноменклатуру, а й самого ініціатора перебудови М. Горбачова. Намагаючись не допустити переростання суверенізації союзних республік у процес, який би привів до створення незалежних держав, М. Горбачов почав маневрувати, запропонувавши, зокрема, проект нового союзного договору і став наполягати на тому, щоб союзні республіки його підписали. З цією метою між представниками республік та центром в розпочалися переговори про умови оновлення Союзу, але вони не сприяли вирішенню суперечностей між Україною і центром.
